Віра Корен: народилася в Бахмуті та стала зіркою "Комеді Франсез"

Віра Корен – відома у першій половині ХХ століття актриса театру та кіно, уродженка українського Бахмута – лише починає свій шлях до української публіки: сьогодні про неї відомо дуже мало, а дослідники та журналісти збирають факти її біографії по крихтах.

Про її кар'єру у французькому кіно говорять як про "яскраву, але нетривалу", а от із театром Корен пощастило набагато більше. Протягом тривалого часу, з перервою на Другу світову війну, вона була провідною актрисою головного французького драматичного театру "Комеді Франсез", а потім керівником "Театру Ренесанс". Події її життя свідчать і про те, що вона мала не тільки талант, але стійкість характеру: щонайменше тричі Віра Корен починала своє життя з нуля, і щоразу їй вдавалося знову міцно стати на ноги.

Ребека Корецька з Бахмута

Віра Корен – Ребека Корецька – народилася у червні 1901 року в місті Бахмут Катеринославської губернії (нині – Донецька область) у єврейській родині. Її батько був затребуваним у місті кравцем, тому вони були матеріально забезпеченими, а своїй улюбленій дочці й зовсім ні в чому не відмовляли. Можливо, вона прожила б традиційне для тогочасної дівчинки життя – без злетів, але й без падінь і потрясінь: закінчила гімназію, вийшла заміж, стала щасливою дружиною та матір'ю. Все змінила революція 1917 року – батьки Віри вирішили втекти за кордон, тим самим кардинально змінивши життя своєї дочки.

Перетворення на Віру Корен

У Парижі, де Корецькі опинилися, проїхавши кілька країн Європи, 16-річна Віра відкрила для себе світ кіно з театром, вирішивши, що акторська професія – її покликання, але залишалося схилити до своєї думки батьків, які мріяли про іншу долю для своєї доньки і категорично не хотіли бачити її на сцені або на екрані. Віра підійшла до процесу умовлянь творчо: використовуючи весь дар переконання, вона сказала, що займатиметься серйозним мистецтвом – ні про які кабарі чи кафешантани, за її словами, батьки не почують. Підтвердженням її слів став вступ до Паризької консерваторії, при цьому Віра начебто ненароком опустила той факт, що йшлося про факультет драматичного мистецтва. Ставши студенткою, Корецька з головою поринула в те життя, про яке мріяла: взявши собі більш милозвучний для французької публіки псевдонім – Корен (Vera Korene) – вона почала виходити в масовці, а потім і грати невеликі ролі у різних театрах Парижа, і навіть підробляла журналісткою, розміщуючи в газети нотатки про прем'єри.

Мода ходити до театру "на Корен"

Першим театром, у якому Корен змогла заявити про себе як про серйозну актрису, став паризький "Новий Одеон". Актрису помітили та запросили до знаменитого драматичного театру "Комеді Франсез", що для емігрантки було серйозним – практично недосяжним – успіхом. Ба більше, пропрацювавши в ньому лише кілька років, Віра стає його примою – саме їй діставалися всі провідні ролі, а в публіки стало модно ходити до театру не на якусь конкретну виставу, а "на Корен".

Актриса на роль аристократок та шпигунок

Театральний успіх та любов публіки привертали до Віри увагу кінематографістів – у цей час вона отримує свою першу серйозну роль у кіно, зігравши Естель у фільмі Лео Міттлера "Голос без обличчя". Ставши примадонною на театральній сцені, вона мала практично з нуля починати завойовувати любов глядачів на екрані, і їй це вдалося практично легко. Фільми за участю Корен виходили в прокат один за одним: "Ніч прекрасна", "Сім чоловіків… одна жінка", "Тамара-самовдоволена". На жаль, нетиповий для Франції типаж і акцент, остаточно позбутися якого Корен, незважаючи на всі свої старання, так і не змогла, обмежували коло ролей, які вона грала і не давали кінорежисерам розкрити її акторський потенціал на повну силу. Найчастіше їй діставалися ролі аристократок-емігранток та шпигунок, як це було у фільмах, назви деяких з яких говорять самі за себе: "У службі царя", "Червона танцівниця", "Подвійне надходження по лінії Мажино", "Друге бюро" та "Бурлаки на Волзі", режисером якого став земляк Корен, уродженець Катеринослава (нині – Дніпро) Володимир Стрижевський, який так само, як і вона, втік від революції до Парижа. У 1936 році Вірі пощастило зустрітися на знімальному майданчику з ще однією емігранткою – знаменитою актрисою Ольгою Чеховою, з якою вона зіграла в екранізації роману Еміля Золя "Гроші".

