Уродженець Києва Анатолій Литвак: голлівудська зірка та режисер першого в історії антифашистського фільму

Анатолій Литвак, який зробив блискучу кар'єру в Голлівуді, працював у найрізноманітніших жанрах – від мелодрами та детективу до комедії, але головними у його творчості стали антифашистські фільми, зокрема й знаменита стрічка "Сповідь нацистського шпигуна", через яку режисер став ворогом Третього рейху та особисто Адольфа Гітлера. Сам Литвак двічі дивом уникнув загибелі – вперше від більшовизму й удруге від нацизму: припускаючи, яким може бути розвиток подій, він вчасно виїхав спочатку з Росії, а потім – з Німеччини, влаштувавшись у США. А починався його шлях до слави та успіху в тихому дореволюційному Києві.

Життя у жорнах революції

Анатоль – Анатолій Михайлович – Литвак народився у травні 1902 року в Києві в сім'ї керівника банку, відомої та шанованої у місті людини. Незадовго до революції 1917 року родина переїхала до Санкт-Петербурга. Там майбутній голлівудський режисер не лише вступив на філософський факультет університету, а й захопився театром, який часто відвідував з батьками. Щасливе життя сім'ї Литваків закінчилася в жовтні 1917 року: через політичні та соціальні потрясіння вони більше не могли вести звичний спосіб життя – батько втратив зарплату, а гроші, накопичені протягом усього життя, миттєво втратили свою цінність. Незабаром в Анатолія помер батько, а мати зовсім зневірилася, не розуміючи, як їй жити далі. Непристосований до трудового життя юнак змушений був шукати роботу, й несподівано йому пощастило – його взяли до самодіяльного театру. Щоправда, його завданням було лише встановлення та розбирання декорацій, зате він міг дивитися всі спектаклі й навіть їздив до Москви, щоб відвідувати студію театрального мистецтва гуру театру того часу – Всеволода Мейєрхольда та лекції Євгена Вахтангова. Досить швидко на Литвака звернули увагу – його підвищили до помічника режисера, але до театру він уже охолов – його тягнув кінематограф, за яким, як він розумів, було велике майбутнє.

Еміграція до Франції

На кіностудії "Севзапкіно" Литвак спробував себе в різних іпостасях – був декоратором, асистентом режисера, сценаристом і навіть поставив кілька стрічок: "Тетяна", "Серця і долари", "Наймолодший піонер". Молодого кінематографіста, який подає надії, відправили вивчати кіносправу до Парижа. Це був шанс зробити кар'єру на Заході, яким Литвак скористався – назад він не повернувся. Щоправда, на новому місці йому довелося все починати спочатку: він працював на найнижчих посадах у невеликих театрах і на знімальних майданчиках, але на постановку власних фільмів, попри наявний досвід, розраховувати не міг.

Розуміючи, що у Франції він кар'єри не зробить, Литвак переїхав до Німеччини, де все склалося якнайсприятливіше для нього. Тут він дебютував у 1925 році як монтажер, працюючи над фільмом Георга Пабста "Безрадісний провулок", в якому грали Грета Гарбо, що вперше виступила в головній ролі, та Марлен Дітріх – їй дістався епізод. А вже 1930 року Литвак випустив свою першу картину як режисера – "Доллі робить кар'єру". Далі стрічки за його постановками прямували одна за одною: "Спальний вагон", "Бузкове серце" (в ньому свої перші ролі зіграли Жан Габен і Фернандель), "Пісня однієї ночі", "Кале-Дувр", але знаменитим режисера зробили не вони, а історична мелодрама за романом Клода Ані "Маєрлінг" із Шарлем Буає та Даніель Дар'є у головних ролях, що вийшла на екрани у 1936 році. Картина настільки сильно вразила американських глядачів, а заразом і кіновиробників, що незабаром її режисера запросили на роботу до Голлівуду.

"Жінка, яку я люблю"

У США Литвак не тільки зробив кар'єру кінорежисера, але й знайшов особисте щастя: він одружився з Міріам Гопкінс – акторкою, яка зіграла головну роль у його дебютному голлівудському фільмі "Жінка, яку я люблю" – його назва стала для Анатоля символічною. Історія стосунків Литвака та Гопкінс сама по собі могла б стати основою для голлівудського фільму у жанрі мелодрами. Режисер та акторка познайомилися на теплоході, на якому Литвак вирушив підкорювати Америку, а Гопкінс поверталася з Європи додому. З боку Анатоля почуття до красуні-акторки були любов'ю з першого погляду – він так захопився, що відразу, прямо на палубі, освідчився їй, але голлівудська зірка не просто відмовила – вона його висміяла, адже крім обожнювання той не міг дати їй нічого: ні багатства, ні становища в суспільстві. Але вже за кілька місяців – під час зйомок фільму – Анатоль знову запропонував Міріам побратися, і цього разу дістав згоду. На жаль, тривав шлюб недовго – через два роки Литвак та Гопкінс розлучилися.

