Блог | Чому непередбачуваність Трампа лякає більше, ніж передбачувана інертність Гарріс?

Я не розумію цієї практично суцільної підтримки Гарріс в Україні. Від нас, звісно, нічого не залежить (в цьому випадку, може, й на щастя), але вже сам собою факт майже одностайності щодо цього питання мене шокує.

Це зовсім не означає, що я за Трампа: ні — як і оті мінливі штати, я все ще вагаюсь, але мене дивує та переважна більшість, яка вже чітко визначилась, що Трамп кака, і яку жодні сумніви з цього приводу не бентежать.

Ну от чим перспектива нескінченої війни без якихось шансів на перемогу, що, власне, й гарантують своєю дуже дозованою підтримкою демократи, краща за пришвидшене вирішення, навіть найгірший варіант якого буде все одно не гірше, ніж те, що вже є зараз, але без зайвих кровопролить і територіальних втрат???

Чому в нас майже ніхто хоча б не коливається??? З яким усіма очікуваним дивом від Камали пов’язані настільки величезні надії??? За рахунок чого планується покращення??? Чим за Гарріс перемагатимемо???

Окреме питання — щодо НАТО. Всі, хто бачили статтю 5, не зможуть знайти в її розпливчатому тексті чогось дійсно визначеного, що принципово відрізняло б Північноатлантичний договір від Будапештського меморандуму. Весь авторитет НАТО тримається на чесному слові, якого, до речі, ніхто й не давал! 

Але ж навіть такого НАТО нам ніхто твердо не обіцяє. А поки йде війна — не обіцяє зовсім! 

І чим це краще за позицію Трампа, який просто хоче, щоб Європа вкладалася в оборону хоча б приблизно у такому ж відсотку, що й Америка??? Реально зараз ніхто — крім Трампа — зростання обороноздатності альянсу так не стимулює, хіба ні???

Чим взагалі стабільна політика перманентної зради краща за поведінку тих, хто не зраджує, бо зайвого й не обіцяє???