Блог | Як Сталін створив нову церкву, яка й донині виконує всі забаганки влади

Наприкінці серпня 1943 року, коли увесь світ уже бачив неминучість поразки нацистів у війні, Сталін повернув з евакуації Патріаршого місцеблюстителя Сергія (Страгородського) до Москви.

І не просто повернув: вже 4 вересня диктатор запросив його до себе, причому не в робочий кабінет у Кремлі, а щоб цей візит не було зафіксовано документально в журналі відвідувань, – на свою дачу в Кунцево – само по собі це вже небачена честь.

Там, у неформальній атмосфері, але у присутності начальника Управління кадрів ЦК ВКП(б) Георгія Маленкова, наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії та керівників НКДБ Сталін оголосив Патріаршого місцеблюстителя пропозицією терміново, в якомога коротший термін обрати патріарха. І що Політбюро ЦК ВКП(б) з кандидатурою патріарха визначилося. Ним має бути він, Сергій.

Понад 18 років РПЦ була без патріарха, після того, як самі ж більшовики й прикінчили останнього з них – Тихона. Протягом 20 років під керівництвом Сталіна більшовики винушували митрополитів сотнями, простих попів – десятками тисяч і перетворювали храми на свинарники, овочесховища або просто підривали динамітом. І тут раптом товариша Сталіна якийсь смажений півень в район сідаліщного нерва дзьобнув...

Обговорили на тій зустрічі й деякі поточні справи. А наступного дня, вірніше, в ніч на 5 вересня, коли найбільш делікатні теми було узгоджено на дачі в Кунцево, відбувся офіційний прийом у робочому кабінеті в Кремлі. На нього було запрошено крім Сергія також та ще двох архієреїв, старих сталінських холуїв, відданих агентів НКВС - митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія (Симанського) та Миколу (Ярушевича), на той час митрополита Київського і Галицького.

Були присутні також Молотов, нарком державної безпеки Всеволод Меркулов та полковник держбезпеки Георгій Григорович Карпов. Присутність цього товариша дуже низького у порівнянні з іншими рангу пояснювалася просто: його знайомили з майбутніми підопічними.

Раніше Карпов був катом. У прямому сенсі цього слова – катував заарештованих. Потім став начальником церковного відділу НКВС. Тож товариш Сталін, "дозволяючи" обирати патріарха, поставив цього типа пильнувати над ним, зробивши головою новоствореної Ради у справах Російської православної церкви.

Перед головними попами РПЦ Сталін поставив завдання: у найкоротший термін (три дні) провести Собор і щоб патріарха було обрано - як висловився комуністичний диктатор - "більшовицькими темпами". Для цього архієреїв до Москви звозили швидкісними воєнними літаками.

І холуї не підвели – вже 8 вересня патріарха було обрано. А заразом на Сергія та його оточення посипалися численні матеріальні блага: розкішна резиденція, автотранспорт, гроші, різноманітне устаткування. Само собою - численна охорона.

Так перед світом постала фактично нова Церква – сталінська. Яка й донині залишається церквою кремлівською, холуйською, яка виконує всі забаганки влади.

Спитають: а навіщо було Сталіну так поспішати у вересні 1943 року? О, друзі, тут йшла велика геополітична гра, в якій архієреям було виділено роль навіть не пішаків – коней. Троянських коней. Я якщо хтось думає, що таємна нічна зустріч Сталіна з майбутнім патріархом сталася через добу після капітуляції Італії цілком випадково, через збіг у часі – той глибоко й трагічно помиляється.