Зіно Давидофф: як хлопчик із української глибинки став засновником та власником тютюнової імперії

Зіно Давидофф – людина, яка зробила себе сама: він розпочав свій бізнес із невеликого тютюнового магазину і став власником величезної імперії. Хлопчик з української глибинки не гребував ніякою роботою – був платним танцюристом, зварювальником, цілодобово пропадав на тютюнових плантаціях, сам стояв за прилавком свого магазину і особисто спілкувався з клієнтами, радячи їм, якому сорту тютюну віддати перевагу. Завжди елегантний, одягнений з голочки, у начищених до блиску черевиках він був схожий одночасно на французького актора Фернанделя і принца – тепер уже короля – Карла III, і уособлював життєлюбність, цілеспрямованість і, як наслідок, успіх. А починалася історія цієї видатної людини за двісті з гаком кілометрів від Києва, у місті Новгород-Сіверському, у Чернігівській області.

Відео дня

Дитинство у тютюновій лавці

Зіно Давидофф – Зіновій Давидов – народився у березні 1906 року в єврейській родині Генріха (Гілеля) Давидова та Рахелі Орлової. Його батько торгував тютюном, що, можливо, згодом і визначило долю його сина, хоча сам Генріх Давидов хотів для сина кращого – він вважав, що Зіновій має зробити кар'єру музиканта. Але той, хоч і займався музикою, з великим задоволенням проводив час серед стелажів з тютюном різних сортів – тоді він легко їх розрізняв.

Коли хлопчику виповнилося 5 років, сім'я, рятуючись від єврейських погромів, переїхала спочатку до Києва, а згодом до Швейцарії. У Женеві Генріх змінив ім'я на Анрі, але залишився вірним своєму заняттю – відкрив невелику тютюнову лавку, в кварталі La Grottes. Існує сімейна легенда про Леніна: вождь світового пролетаріату якось навідався до крамниці по тютюн, а потім пішов, не розплатившись. Бували в Анрі Давидова й інші знаменитості – наприклад, актор та кінорежисер Пітер Устинов та знаменитий піаніст Артур Рубінштейн, яким захоплювався син господаря.

Заробляв гроші, танцюючи танго

У Женеві Зіновій навчався у коледжі, а у вільний від уроків час допомагав батькові в лавці, справи якого йшли не найкращим чином – сім'я ледве зводила кінці з кінцями. Щоб не обтяжувати батьків, він, закінчивши коледж, вирушив до Південної Америки вивчати різні види рослин, зокрема і тютюну. 300 франків, які дали юнакові із собою батьки, було витрачено задовго до подорожі – ще у Парижі. На кораблі, а потім і в Буенос-Айресі молода людина, щоб заробити на їжу, змушена була розважати публіку, танцюючи танго – на той час цей танець вважався виключно чоловічим.

Але інтерес до тютюну не залишав Зіновія, тому з Аргентини, де тютюн не культивували, він переїхав спочатку до Бразилії, а потім і на Кубу, яка вважалася батьківщиною сигар. Країна зачарувала його, і він залишився там на п'ять років. Гроші, які йому вдалося зібрати в Аргентині, він витратив не тільки на життя, а й на навчання. Зіновій хотів знати про тютюн все і навіть більше: він вивчав технологію вирощування тютюну, його сушіння та обробки у різних країнах Латинської Америки. Коли Давидов зрозумів, що кількість його знань перейшла в якість і він готовий застосувати їх у роботі, повернувся назад до Європи.

Сумне повернення додому

На жаль, повернення Зіновія додому в 1929 році було затьмарено сімейною трагедією – помер його батько, залишивши у спадок тютюнову лавку, на якій висіло безліч боргів. Зіновія врятувало одруження з Марті Меєр – її батько, заможний комерсант, дав за дочкою гарний посаг. Грошей вистачило на те, щоб закрити стару крамницю, заплатити за всіма рахунками та відкрити новий магазин. Біографи Давидова впевнені, що з цього моменту почалася історія бренду, названого на честь його засновника – Davidoff: почавши з невеликого тютюнового магазину, він зрештою перетворив його на імперію не тільки сигар і цигарок, а й супутніх товарів – кави, елітного алкоголю, аксесуарів та парфумерії.

