Блог | Іншої долі у Путіна вже не буде, ніж доля царя царів – "скаженої собаки пустелі"

Вже майже тисячу днів йде війна. Вона вже стала невідʼємною частиною нашого життя, а багато у чому і самим життям.

Ми памʼятаємо, як вона починалася із 28 хвилинного звернення путіна про початок "спеціальної військової операції", але ми чітко знали, що це - війна. Я не буду аналізувати цей виступ путіна, лише хочу нагадати, що багато хто, обґрунтовано звернув увагу на те, що цей виступ Путіна багато у чому   повторював   виступ гітлера 1 вересня 1939 року. Виступ  гітлера  про початок війни з Польщею, був початком Другої світової війни. Сподіваюсь, що виступ путіна про вторгнення в Україну не стане початком Третьої світової війни.  

Як показали подальші події, як виявилося, путін є гарним учнем і послідовником гітлера  майже у всіх його справах. Путін багато і часто говорив про гітлера, але ніколи не коментував обставини і  факт його смерті. Можливо тому, що з приводу смерті гітлера  продовжуються вестися дискусії, які піддають сумніву  офіційну версію факту його смерті в брудній канаві біля бункера у зруйнованому Берліні, а можливо тому. що це було давно і не може будь-яким чином вплинути на путіна і його життя.

Але, є інша відома історична особа, смерть якої надзвичайно вплинула на світогляд путіна і багато що змінила у його ставленні до життя і подій в яких він приймав участь. Чому факт смерті цієї особи і сама  ця процедура насильницького позбавлення  його життя  має на путіна таке визначне значення і яка навіть вплинула на його політичну карʼєру? Путін все своє життя, як верховного правителя  росії присвятив тому, щоб завдяки своїй потужній пропаганді створювати страх навколо себе, як державної особи і навколо країни, якою він самочинно управляє. Але, разом з тим, жахливий епізод смерті колись такого ж великого правителя, влада якого ніким і нічим не була обмежена, справив на путіна такий величезний вплив, що деякі обізнані люди навіть називають це параноєю, тобто хронічним психічним розладом. Давайте спробуєм це зʼясувати.

Декілька днів тому виповнилося 65 років (1 вересня 1969 року) як до влади в Лівії прийшла група офіцерів, яку очолив  27-річний капітан зв'язку Муаммар Каддафі. Але, вже через тиждень,  цей майже нікому не відомий вихідець з бідної бедуїнської сім'ї присвоїть собі звання полковника і буде правити країною 42 роки — поки його не знищать повстанці.

Здавалося б яке відношення має Каддафі до путіна і чому доля лівійського вождя може бути багато у чому повчальною і для путіна.

Відомо, що події в Лівії виявили  надзвичайно сильний вплив на путіна і дають розуміння того, на що він готовий піти і чому Путін вважає відступ в Україні своїм смертним вироком про що ще у березні 2022 року  вказував The Atlantic,  після вторгнення Росії в Україну.  Цей журнал  згадав про те, чому путін вважає, будь-який відступ в Україні смертним вироком  і який вплив на нього виявила смерть, одного із найбільш відомих диктаторів за останні десятиліття. Не секрет, що безславна   кончина Муаммара Каддафі шокувала путіна.

Деякі російські журналісти зазначали,  що, коли Каддафі вбили, "у Путіна був апоплексичний удар". Згідно з іншими свідченнями, включаючи книгу нинішньої глави ЦРУ Уільяма Бернса "The Back Channel", Путін не переглядав кадри останніх хвилин життя Каддафі. Мабуть російський диктатор зробив для себе з них власні висновки - винуватцем у смерті лівійського диктатора виявився "віроломний Захід".

Але, як зазначає видання, в цьому аналізі не вистачає однієї події, епізоду, який поєднує політичні та емоційні аспекти та допоміг викристалізувати недовіру путіна до Заходу, його власне відчуття вразливості та його остаточне рішення повернутися на посаду президента Росії: втручання  під проводом НАТО у 2011 році в Лівію, яке призвела до насильницької смерті ексцентричного диктатора країни Муаммара Каддафі. 

