Блог | Ставлення до війни і миру: українська ідентичність

Яка частина України була б не проти мирних перемовин за посередництва США (залежно, до речі, від того, в кого там опиниться майбутня влада) та/або КНР, припускаючи можливість певних [тимчасових] територіальних втрат? Вважаю, ця частина останні два роки невпинно зростає, але навіть зараз навряд чи перевищує приблизно 30 відсотків.

А яка частина країни жодних таких втрат ніколи не дозволить і готова заради Справжньої Перемоги йти до ЗСУ, захищаючи територіальну цілісність держави саме там? Вважаю, ця друга частина разом із першою складає в сумі з нею все одно ті ж самі 30 відсотків, тобто нічого до першої фактично не додає, бо знаходиться у межах похибки щодо першої частини.

Тож десь 70 відсотків нашого населення створюють решту — третю групу, яка не бажає ані перемовин, ані на фронт, адже для ЗСУ в кожного з неї щось не те: чи то вік, чи то стать, чи то здоров’я тощо. Це група, умовно кажучи, хитровихитруваних, а скорочено х/ж, або, якщо вже дійсно українською, х/д.

Між іншим, вельми цікава структура суспільної думки воюючої демократичної держави, бо аналогів у світі, мабуть, немає — та й не було.