Блог | Чи призведуть до миру "територіальні поступки"?

Про те, що Україна для завершення війни має піти на "територіальні поступки" Росії, дедалі частіше говорять і політики, і коментатори. Навіть у соціологічних опитуваннях постає питання – вже для українців – чи згодні вони з такими поступками. І тих, хто погоджується, все більше і більше. Але не пояснюється, втім, найголовніше – а чому, власне, війна завершиться, якщо Україна залишиться без частини території? – пише Віталій Портников для "Радіо Свобода".

Відео дня

Повернімося в 2014 рік. Тоді, в період окупації та анексії Криму, західні лідери вимагали від Володимира Путіна припинити агресивні дії та не намагатися захопити ще частину території України. Саме ця готовність змиритися зі втратою Криму заради стабілізації ситуації і зумовила спочатку обережну реакцію на подію. Захід ніби спочатку не помітив, що ми стали свідками кричущого порушення міжнародного права як такого. Але Путін не помітив загроз Заходу. І пішов далі.

Тоді і на Заході, і в Україні почали стверджувати, що російські диверсанти та військові встановили контроль над Донбасом, аби відвернути увагу від Криму. Не хочете війни – визнайте, що "кримське питання" закрите. Не хочете подальшого загострення ситуації – відмовтеся від Донбасу. Прагніть мирних переговорів – додайте до Донецької та Луганської областей Запорізьку та Херсонську і виведіть звідти українські війська. Якою буде наступна вимога?

Ми ніяк не можемо погодитися з тим, що територія – привід, а не причина війни. Крим був потрібен не як "сакральна одиниця", а як плацдарм. Донбас – як початок захоплення українського сходу та як ворота на південний схід. 2014 року Росія намагалася встановити контроль над Харковом та Одесою. У 2024 році її війська вторглися практично по всьому периметру українських кордонів з Росією та Білоруссю, підійшли до Києва, Чернігова, Сум, Харкова, Миколаєва – а аж ніяк не тільки до Херсона та Запоріжжя. То до чого тут території взагалі, якщо йдеться про державність?

Коли починають обговорювати питання про територіальні поступки, зазвичай апелюють до умов, які зараз висуває Володимир Путін. Але територіальні поступки – лише частина путінського ультиматуму, який включає роззброєння і нейтральний статус України. Простіше кажучи, Путін хоче, щоб йому створили зручний плацдарм для подальшого нападу на беззахисну країну.

Це те саме, чого Гітлер хотів 1938 року від Чемберлена і Даладьє. Лідери Великої Британії та Франції мали погодитися з домаганнями фюрера на чехословацькі Судети та відмовити Чехословаччині у спільній обороні. В обмін на мир, між іншим. На мир для Чехословаччини і для Європи.

Але що сталося далі? А далі Чехословаччина перестала існувати вже за кілька місяців, а продукція її чудових військових заводів стала зброєю вермахту і ще за кілька місяців використовувалася для знищення британських та французьких солдатів і мирних жителів, співвітчизників Чемберлена та Даладьє. Так розпочиналася Друга світова війна.

І уроки цієї війни чітко пояснюють: як від Гітлера не можна було відкупитися Судетами, так від Путіна не можна відкупитися Кримом чи Донбасом. Гітлеру потрібен був "життєвий простір" для його імперії, і Путіну потрібен "простір впливу" для його імперії. Простір регіонами не обмежується, як казав сам Путін – Росія не має кордонів.

Тому, впевнений, єдина можливість завершити війну – переконати Путіна, що йому не вдасться здійснити задумане. Якщо російський президент це зрозуміє, він сам запропонує цілком розумний мирний план. Але поки Путін бачить, що Захід думає про компроміси, поступки і "територіальні рішення", він лише розширюватиме простір війни.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...