Блог | Карлсон і Путін. Про що свідчить невербальна поведінка кремлівського диктатора

Щоб вже закрити всі питання з інтерв’ю карліка з Карлсоном дам декілька коментарів стосовно невербаліки. Все інтерв’ю занадто довге і читати повний аналіз думаю мало кому буде цікаво. Зосереджусь лише не кількох ключових, як на мене, моментах.

Відео дня

1. Шоу чи розмова? Про свідчить початкове питання від дєда?

Самий початок бесіди путін розпочав з корегуючого питання – чи це шоу, чи це ділова розмова. Такий переговорний хід – це не просто страх потрапити в незручне становище, в якому перебувають візитери американських політичних шоу. Кремлівський очільник вже був в такій ролі на початку нульових і вона, ця роль, йому дуже не сподобалась. Не можна принижувати свій статус американським форматом, бо це може вдарити по російському іміджу. Тому путін чітко окреслює на яких умовах буде вестися розмова.

Путін завжди обережно ставиться до питань свого статусу, авторитету, легітимності. І навіть ручний пропагандист від Трампа не змушує його забути про безпеку статусу.

2. Сигнали брехні.

В черговий раз зазначу, що насправді сигналів саме брехні не існує. Це лише "народна" назва деяких невербальних проявів, які свідчать про невпевненість чи сумнів, а не про наявність брехливої інформації. Тим не менш в поєднанні із іншими поведінковими проявами такі невербальні сигнали можуть з великою часткою ймовірності свідчити про свідому брехню. Тому для спрощення часто їх називають саме так.

Отже, що ж там з брехнею?

На самому початку розмови, буквально на 41 секунді, путін демонструє один з таких сигналів – пожимання одним плечем при відповіді на питання чому він казав, що США з НАТО готуються таємно напасти на росію. Путін каже, що такого не казав і двічі протягом декількох секунд пожимає плечем. Такий прояв називають емблематичним жестом. Він є частиною жесту "Незнання". Я додам відображення цього жесті на прикладі Берлусконі.

Так от, наше підсвідоме, коли ми брешемо, пригнічує прояв цього жесту в повній версії, але якісь частини такої "емблеми" все одно вилазять і найчастіше проявляються у вигляді пожимання одним плечем.

Тобто путін запевняє, що не казав нічого такого, але його тіло каже "не знаю" у відповідь на таку відповідь.

Виходить путін починає брехати з першої ж хвилини. Це, звичайно не новина, а лише підтвердження його натури.

Не менш цікавим є і закінчення інтерв’ю. В самому кінці путін розмірковує чому це Захід не вступати з ним в переговори о каже наступне (пряма мова): "Это предмет переговоров, которые с нами никто не хочет вести… Или точнее сказать хотят, но … э …ну я же знаю!!!, что хотят … ну я не только вижу это, я это знаю! Но никак не могут понять как это сделать".

І одразу після цього літературного опусу він торкається пальцем носа, що також можна тлумачити як ознаку брехні. Торкання руками частин обличчя часто супроводжується сумнівними висловлюваннями. Точніше навпаки. Сумнівні висловлювання супроводжуються торканнями руками різних частин обличчя.

Тобто путін бреше від самої першої хвилини розмови, до самої останньої. Це все, що треба знати про це "інтерв’ю"

Далі трошки поверхнево, щоб не перетворювати пост на лонгрід.

3. Що він тими ногами крутить?

Спостерігаючи за путіним вже багато років зазначу, що оці пляски з ногами проявилися вже давно, але з кожним роком стають все більш інтенсивнішими. Найвірогідніше пояснення, як мені здається, полягає не в якихось прихованих сигналах, а в звичайній втомі суглобів ніг від підборів.

Путіну необхідно приховувати свій маленький зріст, щоб виглядати більш авторитетно. А від прихованих підборів у нього починають нити суглоби. Вік вже за 70. От він і викручує оце все, збиваючи з пантелику глядачів та експертів з невербаліки)))

4. Чого витріщив очі?

