Блог | Країна, що розпочала військову агресію та краде чужих громадян, ще і незаконно перебуває в ООН

Війна в Україні спровокувала сильну депопуляцію населення Російської Федерації через величезну кількість убитих, важкопоранених і тих, хто покинув країну. У найближчі десять років в Росії очікується найнижчий за останні 350 років рівень природного приросту населення. Зараз кількість народжених немовлят принаймні така ж, як під час Другої світової війни, і, можливо, навіть на найнижчому рівні, зафіксованому з 18-го століття.

Такі тенденції збережуться і на новий 2023 рік через продовження війни в Україні та розширення мобілізації, що ще більше погіршить ситуацію. У РФ на 100 тис. жителів народжується 8,8 тис. дітей при співвідношенні 1,2 дитини на одну жінку. Тільки в літній період 2022р. чисельність населення Російської Федерації скоротилася до 600 тис. жителів. Ще більш катастрофічно скорочується населення в селах. Кремль усвідомлює цю проблему і тому став на шлях захоплення чужих територій і населення, щоб покращити свою демографічну ситуацію. Москва незаконно надає своє громадянство жителям України на тимчасово окупованих територіях, масово викрадає українських дітей, розлучає їх із родинами та відправляє в дитячі будинки десь у Сибіру та на Далекому Сході, де їх сліди втрачаються.

Це варварська та нелюдська політика Москви, яка не лише знищує українську економіку та мирних мешканців, а й краде українських громадян, щоб потім виховувати їх у дусі російського шовінізму, ненависті до всього українського. Таким чином, Кремль вбачав своє завдання окупації України, окрім захоплення однієї з найбільших ресурсних баз Європи у вигляді величезного сільськогосподарського та промислового потенціалу, а також досі мало використаних природних родовищ, ще й підкорення сорока мільйонної нації. 

Щось подібне, але в значно менших масштабах, робила Османська Туреччина, яка викрадала дітей чоловічої статі в країнах, де здійснювала свої військові напади та завойовницькі походи, і виховувала з них яничарів - воїнів, які з часом стали основною військовою силою всіх султанів. Коли яничари приходили у військові походи в Україну, ніхто з них навіть не пам'ятав, що вони прийшли до своїх рідних. Вони палили, ґвалтували, нищили український народ набагато жорстокіше, ніж звичайні турецькі військові частини. Тож тепер термін яничар став синонімом зрадника власного народу. Кремль планує перетворити українських дітей на російських яничар. Тому це має стати важливим моментом у майбутньому кримінальному переслідуванні вищого політичного керівництва Російської Федерації. Це злочин проти людства і людяності.

За це Володимир Путін і його найближче оточення повинні понести міжнародну кримінальну відповідальність. І ці історії про якісь гуманітарні кроки розглядатися не будуть. Якою була московська гуманність ми добре знаємо на прикладах Маріуполя та Бучі. Військові злочинці з російської політики, армії та пропаганди мають стати перед судом – міжнародним трибуналом злочинів війни в Україні. Має бути спеціальний міжнародний трибунал з розгляду злочинів під час проведення так званої спеціальної військової операції. Це повинні знати всі, хто виступає за припинення цієї кровопролитної війни, включно з посередниками. У будь-якому випадку, Туреччина повинна це пам'ятати.

Залишається загадкою, як до цього часу країна-агресор, ініціатор найбільшої війни після Другої світової, залишається постійним членом Ради Безпеки ООН і членом цієї міжнародної організації універсального характеру, яка підтримує мир, міжурядову співпрацю, стабільність і, перш за все, міжнародну безпеку. Москва стала у всіх сенсах антигероєм. Країна, де відкрито пропагуються шовінізм і рашизм як сучасний російський фашизм, територіальні претензії до багатьох сусідніх країн як аргумент існування колишньої Російської імперії, яка розвалилася понад сто років тому, головним чином, через наслідки Першої світової війни. Тоді на території цієї прогнилої імперії було створено 37 самостійних державних суб'єктів. І лише більшовикам після великої і кривавої громадянської війни вдалося об’єднати більшість цих суб’єктів в одну федеративну державу під назвою Радянський Союз, пообіцявши всім націям економічне процвітання, самостійність у вирішенні національних питань, справедливість і рівноправність. Можна уявити, що станеться, коли Велика Британія та Франція теж відкриють питання відновлення своїх колись могутніх імперій. Це повний маразм для сучасного світу, але Москва користується аргументами 150-річної давності, коли ще активно розвивався російський імперіалізм.

Нагадаємо, що розпад Радянського Союзу в грудні 1991 року залишив невирішеним питання міжнародних прав і зобов'язань колишнього СРСР. З точки зору міжнародного права залишається неврегульованим питання статусу країни-члена ООН і постійного члена Ради Безпеки ООН, яким зараз користується Російська Федерація. Москва помилково вважає, що якщо 24 грудня 1991 року вона поставила нову табличку, а 31 грудня 1991 року оголосила, що займає місце СРСР у Раді Безпеки ООН, то це і все. Але до цього часу ми не маємо жодної законної підстави щодо легітимності такого кроку. Російська Федерація зайняла місце СРСР без жодної процедури, передбаченої Статутом ООН. Це був просто лист Президента Російської Федерації Бориса Єльцина на ім'я Генерального секретаря ООН. У Статуті ООН поки ніде немає згадки про Російську Федерацію. У статті 23 Статуту ООН, де згадуються усі члени Ради Безпеки, РФ знову таки немає. Згідно з існуючою процедурою, намір Російської Федерації стати членом ООН замість СРСР повинні були розглянути Рада Безпеки і Генеральна Асамблея ООН відповідно до статті 4 Статуту організації. Членом ООН може стати тільки та миролюбна країна, яка отримала рекомендацію Ради Безпеки і за рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Інших процедур не передбачено. Наприклад, Чехія та Словаччина пройшли таку процедуру після розпаду Чехословаччини, це стосується і країн колишньої Югославії. Коли офіційний Белград спробував зайняти місце СФРЮ після розпаду країни нібито на правах законного спадкоємця, то його не підтримали. Таким чином, Союзна Республіка Югославія (Сербія і Чорногорія) мала пройти процедуру вступу до ООН.

Угода колишніх радянських республік, які заявили, що вони не проти зайняття місця  СРСР Росією у міжнародних організаціях так і не була ратифікована українським парламентом. І ця угода жодним чином не могла замінити існуючу процедуру отримання членства в ООН, як і думка юридичного радника Секретаріату ООН з цього приводу. Таким чином, ми маємо безпрецедентний випадок, коли країна власним рішенням нав’язала своє членство в ООН. Саме тому Міністерство закордонних справ України виступило з офіційною заявою, в якій наголошується, що Російська Федерація повинна пройти передбачену Статутом правову процедуру отримання місця в ООН, відповідно до якої кожен член організації висловить свою думку щодо цього. Тільки після виконання Російською Федерацією умов членства відповідно до пункту 1 статті 4 Статуту ООН можливий розгляд питання про прийняття Російської Федерації в члени ООН за рішенням Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки ООН.