Європа має кілька страхів стосовно Росії, які заважають передачі необхідного озброєння для перемоги. Інтерв’ю з Тараном

16-18 лютого відбулася Мюнхенська безпекова конференція, на якій обговорили поточні та майбутні проблеми глобальної безпеки. У центрі уваги цьогорічного "Мюнхену" – підтримка України, пришвидшення військової допомоги від союзників та можливі наслідки від повернення Дональда Трампа до Білого дому.

Головний підсумок цієї безпекової конференції – тривога європейських союзників України через усвідомлення ситуації. Росія збадьорилася, США можуть скоротити підтримку України та Європи, а сам ЄС зробив замало та поки що не готовий до повноцінної війни.

При цьому всі чудово розуміють, що означає програш в Україні – це розвал цивілізованого світоустрою та заохочення інших диктаторів до нової агресії. Вселяє надію те, що Європа має фінансові ресурси, щоб захистити себе, та нарешті починає розуміти головне – треба сподіватися передусім на власні сили.

Своїми думками щодо підсумків Мюнхенської безпекової конференції в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився експерт із міжнародних відносин Сергій Таран.

– Серед головних тем цьогорічного "Мюнхену" – нове бачення глобального світового порядку. За настроєм більшості учасників конференції воно постає доволі похмурим.

– Головне усвідомлення, яке нарешті приходить до західних політиків, полягає у тому, що питання і контури безпеки є головною реальністю сьогодення. Не фантазією експертів, політологів чи військових, а абсолютно життєвою реальністю, з якою зіткнуться усі без винятку країни.

Розуміння цього, яке, можливо, не створило нікому настрою під час Мюнхенської конференції, насправді є позитивним моментом, адже принаймні початок усвідомлення проблеми вже є початком її вирішення. З’явилося і загальне розуміння того, що доведеться тепер міняти і бюджети, і підходи до справжніх викликів.

Серед них російська агресія проти України, а також вибори у США з непрогнозованою зовнішньою політикою Штатів, що свідчить лише про одне – ЄС повинен розраховувати суто на власні сили. На Заході чудово розуміють, що означає програш в Україні – це повний розвал світоустрою, а політична ціна багато в чому перевищить усі фінансові витрати. Тому час великих змін настав.

– Такий сценарій великих змін дає можливості багатьом країнам. Україна серед них?

– Саме так. Для України це дійсно також шанс, тому що є небагато армій, які здатні зараз воювати і захищати Європу від російської навали. Але в такому разі Україна повинна ставити дуже чітко свої вимоги. Якщо вона захищає європейські кордони, то це має бути спільною відповідальністю європейців та українців. І треба Україну тоді брати в ЄС і НАТО, і тоді вона буде захищати цей кордон разом з європейцями.

Або, наприклад, це створює дуже цікаві можливості для такого геополітичного гравця, як Туреччина, яку до сьогодні не запрошували до ЄС. А зараз можуть взяти, тому що треба ж комусь захищати кордон.

Тому нині для Європи є багато викликів, але якщо всі можливі європейські інструменти буде застосовано, то я не думаю, що після цього відбудеться велика війна з Росією. Адже Путін завжди б'є лише по тих, хто, на його думку, не готовий і слабкий.

– Один із головних тригерів цьогорічної конференції – невизначеність зовнішньополітичної позиції США. Тобто, що буде з допомогою для України, з допомогою для Європи у межах НАТО тощо. Держсекретар США Блінкен і віцепрезидентка США Гарріс запевняли, що зобов'язання будуть виконуватися в обох напрямах. Але найближчим часом питання стосовно України навряд вирішиться позитивно. Вже не кажучи про подальші роки, коли у Штатах може змінитися президент.

– Безумовно, питання допомоги серйозно застопорилося. Однак разом із тим я не відкидаю, що все-таки домовленості буде досягнуто, тому що йдеться ж не лише про підтримку України, а також про Ізраїль і Тайвань. Це дуже серйозні стратегічні партнери для США. Стосовно допомоги вже після виборів, то я схильний вважати, що в цьому випадку можливі два сценарії.

Перший – після теоретичного обрання Трампа, а, згідно із соціологічними опитуваннями, експрезидент має на це шанси, він спробує укласти певну геополітичну домовленість із Путіним та захоче виконати свою обіцянку завершити війну "за один день".

Це є дійсно реалістичним сценарієм. Україні треба бути готовою захищати при цьому свої інтереси й доводити США, що українські інтереси вигідні саме для Америки. Але я не вважаю, що Трампу це вдасться вирішити швидко, і тоді війна може відновитися, а відповідно в такому разі може відновитися і військова підтримка США.

