Блог | Свято патріотів. Ірландська версія

Назва/автор: Поромник / Джез Баттерворт

Відео дня

Театр: Театр ім. Лесі Українки

Режисер: Кирил Кашліков

Театр ім. Лесі Українки поставив бродвейську виставу, яку не соромно показати й на Бродвеї. Масштабні декорації, талановиті актори, перевірений у Лондоні та Нью-Йорку матеріал. "Поромник" від режисера Кирила Кашлікова – чотиригодинна сімейна драма, як політика втручається в життя кожного. Ірландська сага з усіма принадами та обмеженнями справжньої бродвейської вистави.

Вся ця юрба, яку ти бачиш, —

Смутні непохованих тіні.

Поромник цей — Харон,

По хвилях поховані їдуть.

Вергілій. Енеїда

Можна назвати точну дату, коли відбуваються події "Поромника". 1 серпня 1981 року, на календарі Лугнасад, Свято вражаю. В цей день вмирає сьомий учасник "Ірландського голодного страйку" Кевін Лінч. "Голодний страйк" був об’явлений ув’язненими членами Ірландської Республіканської Армії (ІРА) як реакція на зняття Маргарет Тетчер з засуджених членів ІРА статусу політв’язнів чи військовополонених.

Останній пункт був дуже важливий для визвольних сил Ірландії, адже організація хотіла визнання як воєнного формування, що відстоює незалежність рідної країни, а не як терористичної організації. Відповідно, члени ІРА жили у режимі та за законами військового часу.

"Поромник" починається з того, що за день до Лугнасаду при археологічних розкопках у болоті знаходять муміфіковане тіло Шеймуса Карні, безвісти зниклого десять років тому члена ІРА. Один із ватажків ІРА Малдун із Дері (Станіслав Боклан) просить священника отця Горріґана (Олександр Ганноченко) передати цю трагічну звістку родині Карні: вдові Шеймуса Кейтлін (Олена Сілантьєва), сімнадцятирічному сину Ойсіну та брату Квіну Карні.

Після зникнення Шеймуса його сім’я залишається жити в родинному домі на фермі брата Квіна Карні (Олександр Кобзар). Разом з декількома поколіннями Карні: дружиною Квіна Мері (Анастасія Сердюк), його сімома дітьми (Анна Детюк, Дар’я Хвостенко, Єлизавета Наумова, Поліна Худин, Павло Текучев, Оскар Костюченко), найменшому з яких Боббі немає і року (Євген Нагрудний), з двома тітками політизованою Паті та деменційною Мегі (Олена Стефанська), а також дядьком-випивохою (Анатолій Ященко). На свято до Квіна приїдуть племінники Коркорани (Михайло Ганєв, Олександр Горошков). За традицією, всі чоловіки роду почнуть збирати врожай, а потім ділитися історіями під витриманий віскі. Єдине, що затьмарює свято, звістка від священника про знайдене у болоті тіло Шеймуса. Ще один привід випити.

Забагато віскі та щирості. Оголюються сімейні драми, де в кожного власна правда. Так між Кейтлін – яка всі десять років відчувала, що вже вдова - та Квіном зароджується пристрасть, в якій вони собі бояться зізнатись; не те що один одному. Та від цієї прихованої, стриманої близькості в'яне Мері, дружина Квіна, і щоденно лікується "від слабкості" в спальні алкоголем.

Чим довше свято, чим більше алкопроміле в крові ірландців - тим частіше згадується політика. На Свято врожаю в домі Карні зібралися патріоти усіх мастей.

Хазяїн ферми Квін - помірний патріот, який був колись членом ІРА, а тепер відійшов від справ і намагається не торкатись політики. Квін має підстави вважати, що саме члени ІРА катували його брата за дезертирство та зімітували втечу. Більш рішуче налаштована "диванна" патріотка тітка Паті (Ніна Ніжерадзе): вона постійно слухає радіоновини та соромить інших, що ті не цікавляться політикою. Племінник Шейн Коркоран (Захар Кермощук) доказує любов до Батьківщини не словом, а ділом: за свою роботу на ІРА замість ордена він вже отримав годинник. Шейн вихваляється, як був учасником погромів у Белфасті на похороні Боббі Сендса, першого померлого під час "Голодного страйку".

Лише юний Ойсін Карні (Іван Головко) вагається між помірністю дядька Квіна та радикалізмом кузена Шейна. Може, прямо зараз, у День врожаю, розпочати фізичне знищення англійців, наприклад, з несповненого розуму садівника Тома Кеттла (Валерій Рождественський)?

