Соломія Крушельницька – феномен світової сцени. На кожному своєму концерті виконувала українські народні пісні

151 рік тому, у вересні 1872 року, народилася велика українська співачка

Відео дня

Вона була символом та легендою української опери – її вважали найкращою виконавицею провідних партій: Баттерфляй, Аїда, Джоконда, Брунгільда, Гальшка, Лорелея. Співати з нею на одній сцені прагнули Енріко Карузо, Тітто Руффо та Федір Шаляпін. Соломію Крушельницьку вважали своїм національним надбанням країни, з якими були пов'язані її життя та творчість, – Польща та Італія, але вона завжди наголошувала, що є українкою.

Спадкоємиця благородного роду

Соломія Крушельницька з'явилася на світ у селі Білявинці Бучацького району Тернопільської області 11 (по н.с.) вересня 1872 року в сім'ї священника та вчительки. Спадкоємиця знатного та благородного українського роду з дитинства виявляла не лише любов, а й здібності до музики. Вона співала українські народні пісні, виступаючи з хором, яким керував її батько (під час одного з таких концертів її спів високо оцінив Іван Франко), і з ентузіазмом навчалася гри на фортепіано. Тернопільську гімназію вона закінчила екстерном і повністю присвятила себе навчанню музики, вступивши до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства.

Саме там Соломія вперше спробувала свої сили в оперних аріях – її голос вразив усіх. Викладачі оцінили здібності Крушельницької золотою медаллю та записом у дипломі про те, що вона зможе прикрасити будь-яку – навіть найзнаменитішу – світову сцену.

"Вагнерівська примадонна ХХ століття"

Соломію запросили до польського оперного театру, але вона вирішила продовжити навчання в Італії. У міланській консерваторії вона займалася з професором Фаусто Креспі. Саме ця країна стала для співачки стартовим майданчиком, з якого розпочалася її блискуча кар'єра на найкращих оперних сценах – спочатку Італії, а потім усієї Європи та Америки: антрепризу їй пропонували нью-йоркський Метрополітен-Опера та лондонський Ковент-Гарден. Серед підмостків, на яких вона співала, були не лише Париж, Варшава, Рим та Неаполь, а й Львів та Одеса – захопливий прийом українських глядачів був для неї особливо важливий. Так само, як і рідна мова, нею – нарівні з німецькою, італійською, французькою, іспанською, англійською та польською – вона співала народні українські пісні, обов'язково включаючи їх у репертуар кожного свого концерту.

У Віденській опері Соломія співала головні партії в операх Ріхарда Вагнера – "Лоенгрін", "Валькірія", "Тангейзер", "Трістан та Ізольда", за що її прозвали "Вагнеровською примадонною ХХ століття". Сучасні оперні діви – навіть дуже популярні – уявити не можуть той ступінь поклоніння, який виявляли стосовно Крушельницької її шанувальники. Їм, наприклад, нічого не варто було підняти на руки автомобіль (до речі, на той час не кожен чоловік умів його водити, жінка за кермом взагалі була рідкістю), в якому співачка їхала додому, і пронести його частину дороги, про дорогоцінні подарунки, оберемки квітів та присвячених їй віршів та романсів і говорити не доводиться.

Одна любов на все життя

З італійським адвокатом Чезаре Річчоні, за якого 1910 року вийшла заміж, Соломія познайомилася завдяки... судовому процесу. У день виступу Крушельницької в Неаполі відбулося виверження вулкана Везувій: у повітря піднявся пил із частинками, шкідливими для зв'язок будь-якої людини, але для співачки – особливо. Соломія взагалі дуже трепетно ставилася до свого голосу – у день виступу вона взагалі ні з ким не розмовляла, а лікарі заборонили їй співати. Адміністрація театру, який мусив повернути глядачам гроші за квитки, подала на неї до суду, вимагаючи відшкодувати збитки. За допомогою Річчоні співачка виграла процес, а за кілька років вийшла за нього заміж. Весілля зіграли в Аргентині, куди Крушельницьку запросили на святкування 100-річчя незалежності країни – на головній церемонії вона виконувала державний гімн.