Своїм фантастичним успіхом Давидофф був зобов'язаний одразу кільком чинникам – своїм знанням, працьовитості, чуттю та везінню. Про його працьовитість свідчить той факт, що він лише один раз за все своє життя брав відпустку – тоді Зіно з Мартою вирушили до Канн, але він дуже швидко втік на роботу. Про чуття та везіння – історія, яка сталася з ним незадовго до Другої світової війни. Тоді Зіно, який уже тоді не збирався обмежуватися скромним прибутком від свого магазину, вирішив ризикнути. Він узяв кредит у банку та скупив величезну партію кубинських сигар, які торговці віддали йому практично за безцінь – вони побоювалися, що всі їхні запаси згорять у вогні війни. Невдовзі – зі зрозумілих причин – постачання будь-якого тютюну з Південної Америки припинилося, і магазин Давидоффа став єдиним місцем, де можна було купити по-справжньому якісну продукцію.

У рахунок Давидоффа можна поставити і ідею перевозити тютюн та його похідні через океан у спеціальних коробках-х'юмідорах, в яких підтримувалася необхідні для їх збереження умови. З тією ж метою у підвалі свого магазину Зіно обладнав приміщення, в якому всі показники – насамперед температура та вологість – відповідали клімату Куби.

Геній маркетингу

Сьогодні Зіно назвали б генієм маркетингу, хоча сам він заперечував у собі якісь здібності у цій галузі, а свої успіхи пояснював любов'ю до своїх клієнтів. Але хіба не блискучим маркетинговим ходом була його ідея дати сигарам назви дорогих французьких вин – наприклад, Chateau Margaux Chateau d'Yquem. Вони наголошували на статусі та добробуті клієнтів, які могли дозволити собі таку покупку – відповідно до слогана Davidoff "Коли знаєш, чого вартий".

Згодом популярність бренду перейшла межі Старого Світу і зачепила Новий – Davidoff набув популярності і в Америці, зокрема і Південній. Кубинські виробники тютюну буквально обожнювали Зіно за те, що він давав їм можливість заробити – на знак подяки вони навіть подарували йому величезний особняк у колоніальному стилі, що розташований у самому центрі Гавани. Зробивши ставку на кубинські сигари, Давидофф влаштував в особняку фабрику El Laguito, де їх скручували.

Головне – бізнес-репутація

У бізнесі Давидоффа не все і не завжди було гладко, але він знаходив вихід із будь-якого, навіть найважчого, становища. У 80-х роках ХХ століття його справи різко пішли під схил. Його сигари перестали продаватися, причиною стала низька якість скручування, в якій були винні кубинські партнери, які перестали виробляти якісний товар. Ситуація вимагала від Зіно рішучих дій, і він пішов на них: щоб урятувати свою бізнес-репутацію, якою Зіно дорожив найбільше у світі, він наказав спалити 200 тисяч (!) сигар, виробництво нових переніс до Домінікани. Давидофф зміг виправити становище – підвищивши якість нових сигар, він не лише повернув колишні – зокрема й фінансові – позиції, а й завоював нові, вищі.

Символ розкоші та відмінної якості

Зіно Давидофф пішов із життя 14 січня 1994 року на 88-му році життя, лише кілька років не доживши до того моменту, коли продукція бренду його імені з'явилася у продажу на його батьківщині – в Україні. Його порох спочиває на єврейському цвинтарі Женеви. Незважаючи на те, що дочка Давидоффа, яка з дитинства стояла за прилавком його тютюнового магазину, не стала продовжувати справу батька – у неї виявилася алергія на тютюн, імперія його імені процвітає і, як і раніше, залишається символом розкоші та відмінної якості.