Видатний вчений Майкл Каша: народився і виріс у США, але ніколи не забував української мови

Майкл Каша – видатний американський вчений, фізик та хімік, один із засновників та перший керівник Інституту молекулярної фізики, член Національної академії наук США, радник з науки американського президента Джиммі Картера – етнічний українець, який, попри те, що народився і все життя прожив в Америці, ніколи не забував про своє коріння.

Відео дня

За спогадами тих, кому пощастило спілкуватися з вченим особисто, він добре знав українську мову – особливо її лемківський діалект – і розмовляв нею не лише зі своїми родичами, братом і сестрою, а й з українцями, з якими його зводила доля. Він допомагав науковцям із нашої країни публікувати статті у західній пресі та перекладати їхні праці англійською мовою, а про гостинність родини Каші, яку називали українською, ходили легенди – двері їхнього будинку в Таллахассі були відчинені для всіх.

Дитинство в українському середовищі

Майкл – при народженні Михайло – Каша з'явився на світ 6 грудня 1920 року в США, у штаті Нью-Джерсі, у сім'ї українських емігрантів, які втекли – як і багато їхніх співвітчизників – за океан у пошуках кращої долі. Мишко ріс у середовищі земляків своїх батьків, які дбайливо ставилися до мови, культурних традицій та віри своїх предків, тому початкову освіту хлопчик здобув у школі при українській церкві. Найчастіше навчання емігрантів на цьому й закінчувалося, але Михайло став винятком із правила – він продовжив навчання у середній школі. Згодом Каша згадував, що так він втілив у життя мрію свого батька, Стефана Каші, який завжди прагнув науки, але через складні життєві обставини зміг здобути лише початкову освіту. Мишко, як і батько, мріяв займатися наукою – ще під час навчання у школі він самостійно зібрав детекторний приймач та уважно слухав усі передачі, в яких розповідали про наукові й технічні досягнення того часу.

Перший професійний успіх

На обдарованого юнака звернули увагу шкільні вчителі, які вмовили його батьків дозволити синові вчитися далі. Стефан сприйняв цю ідею без ентузіазму: він вважав, що середньої школи для його сина цілком достатньо, до того ж розраховував на ще одні робочі руки: за часів Великої депресії, коли багатьом американцям було важко зводити кінці з кінцями, зайвими вони не були б. Врешті-решт батько погодився, але з однією умовою – Михайло отримає дуже затребувану на той час професію електрика. Можливо, він прожив би все своє життя, вкручуючи лампочки та ремонтуючи електрощитки, але йому пощастило – його взяли лаборантом у фірму Мерк, що створювала синтетичні аналоги натуральних біологічних речовин. Після того, як Михайлу вдалося зробити те, над чим безрезультатно працювали штатні співробітники лабораторії – очистити створений ними синтетичний продукт, стало зрозуміло, що йому необхідно вступати до технічного університету.

Від навчання в аспірантурі до посади професора

Наступні роки були чи не найскладнішими у житті Каші – за здобуття знань потрібно було платити, йому доводилося поєднувати роботу з навчанням. Уранці він йшов у лабораторію, а, завершивши зміну, сідав на електричку та вирушав на заняття, звідки повертався пізно ввечері. І так – щодня. Майкл сильно втомлювався, але це ніяк не позначалося на його працездатності й успіхах у навчанні – вони були настільки вражаючими, що після отримання диплома бакалавра в університеті Мічигану його взяв до себе в аспірантуру видатний хімік Гілберт Льюїс, навчання в якого було мрією Каші. У наукову працю Майкла, який у Льюїса займався вивченням природи люмінесценції, внесла корективи Друга світова війна. Усі сили було кинуто на створення атомної бомби, до цієї роботи хіміками було залучено й Кашу – разом з іншими аспірантами він займався виділенням та очищенням радіоактивних речовин.

За спогадами самого вченого, їм для цього не видали навіть захисних засобів – спецодягу та екранів, але ентузіазм і гордість за залучення до такої відповідальної наукової діяльності були настільки сильні, що ніхто з них не захворів на променеву хворобу. На дослідження, які мали лягти в основу дисертації, у Каші залишався лише вечірній та нічний час, що не завадило йому закінчити випробування та у січні 1945 року захистити дисертацію на тему "Триплетні стани органічних молекул". Багато вчених категорично відмовлялися сприймати відкриття Каші, тому йому – з допомогою його наукового керівника – довелося протягом року доводити свою правоту. На той час, коли Майклу вдалося здобути перемогу над опонентами, Льюїса вже не було серед живих – він трагічно загинув під час лабораторного досліду, а сам Каша вступив на посаду професора до університету містечка Таллахассі – його провінційний статус давав йому свободу наукових досліджень. Майклу вдалося зробити цей навчальний заклад відомим у всьому світі – саме тут Каша здійснив усі найвідоміші свої відкриття.

Список відкриттів і відсутність Нобелівської премії

Перерахування всіх їх займе багато часу та місця, та й тим, хто не має безпосереднього стосунку до хімії та фізики, вони мало що скажуть, але переоцінити їхню важливість у житті кожного з нас неможливо. Саме Майкл Каша відкрив фундаментальний закон, що встановлює зв'язок між двома видами випромінювання – флуоресценцією та фосфоресценцією – і правило Каші, що визначає енергетику електронних переходів молекул. Він об'єднав дві квантово-механічні теорії – екситонного та індуктивно-резонансного переходу енергії та відкрив синглетний кисень у хімічних та біохімічних реакціях. Каша був першим, хто пояснив те, як саме рослини використовують енергію Сонця, і запропонував ефективну модель цього процесу, а також зробив свій внесок у вивчення багатьох фотохімічних систем. В останні роки Каша працював над вивченням північного сяйва, він мав власну теорію виникнення цього явища. Попри те, що навіть одного такого відкриття було б достатньо, щоб назавжди увійти до історії науки, Каша не отримав Нобелівської премії, хоч і висувався на неї. Сам вчений у цьому питанні зовсім не відчував себе ущемленим – за його словами, жодна нагорода не могла б зробити його таким щасливим, як робота й – особливо! – вдалі досліди та експерименти.

Таллахассі: будинок на все життя

Місто Таллахассі настільки припало Каші до душі, що він прожив у ньому все життя. Вчений був закоханий у природу Флориди, виборював збереження її флори та фауни. В озері, на березі якого жив Каша зі своєю дружиною Лілією, водилися крокодили – вчений дуже трепетно ставився до цих тварин, яких, на його погляд, незаслужено називають кровожерливими. Своїм гостям він пропонував покататися на озері на його каяку серед крокодилів – за словами тих, кому це вдалося, вони отримали яскраві враження. У вільний час Каша займався обробкою дерева, конструюванням музичних інструментів – насамперед гітар – та вітрильним спортом. Майкла Каші не стало 12 червня 2013 року – він пішов із життя у своєму будинку в Таллахассі.