Він був єдиним, хто не прагнув замкнути Соломію в золоту клітку. Інші, знатні та багаті претенденти на її руку та серце, ще не отримавши позитивної відповіді, вже говорили про те, що після весілля їй треба буде залишити сцену. Можливо, саме тому Крушельницька відповіла йому взаємністю. Молодята оселилися у рідному місті нареченого, Віареджо, на віллі, яку Крушельницька купила за кілька років до цього, місцеві жителі називали її "Саломе" – на честь знаменитої співачки. Чезаре містяни обрали мером містечка, і Соломії, здавалося, більше не було чого бажати в житті: у неї була улюблена справа, успіх, достаток і сімейне щастя. Згодом вона зізналася, що Чезаре став її єдиною любов'ю на все її життя.

Крушельницька була не лише великою співачкою, а й гостинною та хлібосольною господинею, вона приймала у своєму будинку безліч гостей, які вважали за честь відвідати всі відомі люди, які приїжджають до Віареджо на відпочинок. На жаль, її особисте щастя тривалим не було: Чезаре, хоч і був старший за Соломію всього на чотири роки, дуже рано помер, і вона залишилася одна – дітей їм бог не дав. У листах рідним, що живуть в Україні, Соломія писала, що Італія для неї спорожніла. Не було й повноцінної роботи – у 20-х роках ХХ століття Крушельницька зійшла з оперної сцени та зосередилася на камерних концертах. Соломія дедалі частіше думала про те, щоб повернутися в Україну, але навряд, покидаючи Віареджо, вона думала про те, що ніколи більше туди не повернеться. Сьогодні на віллі "Саломе" – музей, присвячений пам'яті великої співачки.

"Віолончельне сопрано"

Була у житті Крушельницької трагедія, яка затьмарювала життя великої співачки – вона пов'язана з її молодшою сестрою Ганною. Дівчина подавала великі надії, вона мала унікальний голос, який музичні критики називали "віолончельним сопрано", але серйозний психічний розлад поставив хрест на всіх її творчих планах. Його причиною стали стосунки Нусі (так Соломія називала сестру) з негідною людиною, яка не збиралася будувати з нею довготривалі стосунки. Ну а тригером, після якого Ганна злягла з нервовим зривом, стала розмова з Соломією, яка вирішила розплющити сестрі очі на її обранця. З того часу Крушельницька, відчуваючи свою провину, хоча лікарі переконували її в тому, що хвороба розвивалася давно, постійно опікувалася сестрою. Щоб її вилікувати, вона продавала подаровані шанувальниками коштовності і навіть автомобіль, і таки досягла свого: Ганні стало легше. Повернувшись до рідного Львова, вона викладала у музичному училищі, а згодом навіть почала виходити на сцену, користуючись нехай і не таким як у сестри, але таки успіхом.

Додому – до Львова

1939 року Соломія повернулася на батьківщину, тут був її будинок, який вона купила ще 1901 року. У ньому жила її мати, сестри та племінниці. До Львова Соломія приїхала рано-вранці, коли місто ще спало. Вона пішки пройшла безлюдними вулицями, підійшла до під'їзду будинку і заспівала, щоб розбудити своїх рідних. Для них її приїзд став повною та приємною несподіванкою, оскільки вона нікого про нього не попередила.

Щастя, яке Соломія вперше відчула після смерті чоловіка і пов'язане з ним безтурботне існування, закінчилося 1939 року, коли на захід України прийшла Червона армія і Галичина була приєднана до Радянського Союзу. Повернутись до Європи Крушельницька не змогла. Її будинок нова влада конфіскувала, співачці та її сім'ї в ньому залишили лише одну невелику квартиру на другому поверсі, у ній Крушельницька пережила війну. Після її закінчення життя знаменитої оперної діви на краще не змінилося: вона була італійською громадянкою, тому за законом не мала права на пільги, які належать іншим. Незважаючи на те, що Крушельницька була професором та завідувачкою кафедри вокальної майстерності Львівської консерваторії, вона не отримувала продовольчих карток і не могла прописатись у своїй квартирі. Партійне начальство її не жалувало за її аполітичність та байдужість до суспільних справ: у характеристиці, яку написав на Крушельницьку парторг консерваторії, її називали "колишньою знаменитістю" та "колишньою співачкою"...

Останній концерт

1948 року співачка нарешті отримала радянське громадянство, а через рік вона востаннє вийшла на сцену – до свого прощального концерту вона включила найзнаменитіші свої арії та українські народні пісні, які Крушельницька співала ще в дитинстві. На відміну від її шанувальників, вона знала, що її кар'єра закінчена: діагноз, який поставили співачці лікарі – рак горла, – не залишав надій ні на життя, ні на творчість. Великої співачки не стало 16 листопада 1952 року, її поховано у Львові на Личаківському цвинтарі.