Блог | Чому настрої у світі щодо Ізраїлю різко змінилися. Як Україні не повторити помилку

Наприкінці цього тижня Міжнародний суд ООН ухвалив перше рішення щодо позову ПАР проти Ізраїлю. Ця країна стверджує, що Ізраїль вчиняє геноцид мешканців сектору Газа. Під геноцидом мається на увазі військова операція з розгрому терористичної організації ХАМАС, яка стала відповіддю на різанину 7 жовтня, пише Леонід Невзлін для Української правди.

Того дня терористи вбили 1200 людей, переважно мирних ізраїльтян, і захопили близько 240 заручників. Якийсь час тому мені довелося побувати в одному з розгромлених кібуців на кордоні з Газою – Нір-Оз. Чесно кажучи, думки про геноцид виникали саме тоді, від одного погляду на просочені кров'ю дитячі ліжка.

Але влада ПАР, ймовірно, вирішила нагадати про свій імідж борців з апартеїдом і захистити терористів ХАМАСу, зажадавши від Міжнародного суду ООН, крім іншого, терміново видати наказ про зупинку операції в Газі.

Історія стосунків очільників ПАР з палестинцями давня і почалася ще з дружби між Нельсоном Манделою та Ясіром Арафатом.

Втім, розгляд звинувачень у геноциді по суті може тривати роками, якщо не десятиліттями. Але силам, які борються з Ізраїлем, важливо інше – завдати репутаційної шкоди єврейській державі.

Їхнє головне завдання – якомога голосніше вигукувати найбезпідставніші звинувачення з найвищих трибун, роздмухуючи антиізраїльські (часто і відверто антисемітські) настрої та підриваючи міжнародну підтримку Ізраїлю.

Дискредитація противника – одна з головних політичних цілей у війні диктатур проти демократій. Машина пропаганди, розгорнута, зокрема, Іраном та його проксі-силами за підтримки Росії, зібрана за тими самими "кресленнями", що й машина путінської пропаганди проти України.

Приклад позову ПАР та нинішнього процесу в Гаазі вкрай важливий для українського уряду, якому не варто повторювати помилки уряду в Єрусалимі.

Ці помилки не у веденні справедливої війни у відповідь безпрецедентну агресію. А у веденні внутрішньої політики за рахунок війни, і її використання для порятунку своїх рейтингів та політичного майбутнього. Що цілком здатне підточувати основи міжнародної підтримки. І приклад позову ПАР це науково доводить.

Тому що звинувачення в геноциді, представлені в Гаазі, в основному, базуються на заявах Біньяміна Нетаньягу і міністрів його право-радикального уряду, які межують з божевіллям. Хоча зроблені вони були виключно для внутрішньополітичного вжитку і не мають жодного відношення до бойової роботи ЦАХАЛу.

Наприклад, обвинувач з боку ПАР цитував звернення Нетаньягу до військовослужбовців, в якому прем'єр посилався на біблійну заповідь: "Пам'ятай, що зробив тобі Амалек". Завдяки цьому виступу прем'єра у Міжнародному суді ООН у 2024 році прозвучало твердження, що Ізраїль нібито збирається розправитися з палестинцями так само, як давні євреї з амалекитянами за часів царя Єзекії.

Так само були використані слова ультраправого міністра у справах спадщини Аміхая Еліягу, який у загальнонаціональному ефірі вважав за можливе розмірковувати про застосування в Газі ядерної зброї. Представники ПАР посилалися й на заяви віце-спікера Кнесета від партії "Лікуд" Нісіма Ватурі, який закликав "спалити Газу, в якій немає невинних". І так далі.

Представники правлячої коаліції та досвідчений Нетаньягу чітко розуміють подальшу долю свого уряду. Їхні рейтинги завалилися разом із довірою ще 7 жовтня. Більшість ізраїльтян хочуть дострокових виборів одразу після війни, про що свідчать соціологічні опитування.

І задля порятунку свого політичного майбутнього представники коаліції займаються подібним словоблуддям чи не щогодини. Але популістичні заяви, зроблені у розпал політичної боротьби всередині Ізраїлю, легко перетворюються на підстави для дискредитації всієї держави в цивілізованому світі.

Таким чином, правляча коаліція підставляє під удар всіх, даючи привід тиражувати антиізраїльську пропаганду в промислових масштабах. Ще й на користь запеклих головорізів.

У випадку України теж може знайтися своя ПАР, політики якої, використовуючи імідж борців за права людини, із задоволенням почнуть просувати інтереси таких самих терористів – путінського режиму. Використовуючи те, що було сказано політиками виключно заради рейтингів.

Варто звернути увагу і на те, що подібні ризики зростатимуть пропорційно до нарощування сил держави та здатності відповісти агресору.

Ізраїль усі любили та підтримували лише тоді, коли він був жертвою. Коли терористи різали євреїв у власних будинках і гнали в полон учасників музичного фестивалю. Коли Ізраїль ухвалив рішення раз і назавжди знищити ХАМАС та ліквідувати можливість повторення агресії у майбутньому – настрої різко змінилися.

На вулицях найбільших європейських та американських міст, як і в університетських кампусах, одразу пролунав крик "від річки – до моря", який фактично є закликом до знищення Ізраїлю. Такою є психологічна особливість сучасних суспільств у демократичних країнах, де буйно цвіте "прогресистська", але насправді неокомуністична ідея.

Щоправда потім з'ясовується, що це гасло часто вигукують ті, хто не має жодного уявлення про яку річку і яке море йде мова. Але це вже нікого не цікавить. Як ніхто вже практично не звертав і не звертає уваги на терористичні обстріли ізраїльських міст некерованими ракетами. Чого про них думати, Ізраїль має "Залізний купол". Ну і що, що уламки летять, переживуть.

Подібні процеси вже розпочалися і щодо України. У Європі посилюються вимоги до українських біженців, а прем'єр Словаччини Роберт Фіцо каже, що "у Києві немає жодної війни". У той час, коли російські війська варварськи обстрілюють столицю та найбільші міста України з чіткою регулярністю. Логіка та сама – якось впораються.

Це результат не лише закономірної "втоми від війни" та її відходу на другий план у масовій свідомості цивілізованого світу. Це ще й результат того, що Україна стала сильнішою. Сильних та справедливих уже не так люблять і жаліють.

Тому політичне керівництво держави, яка зміцнюється і воює, має бути вдвічі обережнішим. Все, що воно скаже, буде використано ворогами. І не проти нього особисто, а проти країни в цілому. Причому найнесподіванішим чином.

Здавалося б, про що можна було говорити після того, як єврейський народ зазнав за один день найбільших втрат з часів Голокосту? Звинуватити у геноциді.

Про що можна було б говорити після 24 лютого 2022 року та стирання з лиця землі цілих міст? Ці знайдуть привід, повірте.

Ведення внутрішньої політики не повинно підривати обороноздатність, особливо, якщо вона залежить від зовнішньої підтримки. Політичне керівництво, якщо потрібно, має добровільно стати електоральною жертвою заради держави. А не робити небезпечні дурниці заради збереження самого себе в політиці.