Відео дня
Головне питання до Трампа – що він підтримує: Статут ООН чи принцип "бандитського Петербурга". Інтерв’ю з Левченком
До інавгурації новообраного президента США Дональда Трампа залишається небагато часу. Саме після 20 січня, отримавши вже офіційний статус, політик обіцяв розпочати активну роботу щодо організації переговорного процесу між Україною та Росією, аби заморозити війну. Але обидві сторони поки що не особливо виказують бажання сідати разом та про щось домовлятися, маючи діаметрально протилежні причини для цього.
Російський диктатор Володимир Путін впевнений, що за нерішучості Заходу та зменшення допомоги зможе дотиснути Україну якщо не до капітуляції, то до більш вигідних умов для себе, а тому висуває неприйнятні умови для переговорів та продовжує війну.
Україна зі свого боку заявляє, що мирні перемовини за відсутності чітких гарантій безпеки з боку провідних західних держав не мають сенсу, адже це не унеможливлює нову агресію з боку Росії в недалекому майбутньому.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.
– 2024-й був роком надій на те, що Україна продовжить вичавлювати агресора зі своїх територій. Однак Росія оговталася, а допомога Заходу поступово забуксувала через внутрішні протиріччя. Чого ви чекаєте у 2025 році?
– Звичайно, головний виклик – як закінчиться ця війна. Власне кажучи, Україна вже офіційно заявила, що розраховує у 2025 році її закінчити. Питання лише в тому, за якими параметрами буде фіналізація документа про закінчення війни, які будуть гарантії безпеки для держави України, хто їх буде давати.
Звичайно, нам буде дуже важливо, де саме буде лінія розмежування між українськими і російськими військами. Власне кажучи, чи щось буде згадуватися про компенсацію втрат України від тотальних ракетних артилерійських обстрілів, а це декілька сотень мільярдів доларів. Чи якимось чином буде хоча б згадана побіжна необхідність покарання російських воєнних злочинців. Нагадаю, що воєнні злочини не мають терміну давності. Тож це питання війни і миру головне, філософське, політичне, геостратегічне, яке має вирішити Україна. Сподіваємось на підтримку наших головних західних партнерів і на наші збройні сили.
– Стосовно закінчення війни, на ваш погляд, чи вдасться Трампу, як він заявляє, одразу після своєї інавгурації посадити Росію і Україну за стіл переговорів? При цьому тон заяв щодо сторін дещо різний. Так, Трамп говорить, що Україна повинна бути готова до підписання угоди, не зазначаючи якої саме, але Росії принаймні публічно таких умов не висувається.
– Певне заморожування може відбутися, але Україні потрібні дієві гарантії безпеки, аби Росія навіть не думала напасти знову. Чи є вони сьогодні? Відповідь – ні. Адже розмова про якихось міфічних європейських миротворців не може бути серйозною гарантією.
Безпека для України на сьогодні – тільки якщо нас беруть під захист НАТО, даючи на початку хоча б, так би мовити, запрошення для вступу в цю організацію. Гарантією може бути ядерна парасолька і окремих країн-членів НАТО. Передусім нас цікавлять США. Гарантією безпеки може бути і присутність іноземних військ на українській території не як миротворців. Тобто до нас заходять західні війська окремих країн, які є гарантом того, що Росія не буде більше воювати проти України. Якщо вона вторгається знову, значить, РФ отримує військові дії і проти тих держав, війська яких будуть на той момент присутні на території України.
Однак поки що про це не говориться, розмови точаться лише про миротворців, поява яких наразі під дуже великим питанням. Адже ще є і позиція Росії. Чи вона це прийме? На мій погляд, звісно, що ні.
При цьому Київ уже офіційно заявляв, що нам не потрібен документ на кшталт Будапештського меморандуму, де якісь речі прописані, але не підкріплені реальним життям. Все це буде папірцем, який нічого не вартий для того, щоб гарантувати безпеку державі України та українському народу. Тому у цьому відношенні поки що більше незрозумілого, аніж конкретики, і це не додає оптимізму.
Так чи інакше, маємо поки що загальні контури, які будуть дедалі більше наповнюватися у міру того, як буде наближатися 20 січня. Також сподіваємося, що більш зрозуміла картина майбутнього початку переговорного процесу проясниться після візиту в Україну спецпредставника президента Трампа по Україні Кіта Келлога. Очевидно, що Україну відвідають й інші представники для того, щоб скласти повну картину того, що відбувається на фронтах у самій Україні. І, очевидно, паралельно відбуватимуться і якісь дискусії з російською стороною, з боку нинішньої адміністрації республіканців.
– Щодо Росії і Путіна. Ті заяви, які маємо сьогодні, не свідчать про те, що Російська Федерація збирається припиняти війну. Агресор значно збільшив власний військовий бюджет і надалі проводить приховану мобілізацію. За багатьма показниками Кремль і у 2025 році буде намагатися реалізувати початковий сценарій проти України. Його кінцева мета навіть не утримання окупованих територій, а знищення України як держави та її народу. На ваш погляд, до чого ведуть плани Путіна і загалом Кремля принаймні хоча б на початку року?
– Треба розуміти, що завжди є декларативна політика і реальна. Декларативно, періодично Путін говорить про те, що він за мир, за те, що треба сідати за стіл переговорів. Реальність полягає у тому, що він далі веде війну і намагається захопити якомога більше територій.
