Блог | Як жили міста СРСР під час Голодомору в Україні

Страшний голод 1932-1933 років. Люди вмирали сотнями тисяч. Але у великих містах на базарах продукти купити можна було. Якщо гроші були. Отже ось деякі ціни у Дніпропетровську. Зверніть увагу на динаміку їх зростання.

Картопля 25 листопада 1932 року коштувала 2 рублі 20 копійок за кг, а 26 лютого 1933 вже 6 рублів.

Яйця відповідно 8 рублів і 20 рублів.

Яловичина – 9 рублів та 18 рублів.

Олія – 38 та 70 рублів за літр відповідно.

Багато це чи мало? Середня зарплата по СРСР тоді складала 106 рублів. Тобто пересічна радянська людина заробляла на півтора літри олії або 6 кілограмів яловичини. На базарі – в магазинах порожньо.

Але і то лише теоретично. На практиці з тих 106 рублів за кімнату в гуртожитку або комуналці – заплати. Комсомольський внесок – заплати. І профспілковий. А ще якраз закінчилася 1-а "п`ятирічка" й починалася друга. Країна, надриваючи жили, будувала заводи і фабрики, шахти й металургійні комбінати, аби робити зброю, зброю й нічого крім зброї. На це потрібні були колосальні кошти, тож від людей "добровільно-примусово" вимагали підписуватися на облігації державної позики.

А крім їжі були й інші витрати, хоча б мінімальні. Тому не лише селянство, голодували й міста. Звісно, крім партійних начальників.

Звісно, щось можна було придбати і в державних крамницях, по картках. Але це "щось" розжиріти не дозволяло. Тим більше, що на нього теж гроші потрібні були, нехай і не такі божевільні, як на базарі.

А ще існував "Торгзін". Це така контора була типу для торгівлі з іноземцями, де за валюту або коштовності можна було придбати, що завгодно. Туди пускали й радянських людей. За пару сережок або обручку можна було розжитися 100-200 грамами пшоняної крупи; за срібну ложку – шматком хліба.

У 1932 році "Торгзін" в Україні "заготував" 21 тонну золота та 18,5 тонн срібла. А в 1933 році з українців висмоктали 44,9 тонни золота та 1 420,5 тонни срібла.

На фото – приблизно саме той час, Москва. Продавчиня газет, у яких писали про те, як щасливо живеться радянським людям і як в Америці діти недоїдають. Зверніть увагу на її одяг, на змарніле обличчя. Таке воно було – щастя всенародне...