Юрій Кнорозов: українець, який розшифрував письмена цивілізації мая

Юрія Кнорозова часто називають "харківським Шампольйоном" – на честь відомого французького сходознавця, засновника єгиптології Жана-Франсуа Шампольйона. Його життя і наукову діяльність заведено ділити на два періоди: московський і ленінградський, забуваючи при цьому про третій – не менш, а, можливо, й більш важливий – харківський, адже саме він став визначальним у напрямі його наукової діяльності та, як наслідок, зроблених ним відкриттів світового рівня. Кнорозову вдалося впоратися із завданням, яке вважалося нерозв'язним, – розшифрувати письмена найтаємничішої у світовій історії цивілізації мая, що існувала з ХХ століття до нашої ери й до XVII століття нашої ери, причому зробити це, не виїжджаючи за кордон Радянського Союзу та практично не користуючись науковими напрацюваннями та історичними свідченнями.

Відео дня

Харківське дитинство та військова юність

Юрій Валентинович Кнорозов народився у листопаді 1922 року в передмісті Харкова – місті Південне. Після закінчення семи класів середньої школи він вступив на робітфак – факультет для прискореного навчання робітничої молоді та підготовки до вступу до вишу – при Харківському медичному інституті, а у 1939 році став студентом істфаку Харківського університету. Через три роки, коли німецькі війська напали на Радянський Союз, 18-річного Юрія відправили до Чернігівської області – рити окопи. Фронт наближався швидко, і невдовзі Кнорозов опинився в оточенні. Але йому вдалося вирватися, й у вересні він опинився вдома – в Південному. У 1943 році майбутній учений і його мати, проживши півтора року в окупації, евакуювалися спочатку до Воронежа, а потім до Москви, де молодика зарахували на другий курс історичного факультету місцевого університету. Юрій з ентузіазмом взявся гризти граніт науки, але ненадовго: невдовзі його мобілізували. Щоправда, на фронт Юрія не відправили – лікарська комісія знайшла у нього дистрофію, але телефоністом у військовій частині, розташованій у тилу, він до кінця війни прослужив.

Інтерес до писемності мая

Демобілізувавшись, Кнорозов повернувся до навчання. Його інтереси в галузі історії були специфічними та викликали здивування і навіть настороженість викладачів. Він цікавився практиками шаманів Середньої Азії, вивчав давньоєгипетську та японську мови, брав участь в етнографічних експедиціях. Невелику стипендію, яку йому платили в університеті, Кнорозов витрачав на книги, через що жив надголодь – на хлібі та воді. Але головним захопленням, якому він присвятив усе життя, стало дешифрування писемності цивілізації мая. До такого вибору його підштовхнула стаття німецького вченого Пауля Шелльхаса, в якій він називав це завдання нерозв'язним. Кнорозов вирішив спростувати думку Шелльхаса і присвятив цьому все своє життя.

Дві наукові праці та найбільше відкриття

Юрій хотів вступити до аспірантури, але йому, як людині, яка прожила півтора року на окупованій фашистськими військами території, не дозволили цього зробити. В результаті він влаштувався науковим співробітником ленінградського Державного музею етнографії народів СРСР, при якому й жив – у маленькій кімнатці під сходами. Юрій Валентинович не міг вивчати документи, що зберігалися у світових наукових архівах, куди радянському вченому доступ було заборонено. У його розпорядженні було лише дві наукові праці, вивезені радянськими військовими з Німеччини, – "Вісті про справи в Юкатані" авторства іспанського єпископа Дієго де Ланди та "Кодекси мая". До того ж йому допомогла поінформованість про те, як "працюють" ієрогліфи, яку він отримав, коли вивчав єгипетську писемність. До вивчення "азбуки" мая, записаної де Ландою, Кнорозов підійшов саме з цього погляду, й аналогія з єгипетськими ієрогліфами підказала йому правильне рішення. Юрій Валентинович зрозумів, що кожен окремий знак означає не букви й не слова, а склади, з яких можна скласти текст. Кнорозов зібрав каталог ієрогліфів, до складу якого увійшли 540 символів. На основі своїх досліджень вчений зробив важливі висновки і про саму цивілізацію мая. Згідно з його дослідженнями, вони мали свою державу з власною армією та чиновницьким апаратом – це було дуже важливе наукове відкриття.

Доповнення та розвиток теорії Енгельса

Здавалося б, є привід відсвяткувати результат наукової роботи, але саме тут у Кнорозова почалися проблеми. Річ у тому, що висновки Юрія Валентиновича не вкладалися в теорію марксизму-ленінізму – у своїх працях один із її класиків, Фрідріх Енгельс, стверджував, що мая застрягли на рівні варварства – тобто чітко структурованих держав у них бути не могло. Сперечатися з Енгельсом у ті часи було небезпечно для життя – на дворі стояв 1955 рік, і хоча самого Сталіна вже не було серед живих, заведені при ньому порядки все ще діяли. Вихід із, начебто, безнадійного становища знайшов науковий керівник Юрія Валентиновича, Толстов. Він придумав безпрограшний хід, згідно з яким Кнорозов не спростовував Енгельса, який свого часу не мав усіх необхідних даних, а нібито доповнював і розвивав його теорію. 29 березня 1955 року Кнорозов захистив дисертацію, після обговорення якої він, минаючи стадію кандидата, отримав одразу ступінь доктора історичних наук, що стало справжньою науковою сенсацією. Втім, дивувалися тому, що сталося, не тільки в Радянському Союзі, а й за кордоном: американські вчені, які займалися вивченням мая, не могли повірити, що молодий учений, який до того ж не міг користуватися історіографією на цю тему й ніколи не був на американському континенті, зміг зробити такі серйозні та важливі відкриття. Відомий британський вчений Джон Ерік Томпсон навіть назвав його дослідження "марксистською диверсією" та ненауковою вигадкою.

Світовий науковий авторитет

Але з часом авторитет Кнорозова було визнано не тільки в Радянському Союзі, де він отримав державну премію СРСР, але за кордоном. Іноземні вчені зачитувалися його монографіями – "Писемність індіанців мая" та "Ієрогліфічні рукописи мая", а його метод використовували в дешифруванні писемності острова Пасхи. Юрія Валентиновича часто запрошували на наукові симпозіуми та конференції світового рівня, але він змушений був відмовлятися: вченого не випускали за кордон – побоювалися, що може не повернутися назад. Лише 1990 року – через п'ять років після початку перебудови – Кнорозов відвідав Гватемалу на запрошення президента цієї країни, Марко Вінісіо Серсо Аревалі, через два роки побував у Мексиці, де був нагороджений орлом Ацтекського орла, а ще через п'ять років із науковою місією дістався й США.

Життя в компанії котів

Юрія Валентиновича Кнорозова не стало 30 березня 1999 року, він помер у своїй скромній квартирі, яку отримав ще у 50-х роках. До самої смерті компанію вченому складали кішки, які й були його сім'єю, – Кнорозов дуже любив цих тварин. Його поховали на Ковалевському цвинтарі під Санкт-Петербургом, а через тринадцять років після його смерті в мексиканському курортному місті Канкуні було відкрито пам'ятник видатному вченому.