Блог | Доросла нація чекає на дорослу розмову. А світ — почує

Нас в Європі не підтримує вже не тільки орбанута Угорщина. Додалась Словаччина з її Фіцо, й на виборах у Нідерландах переміг ще гірший Вілдерс. Несподівано швидко погіршуються відносини навіть з Польщею, на кордоні з якою вже вмерли два українські водії. А найголовніше, що все не дуже визначено із США, де Трампа на чолі держави ще немає, але його вплив дуже відчувається, й навіть Остін вже каже щось не дуже зрозуміле, допомога ж зменшується на очах.

Це, до речі, стосується, не тільки лідерів держав, але й їх народів, що, власне, є первинним. Все зовсім не схоже на те, як було рік тому, та й динаміка війни зараз вже зовсім інша, причому це взаємопов’язано: гірше підтримка — гірше динаміка — гірше підтримка…

Вимушений гірко визнати й зміну настроїв в суспільстві: розмови щодо кордонів 1991-го року на такому тлі все частіше сприймаються як мантра — на зразок того, як колись сприймалися розмови про комунізм. Втім, не впевнений: можливо, приміром, в Ужгороді, де й комендантської години немає, 1991-й актуальніше.

В травні минулого року воєнна ситуація була, зрозуміло, значно гірше, але було значно краще й з підтримкою, й з перспективою. Зараз цього не відчувається.

ТБ-марафон звироднів, ненависть до ворога на екрані перетворилася на блазнювання й кривляння — саме така тепер модна демонстрація "патріотизму", серйозної ж розмови немає, як і справжнього діалогу.

Переосмислення ситуації відбувається хаотично, так — без істерики, але ж у контрасті з офіціозом, який, до речі, вже не стільки офіційний, скільки традиційний.

Народ за два роки подорослішав і чекає на дорослу відверту розмову. Корисним було б, наприклад, спільне звернення до нації й світового суспільства Президента й Залужного. Мають бути нові реальні орієнтири й чесний аналіз перспектив. Добре, якщо б на вітчизняному ТБ, а не в якомусь шановному закордонному таблоїді.

Суспільство зрозуміє (бо було й складніше), світ почує, разом переможемо! Слава Україні!