Втеча за океан

З початком Другої світової війни життя Віри вкотре зробило крутий поворот: все, що вона ретельно вибудовувала довгі роки поспіль, розвалилося практично раптово. Після окупації Франції нацистками військами до влади в країні прийшов очолюваний Філіпом Петеном колабораціоністський уряд Віші, який депортував тисячі євреїв та емігрантів до концентраційних таборів. Оскільки Віра Корен підпадала під обидві ці категорії, долю їй було призначено незавидну, але актрисі в останній момент вдалося її уникнути – друзі допомогли їй бігти за океан, до Канади. Відхід з театру та втрата французького громадянства, якого її позбавив режим Віші, були не найбільшою платою за можливість зберегти життя та свободу.

Повернення до "Комеді Франсез"

З Канади Корен перебралася до Сполучених Штатів, де намагалася побудувати кар'єру в Голлівуді, але до двору, на жаль, не припала. Потім акторка переїхала до Бразилії, де спробувала вкотре налагодити своє життя – тут її і знайшло нове керівництво "Комеді Франсез". Віра не знала, що після звільнення Франції від нацистів керівництво театру захотіло повернути в трупу одну з найкращих своїх актрис, але вона як у воду канула. Знайти Корен вдалося журналістам, які розміщували статті про неї чи не в усіх газетах світу. Але навіть після цього актриса, ображена на керівництво театру за звільнення, не поспішала повертатися до Франції, незважаючи на те, що протягом двох (!) років її вмовляв зробити це особисто директор "Комеді Франсез". 1945 року, коли актриса нарешті здалася, її – можна сказати про це без перебільшення – зустрічав весь Париж. Вірі Корен повернули французьке громадянство, її відновили у театрі, де вона почала грати не тільки свої старі, а й нові ролі.

"Театр Ренесанс"

У 1956 році Віра Корен пішла з "Комеді Франсез", сказавши, що настав час поступитися місцем молоді, але театральне мистецтво при цьому не залишила – вона стала директором "Театру Ренесанс", в якому була одночасно режисером, адміністратором і навіть завгоспом: йому вона присвятила понад 20 років свого життя – з 1956 до 1978 року. За Віри Корен театр, заснований у середині XIX століття, завдяки старанням і засобам Віктора Гюго та Олександра Дюма, в якому сяяли Елеонора Дузе та Сара Бернар, знову став улюбленим у парижан. Тут йшли п'єси та інсценізації творів французьких авторів – як класичних, так і сучасних. Великий успіх мав спектакль "В'язні Альтони" за п'єсою Жана-Поля Сартра у постановці самої Віри. Одночасно Корен читала лекції з мистецтва у Сорбонні та співпрацювала з різними театрами та режисерами. У 1962 році вона разом з іншим знаменитим уродженцем України, керівником Паризької Опери Сержем Ліфарем, поставила спектакль у парку Со під Парижем за п'єсою Габріеле Д'Аннунціо "Страждання святого Себастьяна".

Останні роки життя Віра Корен провела в будинку для людей похилого віку в передмісті Парижа Лувесьєнне, де й померла 20 листопада 1996 року у віці 95 років. Похована видатна актриса та режисерка українського походження на цвинтарі Пантін під Парижем.