Відео дня
Блокада, російський вплив та "шкурні" інтереси: чого чекати у 2024 році від сусідів України. Інтерв'ю з Левченком
Країни, на території яких йде війна, завжди перебувають у вразливій позиції, адже саме їм потрібна увага та допомога. Тому вони повинні зважати на безліч факторів, підлаштовуватися під певні обставини, але й це не гарантує, що на їхні проблеми будуть зважати.
Це повною мірою на власному досвіді сьогодні відчуває Україна. Особливо у відносинах із сусідами, від яких залежить досить багато. Але… Угорщина та Словаччина блокують співробітництво України з ЄС та НАТО. Що стосується Польщі, то ейфорія від різносторонньої допомоги на початку російського вторгнення з часом перейшла у більш прагматичне русло. Це вилилося для нас в обмеження для української сільгосппродукції та блокування кордону, а також чергові історичні претензії.
Як будуть розвиватися наші відносини з найближчими сусідами – своїми думками щодо цього з OBOZ.UA поділився український дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.
Якщо ми сваримося, то від цього виграє Москва
На поверхні останніх суперечок у відносинах між Україною та Польщею лежить історичне питання ставлення до подій Другої світової війни. Російське вторгнення відсунуло в далекий кут ці протиріччя. Стало зрозуміло, що лише разом можна вдало протистояти Кремлю. Однак з часом шок від початку війни минув, і старі проблеми знову почали спливати, доповнюючись ще й новими.
Поляки заявили, що поки Україна не вирішить питання ексгумації останків жертв Волинської трагедії, доти Києву "немає сенсу мріяти про вступ до ЄС". Але згадувати є що і українцям, але навіщо, особливо за сьогоднішньої ситуації. Ще одна перепона на шляху українсько-польських відносин – блокування кордону – яка фактично до останнього часу ігнорувалася тамтешньою владою.
"Польща є нашим стратегічним партнером у двосторонньому вимірі та в межах Люблінського трикутника, тож було дуже прикро бачити останнім часом значні тертя у відносинах Києва і Варшави, – говорить Олександр Левченко. – Дехто у Варшаві хотів показати рівень критичної залежності України від Польщі. Але як некоректно здійснювати обмежувальні кроки стосовно країни, яка тримає на своїх плечах фронт з другою за силою армією світу, яка здатна захопити, якщо не цілу Польщу, то всю її східну і навіть частково центральну частину. План стримування російської армії по Віслі був розроблений польським Генштабом ще багато років до російського вторгнення в Україну. За їхніми розрахунками, це б призвело до втрати майже 40% території. Тож українські воїни на своїх плечах несуть безпеку майже половини Польщі. У Варшаві це добре розуміють, однак хотіли такого поводження від України, начебто такої небезпеки для них не існує, а є лише велика допомога від поляків.
Що стосується блокади кордону, то новий прем’єр країни Дональд Туск обіцяє розблокування найближчим часом. Будемо сподіватися, що так і буде.
Треба розуміти, що питання історичного минулого також будуть продовжувати турбувати Варшаву. Тож до них треба ставитися з особливою увагою, оскільки вони дуже політизовані у польському суспільстві. З часом вирішення питання Волинської трагедії більш аніж можливо. Потрібно спокійно пропрацювати цей напрям разом з поляками. Україна вже певний час займається цим питанням. Так, ще є що робити, але все ж у цьому випадку, на мій погляд, великих проблем не буде. Ми спільно зможемо знайти вихід, який усіх влаштує.
Не виключаю, що Києву треба також сформувати зустрічні історичні оцінки від польського панування в Україні в 16-18 століттях та завдання травм українському народу. Вони абсолютно порівнянні з "Волинською різаниною", а скоріше набагато більші. Раз Варшава так наполягає на історичних уроках, то Україні варто висунути питання оцінки Вічного миру між Варшавою та Москвою у 1686 року, коли було поділено окупацію нашої держави по Дніпру між Польщею та Московією, а також Ризького мирного договору 1921 року, що призвів вдруге до поділу України між Польщею та більшовицькою Росією", – зазначив Олександр Левченко.
