Британія готується до виборів і нового прем’єр-міністра: чому для України це надважлива подія. Інтерв’ю з Пристайком
Прем’єр-міністр Британії Ріші Сунак призначив загальні вибори на 4 липня. У своєму короткому виступі стосовно цієї події прем'єр згадав і про війну в Україні (яка, за його словами, не лише загрожує глобальній безпеці, а й "позначилася на рахунках за електрику у Британії"), натякаючи на причину певних економічних проблем у британців. Майбутні вибори для партії, яка перебуває при владі 14 років, не обіцяють нічого доброго. Більш за все, у стратегічного союзника України відбудеться зміна правлячої партії та з'явиться новий прем'єр-міністр.
В ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA колишній надзвичайний і повноважний посол України у Великій Британії, ексміністр закордонних справ України Вадим Пристайко поділився своїми думками стосовно британських виборів та їхнього впливу на взаємини з Україною.
– Прем’єр-міністр Великої Британії Сунак до останнього говорив, що вибори відбудуться у другій половині 2024 року, як і передбачалося раніше, але раптом оголосив про рішення провести їх уже на початку літа. Що сталося? Чому так?
– В Україні чітко зафіксовано дні виборів, їх прописано в Конституції. Британська система взагалі не має конституції. І більшість із політичних звичаїв напрацьовувалися сотні років. Один із них полягає у тому, що лідируюча партія має право оголосити вибори тоді, коли вважає за необхідне, використовуючи якийсь зручний для себе момент.
Таким моментом для Ріші Сунака є падіння інфляції у Британії. Це було фактично його головною обіцянкою, коли він зайняв прем'єрське крісло. Як колишній міністр фінансів і взагалі відомий фінансист із "Сіті", він подумав, що це буде його виграшний момент, і він у принципі досяг певних результатів.
Хоча деякі аналітики кажуть, що питання виборів пов'язане, скоріше, із загальними тенденціями у світі й із нездатністю Ріші Сунака та його уряду навести порядок у країні.
Зменшення інфляції, напевно, єдине досягнення, що намагатиметься "продавати" зараз консервативний уряд. Лозунги, з якими вони йдуть на вибори: "все починає покращуватися, давайте збережемо цей чинний уряд, який доводить, що він може рухати економічний корабель, дайте ще трохи часу для завершення справи".
Те, що у чинного уряду багато проблем, показує і той цікавий факт, що на сьогодні є відмова більш як ста депутатів Консервативної партії балотуватися заново (з-поміж них і деякі з найвідоміших політиків партії, як-от колишня прем’єр-міністерка Тереза Мей. – Ред.). Натомість кілька з тих, хто балотується цього разу, кажуть, що підуть самостійно, дистанціюючись від партії та її лідера Сунака. Очевидно, ці люди просто не хочуть більше асоціюватися з партією, яка піде в опозицію і певний час проведе саме там. Це не так цікаво багатьом політикам.
Зі свого боку лейбористи йдуть із лозунгом: "нічого не помінялося, ми готові були в листопаді перемогти, готові й зараз це зробити". От приблизно в такому стані нині передвиборча британська кампанія.
– У своїй заяві про майбутні вибори Сунак сказав, що війна в Україні позначилася на рахунках за електроенергію у Британії.
– Насправді нам це важко зрозуміти, але Сунак не мав на увазі якісь претензії стосовно України. Він намагався пояснити своєму виборцю, що ці проблеми не через невдалу економічну політику його уряду, а через зовнішні фактори, такі як агресія Росії. Тобто зазначив, що треба зважати на ситуацію у світі загалом і робити власні висновки.
– Якщо цього разу переможуть лейбористи, це буде п'ята зміна прем'єр-міністра за вісім років, чого не було двісті років. Це ознака того, що існують якісь проблеми в британській політичній системі, розпочався певний період нестабільності? Україна вже знає на прикладі США, як політична нестабільність у союзника може вплинути на допомогу та спротив агресії Росії...
– Напевно, п'ять прем’єрів за останні роки – то трошки забагато. Це дійсно неприємна штука. Британська система не передбачає виборів щоразу, коли змінюється прем'єр-міністр. Лідируюча партія сама, між своїх членів, обирає найбільш здатного вести за собою лідера. І він стає автоматично прем'єр-міністром формально до нових парламентських загальнонаціональних виборів. У випадку з Борисом Джонсоном, Ліз Трасс і Ріші Сунаком ці партійні зміни відбувалися ще до виборів, ще не маючи їх навіть на горизонті.
