Віджі: бідний український емігрант, який став найвеличнішим фотографом у світі

Віджі увійшов в історію як легендарний фотограф, який спеціалізується на кримінальних фото Нью-Йорка 30-40-х років ХХ століття. Часом Віджі була ніч: поки велике місто спало, відбувалися найстрашніші злочини, і наслідки кожного з них він встигав зняти першим, залишаючи нащадкам безцінні документи своєї епохи.

Віджі вмів побачити і сфотографувати драму не тільки в кримінальних сюжетах, а й у подіях із життя містян різних соціальних верств – від бомжів до селебріті, на які решта не звертала уваги. Газети та журнали платили за його роботи величезні гроші, а колеги-фотографи заздрили його успіху, основою якого була не тільки мобільність Віджі, який часто опинявся на місці злочину буквально через кілька хвилин після події, але і його вміння поглянути на те, що трапилося, під незвичним кутом зору. За словами мистецтвознавця Ненсі Ньюход, Віджі "перетворював банальності великого міста на екстраординарні психологічні документи".

Син емігрантів з України

Віджі (ім'я при народженні – Ашер Фелліг) з'явився на світ у червні 1899 року в місті Золочів, яке на той час входило до складу Австро-Угорщини, а нині розташоване на території Львівської області України. Ашер був другою дитиною із семи, які виховувалися в єврейській родині. Коли хлопчику виповнилося 11 років, сім'я переїхала до США, де Ашер змінив ім'я, ставши Артуром. Працювати, щоб фінансово допомогти своїй родині, яка бідувала, він, покинувши школу, почав з 14 років. Артур виконував найнижче оплачувану працю – продавав на вулицях солодощі, мив посуд у кафе, допомагав офіціантам збирати склянки та тарілки зі столів.

Від вуличного фотографа до лаборанта Acme Newspictures

Заради справедливості треба сказати, що Фелліг не мріяв про фотографію як про справу всього свого життя. Він вибрав роботу вуличного фотографа, який знімав дітей на орендованому поні Хіпо, оскільки вона непогано оплачувалася і поступово захопився цим видом творчості. Невдовзі Артура взяв помічником комерційний фотограф, ательє якого – Ducket&Adler – містилося на Манхеттені. У нього Артур навчився азам майстерності, оскільки мистецтву фотографії він раніше ніде не вчився. Наступним місцем роботи Фелліга стала фотолабораторія агентства Acme Newspictures, де він пропадав цілодобово, вдосконалюючи свої фотографічні навички.

"Я сам дав собі роботу фотографа-фрілансера"

У 35 років Фелліг залишив роботу лаборанта – в агентстві його вже нічого не могли більше навчити, і влаштувався позаштатним фотокореспондентом, який продав свої знімки в різні газети. "Я не став чекати, коли хтось спроможеться запросити мене на роботу, – згадував він в інтерв'ю, – і сам дав собі роботу – фотографа-фрілансера". Він знімав кримінальні події, які щодня відбуваються у величезному Нью-Йорку – автомобільні аварії, пожежі, вбивства, нещасні випадки. На той час Фелліг у прямому розумінні слова жив у своєму автомобілі – двомісному "Шевроле", який був для нього і домом, і офісом: у машині зберігалося необхідне йому для роботи обладнання (друга камера, лампи спалаху), а також друкарська машинка, коробки сигар, ковбаса на бутерброди і навіть змінна білизна, тут же – коли з'являвся вільний час – він міг трохи поспати.

Колеги Фелліга дивувалися, яким чином він першим опинявся на місці пригод, випереджаючи не лише інших фотографів, а й іноді поліцію. Фелліг не відкривав свого секрету, що породжувало численні чутки про те, що він має рідкісну здатність передбачати, що і де має статися. Все виявилося набагато простіше, ніж могла собі уявити публіка: Фелліг постійно прослуховував поліцейську радіохвилю, де повідомляли про всі кримінальні події. "Все моє життя налаштоване на поліцейську хвилю", – жартома казав він. Фотографу залишалося лише блискавично реагувати та оперативно приїжджати на вказане місце. "Тепер мені не треба було ганятися за злочинами, – жартував він в інтерв'ю, – вони самі наздоганяли мене". Фелліг умів уловити саму суть, причому не тільки на місці події, а й "за лаштунками": він закарбовував реакцію роззяв, роботу поліцейських, лікарів та пожежників, а також велику кількість дрібних деталей, які допомагали читачам перейнятися атмосферою інциденту.

