Блог | Весь Всесвіт пахне нафтою

Назва/автор: Шановані безумці (Божевільна з Шайо)/Жан Жироду

Театр: Театр на Печерську

Режисер: Сергій Маслобойщиков

Світ очима божевільних. Вистава-інструкція, як зробити життя кращим, якби конспірологічні теорії відповідали дійсності. "Шановані безумці" (реж. Сергій Маслобойщиков) – візуалізація таємного бажання, як нарешті добро жорстко карає зло. Безжальний фарс від Театру на Подолі.

.

Щоб дістати з підсвідомості Велику таємницю Всесвіту дослідник, "батько психології" Вільям Джеймс надихався закису азоту (що тоді використовували для знеболювання у стоматології). Коли дослідник повернувся з внутрішньої подорожі, на папірці залишилось коротке: "Весь Всесвіт пахне нафтою". Логічно, що (за Жироду) саме зі стакана води, що пах нафтою, розпочнеться всесвітня операція з винищення зла добром.

Кафе в центрі Парижа. Його власниця - ексцентрична Графиня, яку друзі та сусіди називають "Безумною з Шайо" (Алла Сергійко). Тому до кафе як магнітом притягуються диваки зі всього району: сміттярі, німі музики, недолугі полісмени та терористи-невдахи. Не дивно, що одного разу до кафе навідується найбезпринципніший Шукач природних копалин у світі (Артем Атаманюк). У поданому посудомийкою Ірмою (Юлія Брусенцева) стакані Шукач відчуває присмак нафти. Разом з двома також сріблолюбними подільниками – Головою корпорації (Ігор Волков) та Бароном (Ігор Ніколаєв), - під цю "темку" створюється ТОВ-ка. І тепер знищення бульдозерами історичного району столиці задля буріння нафтових свердловин - лише питання часу.

Так би воно, певно, і було, якби не змалодушився підривник-виконавець П’єр (Стас Мельник). Замість того, щоб відправити в повітря дім бюрократа, що міг би протистояти руйнуванню Шайо, П’єр вирішує стрибнути в Темзу. Але, як справжній невдаха, навіть власну смерть не може довести до кінця. План Товариства зі знищення Парижу стає відомій Ірмі. А посудомийка, що не хоче лишитися без даху та роботи, передає сумний намір злодіїв начальниці. Для Графині це стає останньою краплею, що переповнює чашу терпіння. Безумна з Шайо збирає зі всього міста таких же нетипових подруг - наче команду голлівудських "Месників" - щоб покарати все зло світу раз і назавжди!

Головний театральний принц - через перо Шекспіра - повчав, що б тебе вважали безумцем – досить постійно казати правду. Саме тому Жан Жироду населив п’єсу божевільними усіх мастей. І вони не побояться сказати зі сцени всю правду, (яку і так вже знає більшість глядачів).

Безумці викрикують філософсько-соціальні тези; принципово нейтральні, що у будь-які часи, при будь-якому устрої викличуть оплески в залі. Бо "за все добре, проти всього поганого"! Окрім того, божевільні розкривають численні теорії змов: одна дивніша за іншу, а від того правдивіша.

В 1945 році, коли Франція оговтувалась від п’ятирічної фашистської окупації, людям хотілось простих відповідей на питання "Хто винен?" та "Що робити?" Зігнати у темний підвал усіх злих, чиє збагачення привело до збіднілості інших, та підірвати в Паризьких катакомбах, - здавалось справедливим та доречним. Але хто в здоровому глузді скаже це на публіці? Тільки так: через театр, фарс, безумство.

Підозрюю, Жироду відверто посміювався над конспірологією плебсу та пропонував робити теж театральним снобам. Його п’єса сповнена культорологічними жартами та доведеними до абсурду популярними теоріями змов. Читається "Божевільна з Шайо" як інтелектуальний водевіль зі сцен-скетчів.

Але в інтерпретації режисера Сергія Маслобойщикова вся іронія випаровується, і зі сцени звучать жарти Жироду в максимально серйозному, навіть трагічному виконані. Там, де автор пропонував посміятись, в сучасному прочитанні можна навіть злякатись. Наприклад, фраза Поліціянта (Артем Каратаєв): "Самогубство — це злочин проти держави. Самогубець — це одним солдатом менше, одним платником податків менше…". Для Жироду це черговий жарт про державу як бездушну бюрократичну машину, що сприймає людей як "ресурс". Але зі сцени Театру на Подолі це чується мов пророцтво з 1945 в дусі Орвелла.

Драматична серйозність без іронії – головна проблема вистави, ідея якої: як би було б класно, якби всі добрі зібрались та вбили усіх злих! Коли мозок починає складати змісти, які доносяться зі сцени, то так і кортить сказити: "Що несуть ці безумці?!"

Та там, де програє комфорт глядача, виграють лицедії. У виставі є достатньо сцен, де актори, що грають безумців, мають змогу викластись на повну (та ще трішки). Як арія Ірми (Юлія Брусенцева) чи її сцена сповіді з П’єром (Стас Мельник). Чи рада безумних дам Парижу (Алла Сергійко, Тамара Плащенко, Марія Рудковська), які мов три давньогрецькі мойри вирішують долю всього світу. Чи адвокатський монолог Сміттяра (Сергій Бойко), який блискуче захищає багатіїв, але проколюється, бо не розрізняє види квітів. А також кумедний танець злодіїв (Артем Атаманюк, Ігор Волков, Ігор Ніколаєв) чи фінальна пісня (під акомпанемент Івана Завгороднього). Якщо ви захоплюєтесь талантом цих акторів – в "Шанованих безумцях" ви знайдете чим себе порадувати.

Звісно, можна нескінченно спостерігати, як горить вогонь, як тече вода та як танцює Юлія Брусенцева. Та, на жаль, на одних (навіть ідеальних) жіночих ніжках тригодинну виставу не вивезеш. Не вистачає легкості розповіді. Бо якщо комедійні куплети буде виконувати траурний хор, то слухач відчує сум, а не сміх. Важко сприймати це безумство іронічно, коли сам постановник навмисно нагнітає атмосферу майже Достоєвського декадансу та жебрацької цноти. Невже таке примітивне відношення до життя (коли у твоїх бідах завжди винна якась змова) та дитячий підхід розв'язання проблем (раскольніковський самосуд жебраків над багатіями) – дійсно варті античного драматизму?

Гра акторів, декорації, костюми та сценічні рішення – все у театру на Подолі, як завжди, на висоті. У "Шанованих безумцях" підвів тон висловлювання: коли абсурдні ідеї подають за істини зі скрижалей. Звісно, про нафту та долю Всесвіту хочеться висловлюватись з відповідною повагою. Але б більше легкості та іронічності, і ця б махіна - з блискучого тексту, з талановитих акторів та стильних декорацій - могла б, не гірше за закис азоту, заставити зал три години реготати.