Блог | Скільки треба ще російської зброї на наші голови, щоб ми відмовилися від радянських ідолів?

Ви ростете, дорослішаєте, щось читаєте з дитинства, дивитеся мультики і кіно, які в вас закладаються патернами - стереотипами, які можуть діяти потім все життя. Вони можуть мінятися, можуть не діяти, якщо ви користуєтеся логікою, аналітичним мисленням і не зупиняєтеся навчатися, пізнавати нове, думати, відчувати, одним словом - розвиватися.

Патерни Фаріон, наприклад, це комсомольсько-комуняцька парадигма: випалити напалмом все інакомислення. Вона настільки сильна, що казати про здоровий глузд пані професорки чи інтелект — марно. Це такий запеклий совок, замішаний на ксенофобії, антисемітизмі і шовінізмі, що навіть не хочеться поглиблюватися в клінічну картину.

Патерни мого покоління - "пушкін наше все", "серебряний век", Бродский, в когось вже є Жадан і Полежака. Але таких ще небагато. З моїх ровесників і людей старше це також складно витрухнути імперські наративи, тому що їм складно розвиватися. Їм не треба. Пояснювати, аргументувати, заморочуватися, цитувати "клеветникам росії", "на взятие Польши" нема жодного сенсу.

Колись до вторгнення я пробувала пояснити своїй мамі, чому я проти пушкіна в Україні простими словами: "він був помещиком і мучав кріпаків. Він не відмовився від цього, не випустив своїх селян на волю. Всі його вірші не мають нічого спільного з гуманізмом". Тоді це мало діяло. Патерни виявилися сильніше. Відношення змінилося після ракет, які летіли по Одесі і інших містах України, після зруйнованого орчатнею Маріуполя, після десятків тисяч загиблих, закатованих, зґвалтованих українців.

Моя мама більше не пушкіністка.

Питання: скільки треба ще російської зброї на наші голови, щоб ми відмовилися від радянських і імперських ідолів?