На сьогодні Росія перебудувала економіку на воєнні рейки. Тому говорити про те, що Путін на 100% готовий до мирних ініціатив Трампа, я б не став. Він почув, що його хочуть примушувати до миру з позиції сили. І він теж буде виходити з позиції сили примушування України до миру. І тут постає одне з головних питань, які сили все-таки будуть надані Україні у вигляді допомоги для посилення її позицій. Тобто на що готові піти наші західні партнери, аби Путін зрозумів, що Україну не перемогти.
Сьогодні ми вступаємо в період дуже напружений, надважливий. Передусім це стосується України, тому що український народ найбільше зацікавлений у закінченні цієї війни. Але вона має бути закінчена так, щоб, по-перше, агресія з боку Росії не повторилася, особливо через дуже короткий проміжок часу. І друге питання – що буде з нашими територіями, які сьогодні окуповані Росією.
Відповідно до Статуту ООН принцип недоторканості території державного суверенітету є непорушним. Заходячи на цей процес переговорів, ми ще раз нагадуємо, що Україна, США і Росія є членами ООН. Тому максимально керуємось Статутом ООН, який якраз говорить про ці принципи. Москва їх заперечує, а будучи при цьому постійним членом Ради Безпеки ООН, її принцип територіальної цілісності взагалі не цікавить, вона його зневажає. Тому фактично йдеться про принципи "бандитського Петербурга". Хто сильніший, той і головний, той і диктує свої умови. З цього приводу питання буде вже до адміністрації президента Трампа, чи вони підтримують таку ідею принципів "бандитського Петербурга"? Тому що якщо будуть це підтримувати, то тоді з часом виникне питання, чи не треба переносити штаб-квартиру ООН з Нью-Йорка в Петербург, де їй і буде місце.
– 2025 рік, як нам обіцяє українська влада, буде активним стосовно переговорів з багатьох треків щодо членства в Євросоюзі. Щодо НАТО також поки що офіційно дорога для України не закрита, дискусія триває. Чи чекаєте ви якихось позитивних новин щодо цих напрямків?
– Що стосується Євросоюзу, ви знаєте, була пауза під час угорського головування. Фактично цей переговорний процес просів, адже Угорщина була взагалі не зацікавлена щодо цього. Ось тому велике сподівання на польське головування з 1 січня 2025 року. Ми на це покладаємо серйозні надії.
Що стосується НАТО, все ще триває період повної невизначеності. Чи буде відомо про НАТО в 2025 році? Очевидно, що не буде. Нам спочатку сказали, що в нас є двері, які скоро треба відчинити. Потім двері переросли в міст, який треба перейти. На сьогодні кінця краю цього мосту, як виявилось, не видно. І чи не підірваний там останній його проліт із західного боку, нам не відомо. Тому щодо НАТО тут будуть серйозні і великі дискусії.
Українська сторона поки що заявляє, і цього буде триматися, про те, що відмовлятися від вступу в НАТО недоцільно як з погляду українських інтересів, так і щодо інтересів наших західних партнерів. Очевидно, що вступ України до НАТО посилює цю організацію. На відміну від, скажімо, таких членів Альянсу, як Угорщина і Словаччина, які послаблюють організацію своїми діями. Виникає питання, що вони роблять у НАТО. Україна заслуговує бути членом Альянсу, тоді як Угорщина і Словаччина взагалі не заслуговують.
– Ви вже згадали, що з 1 січня Варшава отримала на пів року головування в ЄС. Це припадає на початок правління в США Дональда Трампа, який обіцяв Європі нові торгові війни та вирішальний період російсько-української війни, коли допомога Євросоюзу може стати головним важелем для України, зважаючи, що Трамп погрожує припинити допомогу.
На тлі скандалів під час головування в ЄС Угорщини, а деякі країни навіть всерйоз намагалися його скасувати, передачу командних функцій від Будапешта до Варшави цілком можна вважати позитивним кроком як для ЄС, так і для України. Ваша бачення щодо польського головування у ЄС, зважаючи також на ті протиріччя, які є на сьогодні між нашими країнами, – транзит зерна та Волинська трагедія?
– Так, на сьогодні маємо певні тертя з польською стороною. Але здається, з кінця грудня ми виходимо все-таки на відносини конструктивного характеру. Візит польського прем'єра Туска до Львова, зустріч з президентом України Зеленським та інші обопільні кроки показали, що наші відносини цей період недовіри мають проходити, а польське головування буде максимально використано для просування євроінтеграційних прагнень України в першій половині року. Так чи інакше, але позитиву буде більше, ніж за Угорщини. Польща – це єврооптиміст і традиційно підтримувала нас на шляху до ЄС давно.
Маємо два проблемних питання, але в усіх сусідніх країн завжди є якісь питання. Практично немає таких сусідніх країн, які між собою не мали якихось дискусійних питань.
Найгостріше на сьогодні – це Волинська трагедія. Маємо заяви, що дискусія стосовно можливості проведення ексгумаційних робіт на території Рівненській області офіційним Києвом сприйнята. Ті роботи будуть проведені вже цього року. Власне кажучи, якщо це було головне питання і проблема, то вона само собою усувається.
У дискусіях ми зазначали, що чи не є це просто прикриттям для того, щоб взагалі блокувати наш євроінтеграційний шлях. Як виявилося, що це прикриття тільки для ультрарадикальних політичних сил Польщі, а не для правлячої партії Дональда Туска та інших впливових політичних сил країни, таких як партія "Право і справедливість". Тож заходимо в польське головування у першому півріччя 2025 року з досить серйозним оптимізмом на просування переговорних досягнень української сторони щодо вступу в ЄС, тому що час плине, а чим швидше ми вступимо в ЄС, тим краще буде для України як з економічного, так і безпекового фактору.