Фото витріщеного путіна додав до поста. Поясню чому на це взагалі звертають увагу. Такий погляд, який використовував путін, часто слугує інструментом привернення уваги до себе і свої інформації. І чим більше ми вважаємо свою інформацію надзвичайно важливою, тим сильніше ви витріщаємось на співрозмовника. Для путін вся ця дурня про Рюріка і невдячне НАТО – це все надважливо, це дуже персональне і чутливе питання. Можна сказати, що для путіна прихована вигода другого порядку від цього інтерв’ю – це переконати Карсона у власній правоті і отримати якесь емоційне співчуття: "Да, да, Владим Владимрыч, такие суки эти натовские америкианцы!" або "Та ты шо! Вот прям так ы сказали? Вот жыш нехристи!"

5. Щось він розмахався руками. Ще й пальчиком пише цифри.

Путін не часто використовує складну та інтенсивну жестикуляцію. Навпаки йому притаманний зовсім протилежний стиль комунікації – обмежені рухи правою рукою, майже не використовується ліва рука, вузька локалізація жестів, низький рівень їх формування і т.д..

А тут він щось розмахався. Жестикуляція інтенсивна, дуже висока, різноманітна. Ще й очі витріщив. Прямо майстер-клас з пантоміми. Ми фактично бачимо трохи іншого путіна – захопливого, невпевненого, бажаючого попри що переконати і емоційно захопити свого співрозмовника.

І все це відбувається на тлі бажання домовитись про перемовини, бажання обґрунтувати нічим не спровокований напад на іншу державу і тотальне відчуття ізольованості.

6. Провідне відчуття – образа на НАТО.

Путін настільки багато говорив про НАТО, що ідея визнання його правоти стає для путіна ідеєю-фікс. Він настільки зафіксований в ній, що не може говорити (і думати) ні про що інше. Він присвятив багато часу тому, щоб перелічити всі несправедливості" НАТО по відношенню до себе. Там його не почули, тут його не дочули, ось тут його думку не врахували. Фактично ми бачимо ображену людину, яка надто болісно переживає позбавлення себе статусу члена клубу обраних.

Біда в тому, що у цій ображеній людини є ядерна кнопка і готовність (разом із бажанням) вбивати людей. Просто зараз під це бажання воно підсуває підґрунтя власної образи.

7. Загальне враження від поведінки.

Загальне враження наступне – до дурнуватого діда з хутору приїхав журналіст з районної газети. Дід багато років засипав газету своїми листами і редактор визнав, що простіше направити до нього когось, чим ще багато років читати дідову маячню. Ну а дід вирішив вивалити на журналіста все і одразу. Журналіст, до речі, теж з тих, кого не шкода.

Якщо серйозно, то я побачив наступні речі:

• путін бреше. Це не новина, але той факт, що він бреше на першій же хвилині і робить це на останніх – це дуже символічно. Нічого окрім брехні та маніпуляцій очікувати від цієї людини не варто.
• він дуже болісно переживає не тільки минулі образи, але й і свою ізоляцію. А це свідчить, що будь хто, від Трампа і Орбана, до Хезболи і Талібан, отримає від нього будь які ресурси, якщо хоча б трохи задовольняє його дефіцит спілкування і підтримує ілюзію визнання. Для людини, яка все життя робить ключовий аспект на легітимності своєї влади – визнання це наркотик. І за таку дозу він буде робити все.
• Ключовий меседж путіна – "я готовий до переговорів". Але головне не це, а той факт, що він його навіть не приховує. Пройшли часи прихованих ігор з натяками та двійним тлумаченням. Кремлівський маніяк говорить прямо чого він хоче.

Наостанок мені згадався чомусь Паніковський з роману "Золоте теля". У відповідь на його скарги, що він старий і його дівчата не люблять Остап Бендер запропонував йому звернутися у лігу сексуальних реформ. Я думаю, що якби Паніковський таки звернувся туди, то його аргументація виглядала б саме так, як виглядала аргументація путіна – нескінченний перелік образ, непомірна жестикуляція, брехня та витріщені очі.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...