"Спіритична дошка"

Втім, Фелліг знімав не лише місця пожеж та аварій – не менше, а, можливо, й більше його цікавив нічний Нью-Йорк, за що його часто порівнювали з Брассаєм (справжнє ім'я – Дьюла Халас), який знімав нічне життя Парижа. За аналогією з ним Фелліг теж узяв собі псевдонім – Віджі, що близько за звучанням зі словом "ouija" – "спіритична дошка": Фелліг жартома натякав на те, що спілкується із жертвами і вони самі йому про все розповідають. Однак існує й інша, більш буденна версія його псевдоніма, за якою він походить від слова "сквіджі" – так називають гумовий валик для глянсування фото. У будь-якому разі його знімки, що зафіксували Нью-Йорк і людей, які в ньому живуть у часи Великої депресії та сухого закону, є не лише витворами мистецтва, а й цінними історичними документами.

На вершині успіху

Найуспішнішими у професії стали для Віджі 40-ві роки минулого століття. Його перша персональна виставка, яку він назвав "Вбивство – мій бізнес", відбулася 1941 року. У цей же час його роботи були включені до групової виставки в Музеї сучасного мистецтва – МоМА – під назвою "Репортажна фотографія", 1945 року вийшла ще одна книга фотографа – "Оголене місто", яку він присвятив Нью-Йорку та його мешканцям. Здавалося, він досяг того, чого хотів: йому більше не потрібно було підписувати свої фотографії – фірмовий стиль Віджі "прочитувався" з першого погляду. Але він несподівано заявив, що закінчує кар'єру кримінального фотографа: "Я більше не зніматиму пожежі та насильства. Це не той Нью-Йорк, котрий я люблю. Це його темна сторона, і я пориваю з нею!

"Оголений Голлівуд очима Віджі"

У 1947 році Віджі одружився й одночасно різко змінив спрямованість своєї творчості – разом з дружиною він переїхав до Лос-Анджелеса і почав знімати голлівудських знаменитостей. Він також співпрацював із кіностудіями, допомагаючи операторам створювати незвичайні оптичні ефекти, і навіть знімався в епізодичних ролях. У той час Фелліг багато експериментував з фотокамерою, домагаючись найрізноманітніших ефектів – наприклад, викривлення, розмитості чи дроблення. У такій техніці він створив багато портретів і навіть брав участь у зйомках фільму "Людина у жовтому таксі" – саме з його допомогою вдалося створити сцену викривленого автомобільного руху.

Повернення до Нью-Йорка

Цей період життя Віджі закінчився розлученням, після якого він повернувся до Нью-Йорка і розпочав опрацьовувати та публікувати свої голлівудські архіви. Результатом цієї роботи стала книга його фотопортретів "Оголений Голлівуд очима Віджі". Цінність робіт, що увійшли до цього фотоальбому, – у незвичному погляді на, здавалося б, добре знайомих нам зірок. Фотографу вдалося розгледіти – і відобразити – риси, які вони приховують від оточення.

Не обійшовся Віджі й без притаманного йому гумору – до книги увійшли шаржі на таких знаменитостей, як Річард Ніксон, Фідель Кастро, Мерилін Монро, Елізабет Тейлор, Марлон Брандо, Лайза Мінеллі, Пабло Пікассо, Сальвадор Далі та інших. Також у цей час він, відчуваючи необхідність поділитися своїм багатим творчим досвідом, читав лекції для студентів, зокрема і в Європі, писав статті про мистецтво фотографії, працював консультантом на зйомках кінофільмів – наприклад, допомагав Стенлі Кубрику в роботі над фільмом "Доктор Стрейнджлав".

Смерть та спадщина

У 1957 році лікарі діагностували у Віджі діабет. Після того, як його здоров'я почало різко погіршуватися, він уже не міг самостійно вирішувати побутові проблеми, і йому знадобилася стороння допомога. В останні роки Віджі прожив із соціальною працівницею Вілмою Вілкокс у її квартирі на 47-й вулиці. Вона взяла на себе всі турботи про нього, а після його смерті зберегла його багатий архів, до якого входили не лише фотографії. Його спадщина містить 20 (!) тисяч знімків, неопубліковані статті, а також начерки до них. Великого фотохудожника не стало 26 грудня 1968 року. Виставки його робіт, які час від часу відбуваються у різних країнах світу, досі мають величезну популярність у відвідувачів.