Голда Меїр

Голда Меїр – ізраїльська політикиня, одна з засновниць держави Ізраїль. Четверта прем’єр-міністерка Ізраїлю (перша жінка на посаді).

Коротка біографія

Голда Меїр народилася 3 травня 1898 року в Києві (Україна) – померла 8 грудня 1978 року в Єрусалимі.

Батько Голди в 1903 році переїхав у США в пошуках кращої долі для родини. Уже три роки по тому, він знайшов пристойну роботу та встиг накопичити достатнього грошей, аби забрати до себе у Мілуокі (штат Вісконсін) й родину.

Там юна Голда навчалася у місцевому коледжі, якій потім став Університетом Вісконсіна-Мілуокі, а пізніше стала лідеркою Робітничої сіоністської партії Мілуокі. Попри те, що мати хотіла, аби дівчина пошвидше вийшла заміж, Голда зосередилася на освіті.

Після того, як батько Голди натуралізувався в США, вона також стала повноцінною громадянкою штатів, оскільки діти натуралізованих батьків, яким було менше 21 року, проходили цю процедуру автоматично.

1913 року Голда познайомилася із Моррісом Меєрсоном, який був художником і соціалістом, а згодом став її чоловіком.

1921 року вони удвох переїхали до Палестини і приєдналися до кібуцу Мерхавія, де Голда була представницею кібуцу в Гістадрут (Загальній федерації праці), секретарем Жіночої трудової ради цієї організації (1928-1932 роках) та членом її виконавчого комітету (від 1934 року до Другої світової війни).

Під час війни вона стала рішучим речником сіоністської справи в переговорах з британськими мандатними органами влади. У 1946 році, коли британці заарештували і затримали багатьох єврейських активістів, в тому числі Моше Шаретта, який був головою політичного відділу Єврейського агентства, Голда тимчасово замінила його і працювала над звільненням своїх товаришів і багатьох єврейських військових біженців, які порушили британські імміграційні правила, оселившись в Палестині.

Згодом Шаретта було звільнено і він зайнявся дипломатичною діяльністю, а Голда вже офіційно перебрала на себе його колишню посаду. Перебуваючи на цій посаді вона особисто намагалася переконати короля Йорданії Абдаллу І не приєднуватися до вторгнення в Ізраїль, яке вирішили здійснити інші арабські держави.

14 травня 1948 року Голда Меїр підписала декларацію про незалежність Ізраїлю, і того ж року була призначена міністром до Москви.

Рік по тому її було обрано до Кнесету (ізраїльського парламенту), де працювала до 1974 року.

Перебуваючи на посаді міністерки праці (1949-1956 роках) реалізувала великі програми житлового та дорожнього будівництва і активно підтримувала політику необмеженої єврейської імміграції до Ізраїлю.

1956 року була призначена міністром закордонних справ. Тоді ж Голда, яка взяла прізвище чоловіка – Меєрсон – гебраїзувала своє ім'я до Голда Меїр. Вона просувала ізраїльську політику допомоги новим африканським державам, спрямовану на посилення дипломатичної підтримки серед неприєднаних країн.

Незабаром після відставки з МЗС у січні 1966 року вона стала генеральною секретаркою партії "Мапаї" і підтримувала прем'єр-міністра Леві Ешколя у внутрішньопартійних конфліктах.

В червені 1967 року після перемоги Ізраїлю в Шестиденній війні проти Єгипту, Йорданії та Сирії вона допомогла об'єднати "Мапай" з двома дисидентськими партіями в Партію праці Ізраїлю.

Після смерті Ешколя 26 лютого 1969 року прем'єр-міністром Ізраїлю стала Меїр. Вона була компромісним кандидатом і допомогла зберегти коаліційний уряд, сформований у червні 1967 року.

Меїр наполягала на мирному врегулюванні конфлікту на Близькому Сході дипломатичними засобами. Однак, її зусилля зі встановлення миру з арабськими країнами були зупинені спалахом четвертої арабо-ізраїльської війни у жовтні 1973 року, відомої як Війна Судного дня. Неготовність Ізраїлю до війни приголомшила націю, і Меїр лише з великими труднощами сформувала новий коаліційний уряд у березні 1974 року, а 10 квітня подала у відставку з посади прем'єр-міністерки. Вона залишалася при владі як голова тимчасового уряду, поки в червні не було сформовано новий.

Незважаючи на те, що після цього вона пішла на пенсію, Голда Меїр залишалася важливою політичною фігурою. Після її смерті стало відомо, що вона була хвора на лейкемію протягом 12 років.

1975 року було опубліковано автобіографію Голди Меїр "Моє життя".