Завдяки йому астронавти вирушили на Місяць: український вчений Юрій Кондратюк, ім'я якого вписано золотими літерами в історію NASA

Його життя – захоплюючий авантюрний роман: раннє сирітство, невдачі в особистому житті, участь у війнах та дезертирство, життя під чужим ім'ям, в'язниця та заслання, геніальні винаходи та таємнича смерть. Юрій Кондратюк – вчений зі світовим ім'ям, піонер космонавтики. Його ідеї, теорії та відкриття випередили час, коли він жив, через що в очах сучасників він виглядав швидше мрійникам, ніж людиною дії. При цьому він ще на початку ХХ століття теоретично обґрунтував можливість польотів у космос, згодом – на жаль, вже після смерті вченого – всі його ідеї були реалізовані на практиці. Його ім'ям названо вулицю в Києві, пам'ятники вченому стоять в Україні – Полтаві та Горішніх Плавнях – та США, на мисі Канаверал. Федерація космонавтики України випустила пам'ятну медаль та диплом його імені, яким нагороджуються талановиті вчені та ветерани космічної галузі. Астероїд за номером 3084 теж носить ім'я Юрія Кондратюка.

Дитинство, повне трагедій

Юрій Кондратюк – при народженні його звали Олександр Шаргей – народився у червні 1897 року в Полтаві в родині польського шляхтича Ігнатія Бенедиктовича Шаргея та його дружини Людмили Львівни, що належала до древнього аристократичного роду Шліпенбахів: її далекий предок був шведським бароном, що осів в Україні після Північної війни.

Доля матері Олександра склалася трагічно: під час вагітності вона, не будучи ні революціонеркою, ні навіть співчуваючою, вийшла на демонстрацію проти царського уряду, була арештована і потрапила до в'язниці. Незважаючи на те, що провела вона там зовсім небагато часу, розум жінки знітився і вона, ледь народивши дитину, потрапила в психіатричну лікарню. Можна сказати, що хлопчик не бачив материнської ласки, а коли йому виповнилося 12 років, Людмили Львівни не стало. Того ж року помер і батько, після чого Олександр перебував на вихованні бабусі та її другого чоловіка. Він закінчив Другу полтавську чоловічу гімназію, після чого вступив у відділення механіки Петроградського політехнічного інституту. Але відучитися там йому довелося лише два місяці – після початку Першої світової війни він був зарахований до армії.

Як Шаргей став Кондратюком

Закінчивши школу прапорщиків, Шаргей воював на Кавказькому фронті. Після укладання миру він демобілізувався і вирішив повернутися до рідної Полтави, але до дому не доїхав – на одній із залізничних станцій його заарештував патруль: так Олександр був знову мобілізований – тепер до Добровольчої армії генерала Корнілова, з якої він, не бачачи у Білої гвардії перспектив, дезертував.

1921 року з такою біографією, в якій значилася участь у Білому русі, легко можна було потрапити під арешт і бути розстріляним без суду та слідства, тому Олександр вирішив змінити ім'я та прізвище. У цьому йому допомогла мачуха, Олена Петрівна Карєєва: вона змогла дістати документи студента, який нещодавно помер, вік якого збігався з віком її пасинка, – так Олександр Шаргей став Юрієм Кондратюком.

"Мастодонт", в'язниця та заслання

Разом з ім'ям вчений змінив і місце проживання – він поїхав до Західного Сибіру, де проектував та будував елеватори. Елеватор "Мастодонт", що вміщав понад 10 (!) тисяч тонн, – його найбільше у всіх відношеннях творіння – став найбільшим приміщенням для зберігання зерна у світі. Унікальність будівлі надавав той факт, що її було зведено без жодного цвяха, але саме це стало приводом для звинувачення Кондратюка у шкідництві. У доносі, написаному на нього і районного інженера Петра Горчакова, було вказано, що у такому елеваторі зерно швидко згниє. Кондратюка та Горчакова засудили до трьох років в'язниці, замінивши їх засланням. Вчений відбував його у конструкторському бюро при ОГПУ.

ВЕС та Останкинська телевежа

На засланні Кондратюк дізнався про конкурс на найкращий проект електростанції, яка використовує силу вітру. У вільний від основної роботи час вони з Горчаковим розробили проєкт "Кримська вітроелектростанція", який, незважаючи на серйозну конкуренцію, виявився переможцем. Вчені пропонували побудувати "вітряки" потужністю 12 мегават, тоді як потенціал зарубіжних електростанцій такого типу не перевищував 10 кіловат. 1937 року в Криму на горі Ай-Петрі почалися роботи зі спорудження вітроелектростанції - ВЕС, але через рік фінансування згорнули і Кондратюк протягом двох років змушений був займатися проектуванням малих вітроелектростанцій.

