Блог | Європа готується до війни

Дональд Туск зробив таку заяву у розмові із групою європейських журналістів. Не можна не помічати, що вона буквально шокувала європейців. Туск і сам розумує про те, враження, що справляють на багатьох мешканців європейських країн його слова.

Він розповів журналістам, що прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес порадив не використовувати слів про загрозу війни тому, що це перелякує європейських громадян - принаймні у тих країнах, що знаходяться далеко від театру воєнних дій. Однак тут повторюється класична ситуація, яку ми спостерігали протягом останнім десятиріч. Коли Польща, Чехія, країни Балтії попереджали про російську загрозу, про те, що російське керівництво на чолі з Володимиром Путіним плекає реваншистські плани, які можуть закінчитися небезпекою на європейському континенті. А колеги лідерів центральної Європи не тільки не звертали уваги на їхні попередження, але й вважали це проявом справжньої політичної параної. Натомість лідери Німеччини та Франції розбудовували політичні та економічні взаємини з Російською Федерацією. Навіть після 2014 року, коли Росія пішла на відверте порушення міжнародного права та анексувала Крим, рішення європейських країн щодо продовження стосунків з Російською Федерацією попри санкції проти агресивної держави залишилися незмінними. 

Північний потік-2, який мав дати Росії можливість остаточно відмовитися від української газотранспортної системи, й таким чином спростити задачу окупації сусідньої держави, розбудовувався буквально до останніх днів перед великим нападом Росії на Україну. Останній візит федеральної канцлерки Ангели Меркель до Вашингтону був пов'язаний з її перемовинами з президентом США Джо Байденом щодо неможливості зупинки побудови Північного потоку-2. У Берліні були впевнені, що цей енергетичний об'єкт стримує російського президента від агресивних дій. А насправді побудова альтернативних енергетичних шляхів як раз і була підготовкою Російської Федерації до війни на пострадянському просторі. До речі, задачу про побудову цих альтернативних шляхів Володимир Путін поставив перед очільником Газпрому Олексієм Міллером ще на початку 2000-х років. Тому що для російського президента, для його найближчого оточення не було ніякого сумніву, що колишній радянській республіці потрібно повертати, так би мовити, до дому, до імперії, й що потрібно вжити будь-яких заходів, щоб вони не могли втручатися у це рішення російського політичного керівництва.

Таким чином можна сказати, як тоді на заході та на півдні Європи не хотіли прислухатися до попереджень з Варшави чи Риги, Вільнюсу, Таллінну, так і сьогодні європейські лідери сподіваються, що агресивна політика російського керівництва буде обмежуватися виключно пострадянським простором і планами Володимира Путіна щодо відновлення його імперії в кордонах Радянського Союзу 1991 року. Однак ми усвідомлюємо, що плани російського лідера є більш амбітними та серйозними. Насамперед вони стосуються не тільки Радянського Союзу та його кордонів 1991 року, але й відновленню тієї Ялтинської системи впливу, яка була закінчена напередодні Другої світової війни Йосипом Сталіним, Франкліном Рузвельтом та Вінстоном Черчиллем. Ця система спливу мала фактичний протекторат Радянського Союзу над країнами центральної Європи. Так, світові демократії заплатили Сталіну за його участь у боротьбі з Рейхом й фактично на багато десятиліть законсервували тоталітарну систему у центрі Європи. Звільнили народи від однієї тоталітарної жахливої системи та віддали іншій. Володимир Путін впевнений, а в цьому підтримає його переважна кількість росіян, що саме відновлення Ялтинської системи є торжеством історичної справедливості, за яке варто боротися, за яке варто сплачувати гроші, за яке варто воювати. Це те чого схоже не усвідомлюють у центрі та заході Європи, хоча вже почали усвідомлювати. Останні заяви президента Франції Еммануеля Макрона щодо можливої присутності військ членів-країн НАТО на території України є певною демонстрацією того що й у західних європейських країнах почали усвідомлювати необхідність готуватися до великої війни з Російською Федерацією - війни, яка попри всі запевнення Володимира Путіна щодо відсутності у нього планів нападати на країни-члени НАТО можуть перерости у третю світову війну зі зникненням мільйонів людей з території європейського континенту. Це, звичайно, є досить серйозним моментом, який має кинути виклик тим, хто досі не усвідомлює якого рівня небезпека загрожує європейському континентові у наступні непрості десятиріччя конфронтації з Російською Федерацією та іншими країнами, що спрямовані на підрив безпеки та стабільності західного світу.

Дональд Туск абсолютно правий, коли говорить, що молодим людям, які не уявляють собі усі загрози воєнного часу, досить важко чути ці слова. Але й молодим українцям досить важко було погодитися з тим, що їхня держава, яку вони сприймали як константу, якій, як вони думали, нічого не може реально загрожувати, стало першим театром великих воєнних дій на Європейському континенті. Це стало ілюстрацією того, що війну набагато легше розпочати, ніж знайти навіть умовні політичні шанси на її закінчення у на найближчому, та й навіть у далекому, якщо вже бути чесним до кінця, майбутньому. Тому Європи поза всяким сумнівом потрібно до попереджень польського прем'єр-міністра й готувати до великої та руйнівної війни. Адже той, хто готується саме до війни, може цю війну відвернути. Український приклад останніх років перед великим нападом є важливим і точним уроком для всіх європейських народів.