Відео дня
Байден врятував Україну, хоча й є кілька але... Інтерв’ю з Мережком
Лічені дні залишилися Джо Байдену на посаді президента Сполучених Штатів. 20 січня, в день інавгурації новобраного лідера Америки Дональда Трампа, він офіційно втратить свої повноваження.
Для України Джо Байден буде тим президентом США, який, по суті, врятував її від російської навали і не дав диктатору Путіну окупувати усю країну, створивши певний альянс держав для підтримки України у її боротьбі.
Водночас основна проблема полягала в тому, що стратегія Байдена та його адміністрації, схоже, була спрямована на те, аби не допустити поразки України, не прокладаючи шляхів до перемоги, аби це не призвело до ядерної ескалації та світової війни. Байден затягував із ухваленням ключових рішень щодо постачання сучаснішої зброї у критичні моменти війни – це і далекобійні ракети, і F-16, і дозвіл на застосування далекобійних ракет по території Росії та інше.
Поки президент США мучився роздумами про те, чи варто посилати додаткові засоби ППО, ракети більшої дальності чи винищувачі, Путін спрямовував ракети на українські міста, знищуючи інфраструктуру, а Кремль отримав необхідний час для підготовки та адаптації до можливих стратегічних рішень США.
Своїми думками щодо основних моментів президентства Джо Байдена в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
– В останній місяць перебування Джо Байдена на посаді президента його адміністрація прагне використати всі ресурси для надання військової допомоги Україні і введення нових санкцій, спрямованих на ослаблення економіки Росії. Але більшість оглядачів сходяться на думці, що це занадто мало й надто пізно, а стратегія Байдена позбавила Україну шансів на перемогу. І те, що Україні, можливо, доведеться йти на гіркі компроміси, – багато в чому наслідок рішень, які президент США приймав чи не приймав протягом трьох років війни. При цьому держсекретар США Ентоні Блінкен наполягає, що він і Байден ухвалили "правильні рішення" щодо підтримки України у війні проти Росії. Мовляв, критики дій адміністрації не враховують важливої обставини – саме обережність Білого дому сприяла тому, що конфлікт не призвів до глобальної ескалації.
– Насамперед я вважаю, що ми дійсно повинні бути вдячні і Байдену особисто, і його адміністрації загалом, і Конгресу за те, що вони допомогли нам вистояти в дуже важких умовах. Варто зазначити, що Байден безпосередньо попереджав про новий етап повномасштабної російської агресії. Його адміністрація намагалася зробити все і почала надавати військову технічну допомогу ще до 24 лютого 2022 року. Тобто загалом у мене враження позитивне, тому що ми вистояли і продовжуємо боротися.
Варто відзначити величезний обсяг допомоги, який Україна отримала від США за Джо Байдена. Якщо порівнювати допомогу адміністрації Байдена для України з допомогою адміністрації президента Обами, то ми побачимо колосальну різницю.
Зрозуміло, що нам хотілося б більшого. І це цілком природно. Можливо, були якісь помилки. Наприклад, якщо йдеться про санкції, то було б більш раціонально, якби секторальні санкції починали діяти ще до повномасштабного вторгнення. Західні країни впроваджували санкції проти Росії поступово, що дало можливість російській економіці, зокрема й військовій, адаптуватися до цих заборон.
Хотілося б, звичайно, щоб нам надавали з самого початку допомогу необхідних розмірів, а не виборювати її щоразу, починаючи з F-16 і закінчуючи дозволом на використання далекобійних ракет на території держави-агресора. Тобто певні питання виникали, але треба бачити картину в цілому. І вона з погляду надання допомоги Україні є дуже позитивною.
– Те, що народ України має бути вдячним особисто Джо Байдену, питань не викликає. Але все-таки, якщо виходити з реалій повномасштабної війни, на ваш погляд, стратегія Байдена, його адміністрації була правильною та ефективною вже після початку війни? Адже існує думка, що якби США діяли рішучіше і надали озброєння "більше й раніше", то це мало б позитивні далекосяжні наслідки. Наприклад, так вважає глава МЗС Латвії Байба Браже та багато інших представників союзників Штатів.
– Це трошки важко коментувати. Я, наприклад, довіряю тому, що сказав радник президента США з питань національної безпеки Джейк Саліван. Він пояснював в одному з інтерв'ю той факт, чому допомога не завжди надходила своєчасно. Він стверджував, що це не тому, що ми не хотіли, просто з об'єктивних причин не завжди встигали надавати цю допомогу. Так, нам би, безумовно, хотілося б більшої рішучості, зважаючи на дії Росії. Зокрема й щодо дуже принципового питання – вступу України до НАТО.
– Як ветеран холодної війни, який брав участь у переговорах щодо контролю над ядерним озброєнням з Радянським Союзом, Байден був одержимий небезпекою ядерної ескалації. Водночас його критики вважають, що він переоцінив ризик ядерної загрози з боку Путіна і був надто стурбований небезпекою розв'язання Третьої світової війни. Як наслідок, це стримувало та відкладало процес відправлення критично важливих сучасних систем озброєння, про які так просила Україна всі ці роки. Західні ЗМІ зазначають, що навіть сьогодні Байден не наважується відправити більш модернізовані Patriot, які запитувала Україна. Здається, навіть в останню годину свого перебування на посаді Байден, як і раніше, побоюється ядерної відповіді Росії.
