Блог | Чи буде самовідвід Байдена: все йде до розумного компромісу

Щодо переваг самовідводу Байдена я вже писав тричі (останнього разу — тут), але є й вагомі фактори з іншого боку.

Перше, що суттєво знижує ймовірність зняття президентом своєї кандидатури на майбутніх виборах, це негативне ставлення його родини до такого "самоімпічменту" й, як наслідок, небажання його самого.

Друге — це проблеми, що пов’язані з необхідною у разі заміни ледь не миттєвою розкруткою нового кандидата по всій країні, які теж існують.

По-трете, проти демократів певною мірою спрацює сам факт майже примусового зняття з перегонів діючого президента, який, до того ж, беззаперечно виграв праймеріз.

Тому найбільш вірогідний варіант — заміна кандидата не в президенти, а у віцепрезиденти (Рузвельт, наприклад, змінював віцепрезидента навіть двічі), причому з одночасною обіцянкою суттєвого розширення віцепрезидентських повноважень порівняно з тими куцими, які зараз фактично має Камала Гарріс.

За післявоєнний час (тобто після Другої світової) траплялися віцепрезиденти, які грали на своєму посту достатньо важливу роль (особливо — у зовнішній політиці): це Ніксон за часів Ейзенгауера, Мондейл за Картера, Буш-старший за Рейгана, Гор за Клінтона, Чейні (безумовний "чемпіон" у цьому плані) за Буша-молодшого, та й власне сам Байден за Обами.

П’ятеро з них (усі, крім Чейні) після свого віцепрезидентства ішли у президенти, й троє з них — Ніксон, Буш Перший і Байден — ними ставали (хоча Ніксон і Байден не одразу).

І навіть не такі впливові віцепрезиденти Трумен, Джонсон і Форд теж ставали президентами, причому перші два ще й з успіхом потім переобиралися.

Тобто лише за час після Рузвельта маємо шістьох президентів США — колишніх віцепрезидентів.

При цьому якщо віцепрезидент не тільки підстраховує на випадок смерті чи відставки президента, але й виконує певні важливі функції, це знімає ті питання, що виникають у зв’язку із президентським здоров’ям та станом.

Коли поруч із президентом балотується, скажімо, молодий і успішний каліфорнієць Ньюсом (аби не Гарріс, бо її в Америці не поважають, тож нехай собі колишня прокурора штату краще стає генпрокуроркою) і цьому кандидату у віцепрезиденти обіцяні — ще за життя президента — важливі повноваження, можна спокійно обирати й Байдена.

Навіть якщо друга особа держави (до речі — водночас голова Сенату) володіє не такими повноваженнями (інколи більшими за президентські!), які були свого часу в Чейні, а реально має хоча б такі, які за Обами мав Байден, стан президента втрачає те критичне значення, яке зараз так лякає американців.

Світ в очікуванні грамотного компромісу. [Не Гарріс] з повноваженнями разом із Байденом — це вже пара, яка дає надію й тому Трампа здатна перемогти, врятувавши Україну й людство.