Відео дня
Російські червоні лінії починають розмиватися, у Кремлі розуміють, що час не на їхньому боці. Інтерв'ю з Огризком
В НАТО фактично визначили червоні лінії, за умови перетину яких стане можливою участь армії Альянсу у війні в Україні. Країна-окупант Росія у відповідь традиційно погрожує ядерною зброєю. Водночас реакція Росії вказує на шалений переляк та усвідомлення того, що час грає не на їхньому боці.
Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповів ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.
– НАТО фактично визначило дві червоні лінії, у разі перетину яких може відбутися пряме втручання Альянсу у війну в Україні. Перша – це пряма чи опосередкована участь третьої країни у війні. Йдеться насамперед про Білорусь. Друга – це військова провокація проти країн Балтії, Польщі чи напад на Молдову. Водночас Кремль вважає червоною лінією участь військ НАТО у війні в Україні, а також передачу нам певних видів озброєння, зокрема винищувачів F-16. Зокрема, спікерка російського МЗС Захарова заявила, що країна-агресор вважатиме ці винищувачі носіями ядерної зброї, незалежно від модифікації. Чи вважаєте ви, що НАТО буде готове до введення військ? Чи здатний Кремль на щось більше, аніж погрози, якщо це дійсно станеться?
– Не здатний. Ця заява свідчить про те, що переляк у Кремлі шалений. Вони розуміють, що російські червоні лінії починають розмиватися. Тут варто подякувати президенту Макрону, що він навіть якось буденно звернув увагу Кремля на те, що в нього теж є ядерна зброя, тому не розмахуйте тут своїми ядерними палицями.
Отже, думаю, що це продовження використання того самого останнього аргументу, який залишився у Кремля, – залякування ядерною зброєю. Мені здається, що цей процес не зупиниться, буде повторення цих тез в інших варіантах.
Хоча західні журналісти вчепилися у фразу недофюрера про те, що той, мовляв, готовий до замирення із Заходом, до зменшення напруги, непрямо згадав в позитивному плані про країни, які були учасниками антигітлерівської коаліції. Але інші абсолютно справедливо вказують на те, що він тут же дезавуював цю заяву, коли сказав, що в разі чого ми будемо використовувати свій ядерний потенціал.
Мені здається, все це продовження тієї самої лінії, нічого нового немає, їм нема чого запропонувати. Тому буде така собі періодична активізація теми ядерного нападу. Думаю, наші західні партнери нарешті зрозуміють, що це лякалка.
– Але чи допускаєте ви ситуацію, коли, умовно кажучи, чобіт натовського солдата перетне кордон України?
– Я не знаю, чи будуть вони в чоботах. У чоботах зазвичай ходять московські, а західні ходять у спеціальних черевиках, дуже зручних. Але думаю, це було би дуже сильним сигналом саме для російських загарбників, що час забиратися.
Хоча ця чорнорота представниця міністерства пропаганди (Захарова. – Ред) розповідає, що якщо французькі війська опиняться в Україні, вони будуть вважатися законною ціллю російських військ. Але вона не розуміє, що так само російські війська стають законною ціллю для французьких військ. І це ж не тільки про французькі війська, а й будь-які інші війська НАТО.
Тому думаю, що це теж було сказано від розуміння, що час не на їхньому боці. Що можливості економіки Росії не безмежні, що є тенденції, які вказують, що бюджет наповнювати нема чим. Один з останніх прикладів – головна бюджетоутворююча фірма Росії, "Газпром", офіційно задекларувала 6 мільярдів збитків за минулий рік. Отже, мрії про те, що "ми заморозимо Європу і вона приповзе до нас на колінах, припинить санкції і не буде допомагати Україні" – розбиваються, як "Титанік" об айсберг.
А тому треба шукати будь-що, чим можна залякати, відволікти деяких західних партнерів від практичної допомоги Україні.
– Щодо ядерного шантажу Кремля. Глава Китаю Сі Цзіньпін в інтерв’ю "Фігаро" заявив: "Ядерну зброю не можна використовувати, а ядерну війну не можна вести". Чи може саме Пекін відігравати роль фактора, що стримуватиме Москву?
– Тут Сі Цзіньпін нічого нового не говорить, бо такі заяви робилися і раніше. Всі керівники офіційних ядерних держав це неодноразово підтверджували. Єдиний момент, на який нам потрібно звернути увагу, – це те, що вірити заявам комуністичних вождів – минулих і теперішніх, заявам російських фашистів – доволі ризикована історія. Це заяви, але справи зовсім інші.
– Під час "інавгурації" Путіна був присутній, зокрема, і офіційний представник Франції. З одного боку, ми бачимо сміливу риторику президента Макрона, з іншого, Франція відвідала це ганебне дійство. Чому?
– Мені здається, участь посла у цій церемонії "коронації" чи "вінчання на царство" пояснюється бажанням Макрона убезпечитися від терористичних актів під час проведення Олімпійських ігор у Парижі. Він говорив про це і з Сі Цзіньпіном, мабуть, просив його вплинути на Путіна, щоби той не організовував підлих провокацій і терактів під час цих заходів. Бо Франція хоче провести їх на високому рівні, забезпечивши безпеку для всіх учасників.
Мені видається, саме через цю призму можна зрозуміти, чому французький посол взяв участь у цій ганебній церемонії.
– Колишній главком ЗСУ Валерій Залужний досі не відбув до Великої Британії. Як думаєте, у чому полягає причина такої затримки, три місяці? На вашу думку, які виклики стоять перед Залужним на цій посаді?
– Традиційно посол відбуває в країну, коли ця країна офіційно передає згоду на призначення. Ми не знаємо, коли прийшла ця згода. Думаю, щойно, адже одразу після отримання згоди видається указ президента про призначення послом. Оскільки указ опублікований 9 травня, відповідно, згода прийшла за день перед цим. Тому я не бачу тут жодної проблеми.
Наскільки я знаю, Залужний проводив у цей час консультації з відповідними урядовцями, службами тощо, щоби бути краще зорієнтованим відносно тих моментів, на які треба звернути особливу увагу.
Але мені здається, що основний наголос, як і всім послам України в інших країнах, треба робити на забезпеченні зброєю та фінансовій допомозі. Щодо першої частини, думаю, Залужний сам навчить багатьох інших послів, що і як треба просити чи вимагати у цьому плані, бо він знає все до дрібних деталей. Відносно фінансової допомоги, то це, безумовно, політичне питання. Я думаю, що двері кабінетів тих осіб, які приймають рішення, будуть відкриті.
Зважаючи на величезний управлінський досвід Залужного, я не думаю, що в нього виникнуть якісь проблеми у Британії. І навіть при зміні уряду в результаті виборів, що вельми вірогідно, так чи інакше позиція Британії відносно України не зміниться. Я в цьому переконаний.
– Питання щодо повернення українських чоловіків призовного віку з країн Європи. Наразі дві країни – Чехія та Німеччина – заявили про те, що не виключають сприяння у цьому. За вашими оцінками, чи дійсно може бути організований цей процес? Адже йдеться також про гуманітарне право Європи.
– Паралельно з гуманітарним правом є ще й обов’язок громадян захищати свою країну. У них дійсно складна ситуація, адже рішення має відповідати двом критеріям. Але мені здається, і про це вже говорили багато європейських діячів, що тут треба ухвалювати якесь спільне європейське рішення.
На мою думку, це рішення буде не політичним, а соціальним. Тобто у певний момент Європейський Союз може ухвалити рішення про певні зміни в соціальному забезпеченні тих українців, які перебувають за кордоном. Відтак питання само собою закриється.