Блог | "У пошуках надії": скажіть мені, як ви ставитеся до тварин, і я дізнаюся, хто ви

Найунікальніша риса людей – людяність. У цьому переконана Джейн Ґудолл, британська приматологиня, етнологиня, антропологиня, авторка книжки "У пошуках надії", яка 45 років вивчала шимпанзе у Танзанії.

Але що таке людяність?

Якщо звернутися за допомогою до дядечка Ґугла, можна натрапити на різні визначення, які здебільшого вчать нас цінувати людську особистість, поважати інших людей, співчувати й співпереживати людям. 

Магатма Ґанді вірив, що "про людей країни можна судити за тим, як вони ставляться до тварин". І Джейн Ґудолл також у це вірить, бо любов до них – невіддільна частина людяності. Ми стаємо справжніми людьми, коли втрачаємо людську унікальність (ні, людина не унікальний вид) і усвідомлюємо, що тварини – особистості. 

Коли Джейн було двадцять шість, вона вирушила до Ґомбе (Танзанія), де годинами спостерігала за шимпанзе. Ніхто раніше не робив нічого подібного. Виявилося, що примати будують довготривалі стосунки, ображаються, радіють, нудьгують, горюють. Використовують і видозмінюють речі, що слугують їм знаряддями. Можуть бути привітними й піклуватися одне про одного, а можуть із незрозумілих причин вбивати подібних собі. 

Досліджуючи шимпанзе, Джейн запізнавалася з різними видами птахів, комах, жуків, ящірок. Розчинялася у густій зелені природи, яка так багато дає людині. Людині, що викорчовує або спилює дерева, забуваючи посадити нові. Продає тварин за кордон як домашніх улюбленців чи у сферу розваг, не думаючи про те, в яких умовах вони житимуть і як до них ставитимуться власники.  

Зараз у багатьох країнах на законодавчому рівні заборонено використовувати шимпанзе для проведення медичних досліджень. Та коли Джейн писала "У пошуках надії" на них тестували нові вакцини й ліки. Поневолені тварини десятками років існували у тісних клітках, очікуючи на нові тортури. І вона вирішила це змінити. 

"Джоджо давно втратив свій світ. Тепер він був частиною світу, який вибрали ми, світу важкого, холодного та похмурого, зробленого з бетону й сталі, з гриманням дверей і оглушливими криками шимпанзе, замкнених у підвальних кімнатах. Жахливі звуки. Світ без вікон, де немає на що дивитись і з чим погратися. Немає заспокоєння від пальців, що перебирають твою шерсть, немає друзів, яких можна обійняти та поцілувати під час радісної ранкової зустрічі. Немає кого вразити демонстрацією мужності. Джоджо не скоїв жодного злочину, але його прирекли на довічне ув’язнення. І мені стало соромно, що я людина".

В Україні понад два роки триває Велика війна. Українці втрачають домівки й рідних. 2023 року понад 2,2 млрд людей у світі не мали доступу до питної води. Десь 700 млн осіб живуть за межею бідності. Тож, напевне, хтось скаже, що недоцільно витрачати кошти на покращення життя тварин, коли страждають люди. Біда в тім, що люди страждають через дії інших людей. Війни, соціальна нерівність, голод – людські творіння. І чи стане нам легше, якщо страждатимемо не тільки ми, але й тварини? Якщо зникнуть шимпанзе чи амурські леопарди?

Джейн Ґудолл переконана, що ми можемо змінити наш світ на краще, якщо перестанемо вказувати одне на одного, шукаючи винуватих і тих, кому зміни до снаги. Відмовимося від косметики, яка тестується на тваринах. Перекриватимемо кран, коли чистимо зуби. Прибиратимемо сміття у районі, що став для нас домівкою. Великі зміни починаються з маленьких усвідомлених кроків. 

"У пошуках надії" – книжка про спорідненість світу тварин і людей, про любов, яку ми можемо дати одне одному. А ще про розчарування, втрату, зневіру, помилки юності, самопожертву і сміливість йти проти більшості. Ця історія наповнить вас знаннями, роздумами і питаннями, відповіді на які не завжди зручні та очевидні. І можливо, після знайомства з нею ви перестанете дивитися на тварин зверху вниз: як на іграшки, власність чи слуг, що мають знати своє місце.