Я поки не бачу тут великої проблеми, хоча, дійсно, це свідчить про те, що кожного разу міняється команда, змінюються міністри, і така певна нестабільність не на користь щонайменше Британії. У нас із вами нічого в цей час не змінювалося, тобто ставлення до України залишалося на стабільному рівні.
– Тобто українці можуть не дуже перейматися через імовірну зміну уряду у Британії?
– Щонайменше на рівні заяв і політичних обіцянок, нічого не поміняється не тільки у зв'язку зі зміною лідера всередині партії, як було з консерваторами, а й навіть у разі приходу іншої партії до влади, наприклад, лейбористів, якими керує людина, що провела все своє життя в політиці, – Кір Стармер, котрий був генеральним прокурором Британії.
Показово, що лейбористи говорять, мовляв, ми можемо не поважати зараз усе, що роблять консерватори, бо вони все роблять неправильно, крім одного – Україна має перемогти у війні, а Росія має програти. Тобто цей внутрішній британський політичний консенсус допомагає нам.
– Що ви можете сказати про ймовірного нового прем’єр-міністра Кіра Стармера? Чого чекати від нього Україні? Наприклад, Борис Джонсон на посту прем’єра набагато енергійніший, емоційніший, якщо хочете, займався питаннями підтримки України. Підхід Сунака у цьому плані є набагато стриманішим.
– Борис Джонсон дійсно такий дуже яскравий політик. Він зібрав так багато однодумців і, напевно, так само багато противників. Його специфічний стиль може подобатись, може не подобатись, але він справді був здатен запалити людей. І роль, яку зіграв Борис Джонсон у перші дні війни, перший місяць і перший рік війни, вона проявилася як у консолідації всього британського суспільства, так і у піднятті на найвищий інформаційний рівень питання України за кордоном.
Ми ж розуміємо з вами, наскільки у позитивному сенсі Британія підбурювала всіх, передусім Сполучені Штати, що треба рухатись, треба робити більше, ми недопрацьовуємо. І навіть коли американці, німці, французи не хотіли чогось нам постачати, то Британія була першою, хто надав нам ракети, танки, підштовхуючи інших до цього.
Зі свого боку прихід Ріші Сунака, який був доволі недосвідченим політиком на час, коли він став міністром фінансів і потім прем'єр-міністром, певною мірою змінив цей підхід.
Сунак просто інший. Він така, знаєте, симпатична людина, яка завантажена у свою традиційну матрицю банкіра, який хоче дізнатися, скільки коштує допомога Україні на рік, а скільки в нас є грошей для цього, а скільки років ми можемо так рухатись. Чи можемо збільшити, чи може треба зменшити.
Цього року якраз його рішення було – ще збільшити допомогу на рік і привести її до рекордного рівня. Ба більше, було сказано цікаву фразу, яку ми все ще маємо почути від інших наших партнерів, що допомога надаватиметься рівно стільки, скільки цього потребуватиме Україна.
Стосовно Стармера, то ми все ж таки маємо бути обережними. Це в будь-якому разі інша політична сила зі своїми пріоритетами. Ми вітаємо те, що було сказано Стармером на сьогодні, але маємо побачити, які будуть реальні кроки лейбористів у напрямі допомоги Україні.
Стармер у принципі так само чудово усвідомлює, що таке Росія та яка від неї йде загроза, це правда. Водночас його Лейбористська партія історично має більш тісні зв'язки з профспілками, з робітничим рухом. До того ж колишній лідер цієї партії – Джеремі Корбін, від якого лейбористи хоча й відхрестилися, але він фактично читає з путінської методички. У 2022 році Корбін закликав західні країни припинити озброювати Україну. До речі, він заявив, що балотуватиметься як незалежний кандидат на загальних виборах 4 липня.
Напевно, в партії залишились якісь його прихильники, або хоча б певні симпатики. Тому нам треба буде працювати дуже серйозно й системно, аби те, що було стосовно України при консерваторах, м'яко перейшло до лейбористів.
Повертаючись до Стармера, то хто знає, можливо, наприклад, питання переслідування російських воєнних злочинців стане взагалі його пріоритетом, адже він був генеральним прокурором.