Чотири години режисер Кирил Кашліков сцена за сценою, діалог за діалогом проводить глядача від трагедії десятирічної давнини до трагедії Свята врожаю. Титанічними зусиллями робітників сцени відтворені стіни міцного та просторого дому; працює водопровід, періодично в хаті з’являються свійські тварини. Вдало та зі смаком сценографом Оленою Дробною підібрані костюми у клітинку, а мелодійний, сповнений гітарними соло, рок доповнює атмосферу стильної та волелюбної Ірландії. Все зроблено, щоб глядач відчув себе за святковим столом учасником сільської родинної пиятики. З обіймами та похвальбами, плітками й докорами, недоречними залицяннями та гарячою кров’ю на полу у фіналі.

Не уступають заявленому масштабу вистави й актори: як по підбору, так і за талантом. Олександр Кобзар у ролі Квіна, голови родини, всі три акти заряджає зал тестостероновою енергетикою, від якої віє розсудливістю та рішучістю. І у фіналі зривається по-чоловічому – нестримно та безкомпромісно. Станіслав Боклан цілком відпрацьовує зіркову репутацію; разом зі своїми міньйонами Володимиром Кухаренко та Вадимом Єрмішином виглядає переконливо загрозливо та по-діловому стримано. Олена Сілантьєва демонструє декілька граней жінки "з тонкою душевною організацією": як вдови, таємно закоханої й матері. А молодший склад акторів грає на рівні досвідчених колег без усіляких знижок.

Здається, ця велична вистава повинна була б сподобатись і режисеру першої постановки "Поромника" Сему Мендесу (якби він знав українську мову). Та після кожного антракту я бачив все більше порожніх стільців.

Справа, як завжди, у контексті. Сем Мендес – англійський режисер, що підкорив Голлівуд кінодебютом "Краса по-американськи" - спільну історію Великобританії та Ірландії знає. Для Мендеса і театралів з Лондона, де пройшов перший показ "Поромника", ім’я Боббі Сендса – не пустий звук. Для численної ірландської діаспори в Нью-Йорку трагічна "голодна" сторінка рідної історії теж відома. А ось пересічний український театрал знає про "Ірландський голодний заколот" хіба що за фільмом "Голод" (Каннський призер за дебют 2008 р.), де бунтівного Боббі Сендса зіграв Майкл Фассбендер. Тому не кожному українському глядачеві відгукуються політично-сімейні негаразди Карні. Про що там сперечаються ці п’яні ірландці?

Практика перенесення Бродвею на київські сцени мені здається найбільш сумнівною в сучасному українському театрі. В Театрі ім. Лесі Українки я мав нагоду подивитися бродвейські "Загадкове нічне вбивство собаки", "Що трапилося у зоопарку", "Ціну". І кожен раз у мене виникало відчуття, що я щось упускаю з сюжету, десь не вистачає ерудиції: не розумію глибин конфлікту та мотивів персонажів. Бачно, що герої радіють або зляться. А чому? Достеменно невідомо. А іноді, як із "Поромником", викликають питання не тільки до сюжетної, а і до ідейної складової спектаклю.

"Насилля породжує насилля, яке повертається бумерангом" - така фінальна думка драматурга Джеза Баттерворта. Такий висновок Баттерворт обґрунтовує тим, що дядька його дружини викрали та вбили бойовики ІРА за спробу вийти з організації. І навряд чи лондонська публіка тепло сприйняла б інший фінальний посил, адже від терористичних дій ІРА постраждали сотні англійських полісменів та мирних громадян.

А тепер уявимо, що дія "Поромника" відбувається під кінець сорокових на заході України. На серпневе свято врожаю Обжинки збирається велика родина, члени якої в той чи іншій мірі співчувають бійцям за незалежність України від окупації СРСР. Голова родини – колишній член УПА; тітка ділиться політінформацією із випущеного у Канаді "Гомону України", а племінник-партизан вже полює на НКВС-загони. Тоді герой Боклана – це жорстокий, але дієвий підпільний ватажок УПА; а викликає ланцюгову реакцію фінальних трагічних подій недоумкуватий "хороший москаль". Чи підтримаємо ми в такій диспозиції дії головного героя, чи будемо йому співчувати? Чи вже так виправданий пацифістський лозунг "про насильство-бумеранг"?

"Поромник" - вистава, яка вражає масштабом та гідною грою акторів. Її автори хотіли, щоб все було не гірше, ніж у Бродвеї, – впевнений, свою ціль вони досягли. Та я остерігся рекомендувати цю чотиригодинну трагедію глядачеві, який хоче розслабитися без глибинного занурення у тонкощі ірландського патріотизму.

Цільова авдиторія ірландської саги – досвідчені глядачі, які можуть компенсувати прогалини контексту розвиненою театральною емпатією. Саме для такого старанного театрала збудовані масивні декорації та кропітко відтворена атмосфера ірландської глибинки, а обдаровані актори готові чотири години зігрівати зал професійним талантом.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...