У такі епохальні моменти, як ці, коли диктатор  використовує могутність своєї армії, щоб вторгнутися в іншу країну,  ми часто оглядаємося назад, щоб знайти моменти, які привели нас у сьогодення, шукаючи ознаки того, що мало статися. У випадку з путіним  і росією, як продовжує видання, ці зусилля були зосереджені на його внутрішній політичній еволюції та його стосунках із мешканцями Білого дому. Проте можна простежити пряму лінію від епізоду з Лівією — в якому країна путіна  спочатку стояла осторонь і який стався, коли він був у своїй чотирирічній перерві в президентстві в офісі прем’єр-міністра — до сьогоднішньої руйнівної війни в Україні.

В основному, коли  йому все зійшло  з рук, після захоплення сепаратистських грузинських регіонів Південної Осетії та Абхазії в 2008 році, путін  сприйняв втручання в Лівію як результат ланцюга революцій, за якими послідували військові втручання Заходу, які зрештою могли досягти і його. І він побачив у Каддафі когось, хто прийняв умови Заходу і все ж заплатив ціну, долю, яка зрештою могла чекати  і на нього. Урок жахливий для України: у нинішньому світогляді путіна  відступ або будь-які поступки є смертним вироком і для путіна неприйнятні.

За деякими оцінками аналітиків, путін  вважав, що Медведєв, коли займав посаду президента росії, був наївним, що оточення путіна  шепотіло йому на вухо: "Медведєв зрадив Лівію, зрадить і вас".  Відомо, що Медведєв висловлював співчуття протестувальникам в арабському світі та їхнім демократичним прагненням, а згодом його звинуватили в причетності до російських протестів через кілька місяців проти нібито фальсифікації голосування, найбільших демонстрацій, які країна бачила після розпаду Радянського Союзу. Усі ці фактори лише посилили параною Путіна і він був у стані апоплексії, коли вбили Каддафі. Згідно  кількох свідчень, включно з книгою нинішнього керівника ЦРУ Вільяма Бернса "The Back Channel", путін часто відтворював жахливі кадри, на яких Каддафі тримають у дренажній трубі, забиваючи до смерті. Здається, захоплення, суд і страта Саддама Хусейна не так сильно вплинули на путіна . Колишньому  Президенту Франції Ніколя Саркозі він легковажно сказав, що повісить президента Грузії Михайла Саакашвілі так само, як "американці повісили Саддама Хусейна". Але урок, який Путін засвоїв з Лівії, був іншим: те, що він був ізгоєм, принесло Каддафі найкращу користь; лише коли він відкрився Заходу, вони кинулися за ним.

Трагедія Каддафі багато у чому нагадує аналогічні трагедії інших диктаторів, він так і не зміг до кінця усвідомити , що  той  народ, який, як він вважав безмежно його любить і безмежно йому відданий, може його знищити. За довгий період свого правління він дійсно багато чого зробив для свого народу, але лівійському народу хотілось свободи, чого ніколи не міг собі уявити Каддафі.

Йому  дійсно вдалося в декілька разів  підвищити обсяг ВВП країни та рівень життя лівійців — у першу чергу, за рахунок нафтових надходжень. За роки його правління сотні тисяч людей переїхали з нетрів і  наметів у кам'яні будинки, отримали доступ до освіти та сучасного здоров'я. Однак, економіка залишилася залежною від світових цін на нафту, а Триполі при величезних запасах нафти так і не став другим Дубаєм. На початку 2010-х, при населенні трохи більше 6 мільйонів чоловік і щорічних нафтових  доходів близько $32 мільярдів, безробіття в Лівії досягло 30%.

 Безумовних успіхів Муаммар Каддафі отримав лише у двох сферах: постійному самовозвеличенні та особистому збагаченні.