Зміна влади погіршила відносини
Серед усіх сусідів України відносини зі Словаччиною обтяжені історичними або культурними питаннями ледь не найменше. З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну Словаччина була одним із головних партнерів у питаннях військової допомоги – постачала важку техніку, винищувачі МіГ та системи ППО. Через її територію йшла військова допомога. Однак за підсумками дострокових парламентських виборів, які відбулися у Словаччині восени минуло року, уряд країни очолив лідер партії Smer-SD Роберт Фіцо, відомий своєю антиукраїнською та проросійською риторикою.
Новий прем'єр-міністр вже під час передвиборчої кампанії обіцяв повністю блокувати постачання військової допомоги Україні та санкції проти Росії і поки тримається прокремлівського курсу.
"Щодо нового словацького уряду, то так, Роберт Фіцо має певні проросійські погляди та заявляє, що віддає перевагу переговорам стосовно війни в Україні, – говорить Олександр Левченко. – Але треба не думати, який Фіцо поганий, що він заявляв про Україну, а планувати, як з ним працювати. Адже Словаччина на сьогодні дуже важлива для нас країна. Треба терміново запрошувати Фіцо відвідати Київ, Харків чи Одесу, де він реально міг би оцінити потенціал та здібності ЗСУ, адже словацький прем’єр вважає, що за будь-якого рівня допомоги Україні вона не подолає російську армію. Варто нагадати про Другу світову війну, коли Другий Український фронт на 60% укомплектований з етнічних українців трощив нацистські підрозділи на території Словаччини. Відтоді українська міць нікуди не зникла".
В Орбана ненависть до всього українського
Угорщина є членом Євросоюзу та НАТО, що дає їй право вето на вступ до цих організацій України, яка до них прагне. Угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан вже досить тривалий час ніби під копірку повторює російські пропагандистські наративи щодо повномасштабного вторгнення Росії, відмовляється від допомоги Україні, демонстративно підтримує теплі відносини з Кремлем, під різними приводами виступає проти допомоги ЄС та вступу України до НАТО.
Вже зрозуміло, що завдання Угорщини – тягнути час та гальмувати виділення допомоги для України. У Брюсселі вже це відчувають, а тому працюють над вирішенням проблеми. На останньому саміті ЄС це частково вдалося. Якщо цього повноцінно не станеться найближчим часом, то у Кремля не буде проблем з пошуком союзників усередині ЄС чи НАТО, щоб заблокувати те чи інше важливе для України рішення.
"Справжня причина антиукраїнської політики Будапешта – не захист інтересів угорської громади в Україні, а цинічні спроби скористатись ситуацією на протистоянні РФ і Заходу та банально заробити гроші. Орбан прагне підняти свою значущість та відпрацьовує кремлівську ідею з дестабілізації всередині Євросоюзу, – говорить Олександр Левченко. – Подібно до того, як Україна діяла, щоб виконати те, про що роками просить Будапешт, Орбан, схоже, вигадує щось інше, аби все одно заблокувати вступ України. Це свідчить про те, що занепокоєння щодо мови та утиски нацменшин весь час було фікцією. Йдеться не про мовні права, а про ненависть до України та бажання "відпрацювати" для Путіна.
Та все ж з Угорщиною Україні доцільно розпочати широкий діалог стосовно того, що конкретно так не влаштовує Будапешт. Звідки. Аргументація Орбана про начебто пригнічення угорської національної меншини вже не можна сприймати, оскільки новий закон про національні меншини в Україні надає етнічним угорцям такі права, яких нема в угорському законодавстві. Під час перемовин на високому рівні доцільно визначити точки дотику для суттєвого покращення українсько-угорського співробітництва. Треба обов’язково наполягати на приїзді до Києва угорського прем‘єра та членів уряду, щоб вони на свої очі побачили результати російської агресії. Тільки тоді, можливо, Орбан може нарешті зрозуміти масштаби російських злочинів в Україні і необхідність відповідальності Кремля перед міжнародним правосуддям щодо скоєного", – зазначив Олександр Левченко.