Блог | "Як я вбив Плутон і чому це було неминуче": три компоненти якісного нонфікшну

Нещодавно у видавництві "Бородатий Тамарин" друком вийшла книга астронома Майкла Брауна "Як я вбив Плутон і чому це було неминуче". Це якісний нонфікшн, оскільки він поєднує в собі три важливі компоненти – достовірність, доступність та емоційність. 

Усе своє професійне життя Майкл Браун вивчає планети, карликові планети, супутники цих планет, комети тощо. Дисертацію писав про Юпітер та його супутник Іо. Багато років викладає астрономію. Та найголовніше – він дозволяє собі сумніватися,  що вкрай важливо для науковця. Чому?

75 років поспіль Плутон вважали своєрідною крапкою Сонячної системи. "Серйозні дискусії поміж серйозних астрономів про існування планети за Плутоном почали сприймати так само, як серйозні дискусії поміж серйозних геологів про розташування загубленого континенту Атлантида". І поки інші астрономи проганяли свої сумніви геть, Браун скерував їх на пошуки нової планети. Нею стала Еріда – карликова планета, на кілька кілометрів менша за Плутон. Вона його і "вбила", бо після відкриття Еріди наукова спільнота переглянула визначення "планети" і збагнула: з ним дійсно щось не так.  

Майкл Браун детально, але з гумором і помірною кількістю наукових термінів розповідає про те, як самотужки писав та переписував комп’ютерну програму, яку навчив шукати планети. Про те, як годинами, майже не рухаючись, вивчав фотографії зоряного неба й проводив складні обчислення. Про спроби зрозуміти, що таке "планета", розглядаючи це поняття в контексті історії астрономії і людського сприйняття. 

Розповідь про пошук десятої планети та астрономічний переворот, спровокований науковим "убивством" Плутона, автор майстерно вплітає у власне життя. Він постає перед нами хлопчиком, який чекає настання ночі, щоб із захватом розглядати зоряне небо. Студентом, переконаним, що Планети Х не існує, бо так його вчили. Астрономом-упертюхом, який впродовж трьох років шукає десяту планету, а тоді перевертає догори дриґом астрономію й наводить лад у пантеоні планет. Людиною, яка втомлюється, зневірюється, розчаровується, як і кожен з нас час від часу. Чоловіком, що прагне визначити точну дату народження доньки за допомогою науки, статистики і математики. 

"Щойно я починав балаканину, усі тати погоджувалися зі мною: "Так! Мені також не вдавалося знайти відповідь на це запитання" – і самі заходилися наводити статистичні зауваги. Усі мами закочували очі, нахилялися до Даяни й шепотіли: "Мені так шкода. Я знаю, як ти почуваєшся", а тоді розпитували її, як їй велося, як вона спить і як Петунія буцається й випинається в животі".

Розповідаючи про свої мрії, помилки, прагнення, кумедні ситуації з особистого життя, автор формує сильний емоційний зв’язок з читачами. Браун неймовірно розумний, але, читаючи його книгу, ви не почуватиметеся нетямущими, бо він сам вагається і розмірковує "вголос". Не боїться бути впертим, дивним і занудним, коли треба (бо як треба, то треба). Намагається бути чесним – із собою та іншими. А ще йде за своєю мрією напролом, надихаючи і нас ніколи не здаватися. На жаль, поки що астроном не знайшов справжню десяту планету, але завдяки його дослідженням ми маємо чітке визначення планети й ідеально впорядкований список планет Сонячної системи.