– Такий чинник, як страх перед ядерною ескалацією, безумовно, існував. Я вважаю, що не треба було зважати на це з декількох причин. Тому що, по-перше, не треба ніколи піддаватись на такий шантаж, у тому числі ядерний. По-друге, навіть самі американці кажуть про те, що той же Китай з самого початку був проти використання Росією цього ядерного шантажу, не кажучи вже про застосування ядерної зброї проти України. Тобто з усіх боків це залишається табу у світовій політиці. І тому не треба було на це зважати.
Водночас я не знаю, наскільки це дійсно впливало, наприклад, на інтенсивність і обсяги надання військово-технічної допомоги Україні. Важко сказати, хоча такий аргумент був присутній, може, неявно, але він був присутній у розрахунках, у процесі надання США військово-технічної допомоги Україні. На жаль, певним чином тактика Кремля щодо цього спрацювала.
– Щодо НАТО. Питання вступу України до Альянсу є головним для отримання гарантій безпеки, які б унеможливили наступний напад з боку РФ. Це визнають як українці, так і західні партнери, але надати натовську "парасольку" Захід поки не готовий. Адміністрація Байдена нібито розглядала можливість публічно закликати до офіційного запрошення України до НАТО, але відмовилася від цих планів. Чому все-таки за Байдена ми не отримали навіть запрошення?
– Мені здається, тут декілька причин. Йдеться про те, що офіційний аргумент, який висувався у свій час, був пов'язаний з тим, що рішення про вступ країни до НАТО ухвалюється шляхом консенсусу. Тобто НАТО – 32 країни, і треба, щоб кожна погодила питання вступу, але це формальний аргумент. Я скептично ставлюсь до нього, тому що вважаю, що все-таки в НАТО ключову роль відіграє головний гарант безпеки, головний постачальник безпеки, яким є Сполучені Штати. Саме їхнє рішення є ключовим тут.
– Чому ж цього не сталося?
– Я б тут поділив ситуацію на два етапи – до виборів і після виборів президента у США. Тобто тут на вирішення цього питання якоюсь мірою впливала внутрішня політична боротьба. Ніхто не знав, хто стане президентом Сполучених Штатів. Чи це буде спочатку сам Байден, чи Камала Гарріс, чи Дональд Трамп. На мою думку, це вплинуло певною мірою на те, що це питання було відкладене.
Ситуація змінилася вже після голосування. Тобто теоретично в Байдена залишалась така можливість все-таки дати згоду на запрошення на вступ України в НАТО. Але через поразку демократичного кандидата тут вже ситуація трошки змінилася і почали використовувати аргумент, що якщо це зробити, то призведе до того, що Трамп, новий президент, може скасувати це рішення пізніше.
На жаль, на сьогодні в американського зовнішньополітичного істеблішменту немає єдності щодо цього питання. Є ті, кого ми називаємо рейганістами, наприклад, які дотримуються засади миру через силу. І вони виступають послідовно за те, щоб Україна якомога скоріше стала членом НАТО. Є ті, хто хотів би відкласти це питання на період вже після завершення війни. Хоча, на мій погляд, це неправильно. Але є також і ті, які перебувають у меншості й кажуть про те, що Україну важко захищати. Вона не повинна належати до так званого defense perimeter, тобто до периметру захисту. Тому що, на їхню думку, це може призвести до ядерної війни, до третьої світової.
Це, до речі, говорить про те, що нам треба продовжувати наполегливо працювати і з американською зовнішньою політичною елітою, і з американським народом, для того щоб переконувати їх і довести, що членство України в НАТО – гарантія безпеки і в Європі, і в усьому світі. Тобто це в інтересах Сполучених Штатів також.
– Протидія так званій осі зла (Іран, КНДР, Китай та РФ) – наскільки США за Байдена робили це ефективно? Багато хто вважає, що напад терористів ХАМАС за підтримки Ірану та певною мірою Росії багато в чому стався через те, що США за Байдена послабили свій вплив у світі. Той же вихід з Афганістану був просто таки провальним за формою виконання, через що багатьом у світі здалося, що Штати вже не ті і можна розпочинати діяти як заманеться. Що Путін і зробив, наприклад.
– На мою думку, щодо осі зла, то в чомусь вона дійсно стала сильнішою, але в чомусь відбулося і її послаблення. І той факт, що, наприклад, ситуація в Сирії, яка дуже неочікувано і раптово змінилася, – це, по суті, втрата одного з елементів цієї осі зла. Тому є певні здобутки.
Щодо виведення американських військ з Афганістану, то це рішення ухвалювалось свого часу ще за Трампа і є раціональним. Але ви правильно зазначили, що та форма і той вигляд, в якому все це відбулося, досить сильно вдарило по іміджу США як світового гегемона. Коли ми бачимо відео, на яких за шасі літаків чіпляються люди, і така ситуація загального хаосу, це виглядало як втеча, а не як запланований вихід.
Та, по суті, я б не сказав, що адміністрація Байдена зробила якісь принципові помилки, особливо коли йдеться про ситуацію на Близькому Сході. Навпаки, скоріше тут ми бачимо, що Сполучені Штати діяли досить принципово, підтримуючи Ізраїль у боротьбі з терористичною організацією ХАМАС.