"Сповідь нацистського шпигуна"

Кар'єра режисера на "Фабриці мрій" склалася вдало. Підписавши контракт зі студією Warner Bros., Литвак зняв дев'ять картин, найвідомішою з яких стала антифашистська стрічка "Сповідь нацистського шпигуна". У центрі уваги фільм опинився ще на стадії виробництва – німецькі дипломати, які працювали в США, дізнавшись про зйомки, різними способами намагалися їм завадити. Так, німецький консул заявив, що поява такої картини завдасть серйозної шкоди відносинам двох держав, а генеральний консул Німеччини в Америці взагалі пригрозив, що його країна заборонить до показу на території Німеччини не тільки сам фільм, а й усі картини за участю зайнятих у ньому акторів.

Щодня студія Warner Bros. і сам Литвак отримували десятки листів із погрозами, а після того, як 6 травня 1939 року фільм вийшов на екрани, їхні автори перейшли від слів до справи. Наступного ж дня шанувальники Гітлера спалили кінотеатр, в якому напередодні демонструвалася картина, а в самій Німеччині було вбито співробітника Warner Bros. Демонстрацію "Сповіді нацистського шпигуна" заборонили не лише в країнах із панівною ідеологією націонал-соціалізму – Німеччині, Італії, Японії, Іспанії, а й у так званих нейтральних європейських країнах – Швейцарії, Нідерландах, Швеції, Норвегії та Ірландії: їхні уряди так боялися Гітлера, що вирішили перестрахуватися.

"Чому ми боремося" і висадження союзницьких військ у Нормандії

Щодо самого Литвака, то він вирішив боротися з нацизмом не лише на знімальному майданчику, а й на полі бою – з початком Другої світової війни він пішов на фронт. Але найвище американське керівництво вирішило використати режисера за призначенням – його скерували на роботу над масштабним проєктом Френка Капри "Чому ми боремося", метою якого було переконати американців у правильності рішення президента Рузвельта вступити у війну, до якої, як багатьом за океаном здавалося, Америка не має жодного стосунку. Литвак брав участь у шести фільмах проєкту із семи, при цьому особисто працював над серією "Битва за Росію", музику до якої написав інший український емігрант – Дмитро Темкін. Успіх картина мала неймовірний, не дивно, що саме Литваку довірили фіксацію важливого історичного моменту – висадження союзницьких військ у Нормандії. За цю роботу Литвака було нагороджено військовими нагородами: американськими медалями "Легіон заслуг" і "Бронзова зірка", французькими – Орденом почесного легіону та Військовим хрестом, а також орденом Британської імперії, почесним офіцером якого він став.

Спад у кінокар'єрі

50–60-ті роки історики кіно називають спадом у кар'єрі Анатолія Литвака, хоча здається, що вони надто суворі до режисера – його роботи не тільки як і раніше мали успіх у глядачів, а й впливали на життя суспільства. Так, стрічка "Зміїна яма", дія якої відбувалася в психіатричній лікарні, призвела до зміни низки законів США, пов'язаних із галуззю психіатрії. А фільм "Анастасія", який розповідає про нібито врятовану від смерті дочку Миколи II, роль якої зіграла Інгрід Бергман, що отримала за цю роботу "Оскар", з успіхом йшов у всіх країнах світу. Не залишав Литвак поза увагою і головну тему своєї творчості – ретро-детектив "Ніч генералів" розповідав про долі високопоставлених німецьких військових після краху фашистської Німеччини, а головні ролі у ньому зіграли такі зірки як Омар Шаріф, Філіпп Нуаре та Пітер О'Тул. Блискучим завершенням кінокар'єри Анатолія Литвака можна назвати екранізацію роману Франсуази Саган "Чи любите ви Брамса?", яка здобула Золоту пальмову гілку на кінофестивалі в Каннах.

Смерть та похорон

Анатолія Литвака не стало 15 грудня 1974 року – він помер у приватній клініці у передмісті Парижа від раку шлунка, який лікарі діагностували йому за рік до цього. Прощання з режисером відбулося у крематорії цвинтаря Пер-Лашез. Урна з прахом на деякий час була виставлена в його колумбарії, після чого друга дружина режисера – акторка та модель Софі Литвак – розвіяла прах чоловіка у відомому лише їй місці – так просив у заповіті сам режисер. За внесок у світовий – і насамперед американський – кінематограф Анатоль Литвак був відзначений персональною зіркою на голлівудській "Алеї слави".