Блог | Ізраїль отримав шанс докорінно змінити ситуацію в регіоні, українці, як ніколи, зацікавлені в цьому

Ізраїльсько-іранська війна може створити прецедент першого військового конфлікту в межах НАТО. Ймовірність протистояння США та Туреччини наразі низька, але Ердоган дуже старається.

В Ізраїлю немає іншого вибору, окрім як вдарити у відповідь на обстріли Іраном власної території. Питання лише, наскільки зухвалою буде реакція Ізраїля. Сценаріїв відповіді, за великим рахунком, є два.

Лайтовий: Єрусалим розглядає можливість нападу на іранські обʼєкти в Ємені чи Сирії. Буквально нещодавно Bild повідомив, що ЦАХАЛ атакував російську військову авіабазу Хмеймім в Сирії, знищивши велику партію зброї для "Хезболла".

Хардовий: Ізраїль завдає удару по нафтових копальнях та інших стратегічних — неядерних — об'єктах в Ірані. Цей прогноз абсолютно вписується в слова ізраїльського уряду "відповідь буде відчутнішою, раніше".

Знищення воєнного потенціалу аятол та знекровлення їх економіки повинно виключити Іран осі зла: тоді йому буде не до співробітництва із путіним.

Якщо Ізраїль піде далі, та знищить Хаменеї, релігійного лідера Ірану, автора радикальної ісламістської політики в країні, то це може відкрити шлях до перемовин із світським президентом Пезешкіаном, який зараз перебуває на других ролях та фактично є декоративною фігурою. Підтримки будуть позбавлені хусити в Ємені та "Хезболла". Центр радикального ісламізму, який прагне винищити Ізраїль та загрожує США та ЄС, втратить силу.

Для США ця вендета — справа честі, і бере свій початок з Ісламської революції 1978 року. Всі американські президенти намагались знищити загрозу. Та жодному не вдалось. Байден та Камала Гарріс вже дали зрозуміти, що продовжать войовничу політику. 

 У нинішніх реаліях послаблення Ірану – це можливість вирішити одну із проблем та нарешті звернути увагу на інші: рф, КНДР, позбавивши Китай його надійних посіпак, та підтримавши союзників США: Україну, Тайвань, Південну Корею та Японію.

Це страшний момент для Ірану: аятола Хаменеї вже давно дотримується стратегії "ні миру, ні війни" — Іран підтримує регіональні воєнізовані формування, що виступають проти інтересів Заходу та єврейської держави, але уникає вплутуватися у війну безпосередньо.

Іран не готовий до тотальної війни - його економічно ослаблене суспільство не поділяє ворожості своїх лідерів до Ізраїлю, а військовий потенціал не йде ні в яке порівняння зі складним арсеналом Ізраїлю. В Ірану немає власних значних засобів ППО, ВПС, а Росія не поспішає їх постачати. 

Хаменеї та його генералам доведеться вирішувати — або нічого не робити та втратити ще більше авторитету, або ризикнути потенційно катастрофічною війною, в яку можуть втягнутися навіть США, завдавши удару у відповідь.

З погляду Ізраїлю єдиним фактором невизначеності є президент Туреччини Ердоган, який дихає ядом на Нетаньягу: "Жодна людина, яка має хоч краплю совісті, не може мовчати перед такою мережею вбивств.  Так само як Гітлера було зупинено... Нетаньягу буде зупинено таким же чином". Важко уявити, що в цю війну вступить Туреччина, але якщо це трапиться, то навіть найдосвідченіший геополітик не зможе прорахувати наслідки: адже на полі бою одна проти одної опиняться дві країни НАТО, — США й Туреччина.

Сценарій, в якому Ізраїль перемагає за суттєвої підтримки Вашингтона – виглядає обнадійливо. Єрусалим продовжує свою "військову операцію", він у виграшному становищі, бо має підтримку супердержави США. Але зараз непередбачувані часи, коли прогнози щодо ІІІ світової війни вже не сприймаються із жахом 50-х. Світ досягає точки кипіння, коли усі країни так, чи інакше зайняли свою сторону та готуюся до маленької бійки сьогодні, аби уникнути великої завтра.