Блог | Трофей війни: як житель Садового викрав російський ЗРК і ховав його у ліжку

Під час окупації він викрав у росіян зрк Ігла і ховав у себе в ліжку. А коли наші зайшли у село, передав їм свій трофей.

Зараз цей чоловік із рідними майже живе у підвалі. Сам цей охайний підвал - на фото, як і снаряд, який прилетів у двір.

Різні калібри зараз літають там просто хмарами. Це селище чи не щодня у воєнних зведеннях. Багатостраждальне с.Садове під Херсоном на звʼязку.

Особисто для мене ці свідчення важливі, бо в них згадується сусіднє село, за яким батьківська дача і купа моїх спогадів.

Це збірка трьох розмов протягом тижня. Читайте, знайте і поширюйте.

У нас щодня гучно, але оці три дні просто @опа. Нас гасили і вночі. В сусідньому селі горіло, напроти, в Микільському. Їх накрили спочатку Градами, а потім вишенька на торті - крилату ракету прислали. Вона така прикольна штука, вона така маленька, з мене зростом, але коли летить, так свистить, неприємний звук. Оце ж по радіо передавали про Микільське, два дні там палало. Пожежники до нас не приїжджають. Нам одразу сказали, і не чекайте. Ні газівники, ніхто. Ну, до мене от приїхали, коли газова труба була перебита, через півроку. О, кажу, хлопці, я в принципі все зробив, але підіть, перевірте.

Газ у нас є, води нема, світла нема з 6 листопада 22 року. Воду нам дають по пару годин, але вона технічна, нас попередили, що пити не можна. Питну нам привозять. Нам на кожного дали по 20 літрів води, привозять, як домовляться, наша староста.

Сьогодні нам привезли будматеріали, і осб, і рейки, стропильні дошки для дахів. Вибрати щось можна. Та майже все село без дахів, а привезли, грубо кажучи, ну, на два будинки.

За весь час до нас було два прильоти, у двір і під двір. Якщо є приліт, кличемо військових, вони просто забирають снаряди.

На тому березі все палає, я радію. Щось нове нам привезли, зранку пʼю каву, а тут ракети, шшух, шшух, ух, краса.

Про окупацію - то окрема розмова, це не по телефону. Та й сепаратистів і зараз по селу вистачає. Ну, нічого, всьому свій час.

Сьогодні порадувало, що в основному ми гатили, лише один приліт до нас був.

Ніхто нічого не каже офіційно, єдине, що сказано, ми там є, (лівий берег) мені цього досить, тому я односельцям кажу, давайте заваліть.

Причому я скільки бачив російської арти, нашої жодної, але звідкись же сильно гатять!

…У нас без змін, жартуємо, що не встигаємо шорти прати. Реально, ледь не вср@лися сьогодні, думав, вийдемо з підвалу, а будинка немає. Наприлітало такого, що… моя мама, вона хропить гучніше, ніж прилітає. Я навіть не знаю, від чого я більше не сплю!

А так все по розкладу, сніданок, обід і вечеря. Ну, от вночі по нас грохали, навіть не зрозумів, чим, це вперше, що я не розрізнив, там навіть ніяких секунд не було. Тільки вихід і одразу прихід. Таке відчуття, що по нас із танка х@рачать. Ну, от реально, секунда і все, як гахне, як гахне, а останній приліт, я думав, він у мене в дворі розірвався. По підвалу, по дверях, як полетіли камені, уламки, ото ж я й думав, що до нас прилетіло. Вийшов, а, ні, наче живі.

Вчора весь день розвантажували ліс, сьогодні воду, мінералку, у нас мінералки, блін, завалися! Хоч залийся, мені сьогодні давали два "паки", кажу, два не дотягну, давайте мені один. Другий дітям Палестини віддайте.

За останні дні розбили два будинки в селі, дахи позносило. Схоже, к@цапам теж щось важке підвезли.

А в мій же будинок, у мій підʼїзд у Херсоні прилетіло, добре розх@рачили, були загиблі, люди розповідали.

Але передавайте всім, що ми тримаємось і боремось.

Маєте що розповісти - пишіть мені, я оприлюдню. Бо світ має знати правду цієї війни.