Адже Трамп постійно говорить – якщо Путін не піде на більш-менш прийнятні, на думку особисто Трампа, умови, то він надасть Україні набагато більшу військову підтримку, ніж це робиться за Байдена. Тому тут може бути вже другий сценарій – навпаки підтримка посилиться.

Якщо йдеться про заморожування конфлікту, яке, можливо, буде нав'язано за Трампа, то треба ставити запитання – заради чого? Якщо задля того, щоб посилити свою оборону, відновити військово-промисловий комплекс, уникнути ще більшої демографічної кризи і при цьому ще й вступити в НАТО і в ЄС, хоча б із тими територіями, які Україна контролює, – то це принесе перемогу й унеможливить наступну війну.

Якщо змусити Україну просто визнати території втраченими назавжди і юридично під цим підписатися, то тоді, напевно, це замороження не на користь України.

Я вважаю, наприклад, що для України замороження війни за першим сценарієм – точно кращий розвиток подій, ніж багаторічна війна на виснаження.

– При цьому, маючи набагато більший загальний бюджет, аніж Росія, ЄС усе одно за роки війни поки так і не зробив реальних кроків, аби наростити свої військові потужності. Чому так, адже європейці ніби ж зрозуміли російську загрозу та реальність зменшення американської допомоги?

Три речі. Перша – завжди, в усі часи, починаючи від античних і до цього часу, коли воюють автократії і демократії, перші ухвалюють швидкі рішення. А демократії завжди повільні. Тим більше, що в межах Євросоюзу дуже багато бюрократичних процедур, саме тому демократії не можуть давати швидку відповідь на виклики, які створюють автократичні режими.

Друга проблема – у Європі сподівалися, що США візьмуть на себе більшу частину допомоги.

Третя причина – віра у те, що російська проблема вирішиться швидко. У Європі було таке відчуття, що агресію проти України можна вирішити політично. Це відчуття зараз минає.

– Виступи більшості європейських лідерів зводилися до того, що вони розуміють масштаб російської загрози. Водночас канцлер Німеччини Шольц каже, що вони готові до затяжної війни з Путіним та будуть підтримувати Україну, але ракети Taurus поки не передаватимуть. Чому продовжується така половинчаста позиція європейців? При тому, що під час конференції відбулося падіння Авдіївки, і більшість західних експертів сказали – це здебільшого провина саме Заходу, через неповноцінне постачання ним боєприпасів та озброєння.

– Ну, тому що вони все ще хочуть мати таку собі локальну війну, щоб вона не вийшла за межі України. І багато хто із західних політиків вважає, якщо передати більш руйнівну зброю, зокрема далекобійні ракети, якими можна стріляти по території Росії, то війна ризикує з’явитися десь на території ЄС. Це їхній головний страх. Я, до речі, з цим не згоден, але вони так вважають.

Друга причина такого розвитку подій – треба з Путіним мати торг. Тобто якщо ти надаси все, що можна, Україні, то чим ти будеш торгуватися з Путіним? От вони вважають, що якщо поступово піднімати планку, то буде простір для маневру. Ну, це такий типовий західний підхід. Із погляду України – це неприпустимо, і, звісно, ми повинні вимагати швидше надати всю необхідну зброю.

– Президент України Володимир Зеленський у своєму виступі сказав, що чекає Трампа в Україні. На ваш погляд, чи можливий його приїзд і чи змінить візит цю позицію стосовно війни?

– Поки тривають вибори, нічого не відбудеться. Тут треба ставити питання перед українською дипломатією – терміново посилювати дипломатичну присутність у Штатах. Чим більше людей туди поїдуть і будуть проводити зустрічі, тим краще. Також треба посилити відносини між експертним середовищем: круглі столи, вихід на їхні соціальні мережі та ЗМІ.

І останнє – потрібно працювати адресно з конкретними конгресменами, виходити на лобістські структури, працювати з українською діаспорою, яку треба залучати до дипломатичної роботи. І тоді матимемо більше зброї.

– Питання заморожених російських мільярдів також порушували на конференції. Деякий час тому здавалося, що його буде от-от вирішено позитивно для України, але наразі все знову зупинилося

– На мій погляд, це питання дійсно почне вирішуватися лише тоді, коли Європа остаточно зрозуміє, що США не надаватимуть допомогу. Ось тоді російські гроші буде нарешті конфісковано, розпочнеться процедура їхньої передачі Україні.