Величезні за розміром   портрети вождя дивилися на лівійцев з фасадів будинків, баннерів і фонарних стовбів. Портрети меншого розміру прикрашали  вестибюлі готелів, шкільні кабінети, футболки і навіть наручні годинники. Вибиті в каміні сторінки "Зеленої книги" — головного твору Каддафі,  були обов’язковими до вивчення всіма лівійцями і були встановлені вздовж доріг.

22 лютого 2011 року Муаммар Каддафі стояв за трибуною біля воріт своєї резиденції в Тріполі. "Я не покину цю землю, я скоріше помру як мученик, але лишуся непокірним. Муаммар - лідер революції до кінця часів! — кричав він у мікрофон, потрясаючи у повітрі своєю "Зеленою книгою".

Від Каддафі відвернулися міністри внутрішніх справ та юстиції, командири та солдати деяких частин. Повстання, яке спочатку охопило Кіренаїку, незабаром перекинулося на Феццан. Національній перехідній раді за підтримки натовської авіації вдалося оточили і захопили столицю. Каддафі та його найближче оточення були змушені прориватися до Сирту — своєї останньої цитаделі, з якої не було виходу. Повстанці захопили Каддафі.

Роздерті трупи Каддафі та його сина Мутассима, котрий командував обороною Сирта, пролежали на загальному огляді кілька днів. Після цього рішенням Національної перехідної ради їх таємно поховали в пустелі. Церемонія була далека від ісламських традицій, що наказували ховати покійників у день смерті, але ніхто з сотень лівійців, які приїхали подивитися на колишнього царя царів, не висловив жаль.

"Господь створив фараона для науки іншим. Якби він був гарною людиною, ми б поховали його як слід, але він сам вибрав свою долю", так процитував свого часу слова простого лівійця  Reuters.

Те що путін ненавидить Захід - зрозуміло, саме на цій ненависті і постійному страху, який вміло нагнітає його потужна державна пропаганда, побудований державний механізм утримання путіним влади.

Путін страшенно боїться "кольорових" революцій, які він вважає інструментом Заходу для знищення неугодних лідерів країн чи влади у деяких країнах. Через можливість перекинутись на територію росії спочатку Помаранчевої Революції, а потім і Революції Гідності, путін ненавидить Україну і українців, які своїм прикладом показали, як потрібно боротись за свою свободу і незалежність. Але, незважаючи на те що революційна риторика в Україні завершилась, путін розумів, що приклад України може підштовхнуть народи російської імперії до своєї свободи, адже в росії проживає 160 народів і народностей, які жорстко придушуються центральною владою путіна, яка унеможливлює їх боротьбу за свою національну гідність.

Путін створив колосальний репресивний механізм, який придушив будь-які, навіть незначні наміри чи якісь незначні паростки національної самосвідомості пригноблених народів росії. В росії повністю виключається будь-який прюралізм думок і будь-які законні способи висловлення простим населенням своєї позиції.

Але, як показує історія, незважаючи на існування потужної репресивної машини в руках диктатора і відсутність навіть ознак свободи слова, рано чи пізно підневільні народи прозрівають і починають боротися за свою національну гідність і свободу. І немає ніякої сили, яка може перешкодити народу, який піднявся за свою свободу, добитися цієї свободи. Незважаючи на те, що важко розраховувати на якийсь потужний підйом народних мас в росіі проти путіна і його режиму, хоча повністю це не можна виключати, режим путінської влади буде зруйнований. Путін довів росію до краю своєї загибелі і це починають усвідомлювати представники еліти. Путін для них став не просто зайвим, а небезпечним, оскільки вони разом з путіним можуть втратити усе, що мають.

Немає ніяких сумнівів у тому, що демократичним шляхом путін ніколи не втратить владу, тому єдиний шлях для російської еліти врятуватися це - усунення путіна від влади будь-яким способом. Після того як це відбудеться путіна неодмінно чекає доля Муаммара Каддафі. То чого він найбільше боявся, може дуже швидко відбутися.

Можна не сумніватися у тому, що невдовзі ми станемо свідками колосальних змін, які відбудуться у Кремлі і які стануть початком кінця війни.