Блог | Спокуса без імені

Назва/автор: Незнайомка/М. Коцюбинський

Театр: Театр на Подолі

Режисер: Володимир Кудлінський

Задача театру – дарувати глядачам емоції. І чим глибше та незвичніше почуття відчує глядач – тим міцніше зачепить його душу вистава. Театр на Подолі прем’єрною "Незнайомкою" за М. Коцюбинським пропонує для шанувальників обрати своє: пірнути в острівну легку, що морська піна, романтику чи загорнутись у теплий та колючий, як улюблена ковдра, домашній затишок. Але щоб насолодитися всіма відтінками цієї простої, як і все геніальне, сімейної зарисовки, глядач "Незнайомки" повинен мати певний досвід. Ні, не театральний, а життєвий.

Що за драми розгортаються кожен вечір за склом чужих вікон? А які мрії та острахи живуть в головах людей, з якими ми щоденно ділимо ранішній чай та вечірній зелений борщ? Чи впевнені ми, що знаємо все, про тих, з ким засинаємо разом? В оповіданні "Сон" Михайло Коцюбинський намагався відповісти на ці інтимні питання. А режисер Володимир Кудлінський пропонує порозмірковувати над ними сучасникам.

Головний герой Антін (Артур Пісковській) – улюбленець долі, представник щасливого "середнього класу". Має гідну мистецьку роботу, турботливу дружину та навіть час і сили для творчості. Без боргів та пристрасті до карт, про що хвалиться подругам його дружина Марта (Юлія Брусенцева). Але нудьга непомітно, як моль стару шубу, підточує душу Антіна. Зранку - чай та переказ сновидінь від дружини, до обіду - служба в музичній школі, ввечері - чергові сімейні пестощі та книга для міцного сну. З подій, які вибиваються з передбачуваного, мов такт метронома, життя, запам’ятовується лише приймання дров та заслабність дітей. Єдиним прихистком для юнацького романтичного духу залишаються сни; бо Антін не бачить різниці, між тим, що відчув у сновидінні, та тим, що пережив наяву.

Можливо, Марта за дванадцять років подружнього життя, і не знала про таку особливість чоловіка. Та одного разу Антін сам не втримався поділитися пригодами в гіпнотичних краях. Як він опинився на Середземному острові. Як читав письмена любові, що зашифрували тут невідомі попередники. Як зустрів Незнайомку (Дар’я Проценко), чого імені навіть не спитав, як надлишкове. Як залишався наодинці з Незнайомкою у гротах, де ночувало лише відлуння, та на безлюдних пляжах, під шелест прибою та хтиве підглядання зірок…

"Ти цілував її?" – єдине що змогла запитати Марта після чоловічої сповіді.

"Ти хотіла б, щоб я навік занімів, неначе камінь, неначе ти..." - все, що приходить Антіну, щоб відповісти дружині.

Я не даремно сказав, що глядачу для цієї вистави потрібен певний життєвий досвід, "занурення в матеріал". Абсурдно корити себе, що закохався в сон? Нерозумно ревнувати свою половину до сновидіння? Але якщо понад десять років лягала та прокидалася з чоловіком, чи зможеш ти й надалі спокійно спати, коли знаєш, що зараз – хоч і подумки – тебе зраджують з кимось юним, весняним, якою ти колись була? А чи потрібно вірному в буденні чоловіку провокувати дружину та розповідати про гіпнотичну пристрасть? Справжні дорослі дилеми, що не мають остаточного етичного розв’язання. Для тих, хто на власній шкурі знає, як весняна капель та щебет перших почуттів поступово - день за днем, дрібниця за дрібницею – витісняються буркотінням про квашену капусту та нову діжку для води.

Тому і застерігаю, щоб не тягнули - "бо класика, вам ще читати" - на виставу школярів. Не через інтимність оповіді, спокусливу грацію Незнайомки та постільні витівки Марти. Тут режисер Кудлінський, як і автор Коцюбинський, досить стриманий та цнотливий. А тому, що через брак досвіду відносин можна не вловити всі емоційні нюанси вистави та банально занудьгувати. "Навигадують на рівному місці – а потім страждають"! Лише ті, які знають, що у відносинах між чоловіком та жінкою ніколи не бувають рівних місць, зможуть оцінити та поспівчувати стражданням Марти та Антіна.

Окрема подяка Театру на Подолі, що продовжують відкривати українських класиків загалу. Цього разу, щоб не сфальшивити при переказі тонкого стиліста Коцюбинського, у виставу ввели оповідача, самого піжона та денді Коцюбинського (Дар’юш Есламі). І хоч Михайло Михайлович знаходиться поза подіями, його влучні репліки та коментарі - це данина поваги першоджерелу. Тим відшліфованим, округлим, як пляжна галька словам, з яких і була збудована фортеця цієї романтично-побутової історії.

І все це подано без "нафталіну". В стильних костюмах, при ретельно виставленій грі світла й тіней, з проникливим звуковим супроводом і вибуховою авторською піснею від Дар’юш Есламі у фіналі. По-прем’єрному свіжо, по-класичному - з великою повагою до глядача.