Розробки Кондратюка щодо створення вітроелектростанцій були застосовані набагато пізніше – учень Кондратюка, інженер Микола Нікітін, використав їх при проектуванні та зведенні Останкінської телевежі, яка є однією з найвищих штучних висоток у світі – її "зріст" більше ніж півкілометра. За свою роботу Нікітін отримав найвищу у Радянському Союзі нагороду – Ленінську премію.

Відмова від роботи з Корольовим

У цей час доля надала йому грандіозного шансу, яким вчений не зміг скористатися. Під час одного з відряджень він зустрів Сергія Корольова, який, чувши про роботу Кондратюка, запропонував йому увійти до свого КБ, але вчений змушений був відмовитися. Йому довелося б пройти жорстку перевірку, яку проводили співробітники НКВС, – Кондратюк побоювався, що історія з чужими документами вийде назовні і тоді йому не минути лиха. Незважаючи на те, що його дуже цікавив напрям робіт Корольова, він змушений був відмовитися від співпраці з ним.

"Завоювання міжпланетних просторів"

Свою знамениту книгу "Завоювання міжпланетних просторів" Кондратюк видав власним коштом – вона вийшла у світ 1929 року в Новосибірську. Незважаючи на скромний тираж – лише 2 тисячі екземплярів – вона принесла своєму авторові світову популярність. У ній учений описав послідовність освоєння космічного простору, чітко визначивши, який етап за яким повинен слідувати. Але найголовніше, що він розрахував оптимальний шлях космічного корабля із Землі до Місяця – його назвали "Трасою Кондратюка". У цій же своїй праці він пропонував відправляти до природного супутника нашої планети екіпаж із трьох людей: поки двоє астронавтів на апараті, що спускається, долетять до місячної поверхні, третій залишиться на навколомісячній орбіті. Всі пропозиції Кондратюка, викладені ним у цій роботі, згодом використали у своїх розрахунках у програмі Apollo фахівці NASA.

Загадкова смерть

Зі вступом у Другу світову війну Радянського Союзу вчений вступив у народне ополчення і пішов на фронт. Смерть – чи зникнення – Юрія Кондратюка огорнута таємницею, існує кілька варіантів його зникнення у січні 1942 року. Згідно з офіційною версією, він зник безвісти у районі села Барсуки Калузької області. За наказом командира він подався шукати місце обриву телефонного кабелю і зник безвісти, вважається похованим у братській могилі на місці боїв – у сосновому лісі на околиці Кірова, але документів, які б це підтверджували, виявлено не було.

Є й інша версія, згідно з якою Кондратюк не лише потрапив у німецький план і залишився живим, а й продовжував свою роботу. Можна прочитати, що нацисти знайшли у нього зошит зі схемами та формулами, якими зацікавилися фахівці ракетно-космічної галузі, після чого Кондратюка направили до Вернера фон Брауна, який очолював ракетну програму нацистської Німеччини, – втім, існує припущення, що Кондратюк і є фон Браун, просто йому, як колись у молодості, довелося взяти собі інше ім'я. В інших життєписах вченого припускають, що після перемоги його – знов-таки під іншим ім'ям – забрали до себе американці і він до кінця життя працював над космічною програмою США. Американський аерокосмічний інженер Джон Хуболт стверджував, що Кондратюк помер нікому не відомим в Америці 1952 року. Згідно з найсумнішою версією, видатний учений помер у концентраційному таборі в Пенемюнде, де після війни було виявлено рукописний зошит з його розрахунками, – за іронією долі саме в цьому містечку знаходився ракетний центр Німеччини.

"Жінок я не визнаю"

Юрій Кондратюк, який ніколи не був одружений, не залишив спадкоємців. Збереглися дані всього про два романи у житті вченого, які не закінчилися офіційним оформленням відносин. Першою коханою Кондратюка стала Зоя Ценіна, у якої він винаймав квартиру в Новосибірську. Незважаючи на бурхливі стосунки, на пропозицію вченого вийти за нього заміж вона відповіла відмовою, після чого він зібрав речі і не тільки з'їхав з квартири, а й поїхав до Нерчинська, щоб ніколи більше не зустрічатися із Зоєю.

З ще однією жінкою, яка б могла скласти його щастя, Галиною Плетньовою, Кондратюк познайомився незадовго до війни. Він писав їй з фронту, але на початку 1942 року листування обірвалося. Про невдачі вченого в особистому житті говорить один із його віршів – Юрій Кондратюк був талановитий і в літературі:

Жінок я не визнаю,

З дитинства я Місяць люблю,

Про побачення з нею мрію,

Екіпаж винаходжу.