Блог | Лукашенко та його полковники у березні можуть атакувати країни НАТО

Дивні маневри лукашенка 22-24 лютого не могли не привернути увагу. Лукашенко 22 лютого зустрівся з послом Ірану Саїдом Ярином після чого обидві сторони заявили, що білоруський диктатор прилетить до Тегерана 18 березня на 30-річчя встановлення дипвідносин між двома державами. Наступного дня він дав інтерв'ю китайському Сіньхуа і вже 24 лютого з'явилося повідомлення: Лукашенко відлітає до Китаю 28 лютого і повернеться 2 березня.

Лукашенко дуже старався з інтерв'ю, щоби випросити запрошення до Пекіна. Заявив, що "Жодна проблема у світі не може сьогодні вирішуватись без участі КНР". Запевнив, що вже підтримує мирний план Сі Цзіньпіна, який з'явиться завтра. Обурився, як це американці посміли нахабно збити китайську повітряну кулю-розвідник, що літала над США. Назвав Китай глобальним і запитав, чи заступляться китайці за нього, якщо нападе НАТО. Але швидко зрозумів, що припустився помилки, і відразу став виправлятися. Запевнив, що він дуже крутий хлопець і тому "ні з території Польщі, ні з території Литви, тим більше України, концентрації військ, щоб втягнути нас у війну, ми не помічаємо". Сказав, що йому санкції байдуже, і що 2022 р. був найуспішнішим для економіки Білорусі, а те, що Польща та Литва закривають кордон для торгівлі, цим вони самі собі стріляють у ногу.

Дещо стане зрозуміліше, якщо врахувати якими масляними очима лукашенко дивився на красиву високу журналістку-китаянку, що сиділа перед ним. Деякі кадри після інтерв'ю теж не залишали сумнівів у твердості намірів "батьки" впасти в обійми Китаю прямо тут і зараз. Інтерв'ю лукашенка нагадувало похвальбу залицяльника, який швидко зрозумів, що не доречно говорити про напад НАТО, і почав переконувати, що він найкрутіший хлопець на всьому білоруському узбережжі, і навіть Україна не ризикує напасти на нього.

Поруч із красунею китаянкою сидів її колега-журналіст у окулярах, що робило його дуже схожим на китайського Берію та зчитував інформацію. Невідомо, чи досяг лукашенко від китаянки того, чого хотів, але китайський Берія вирішив, що клієнт дозрів і видав дозвіл на його поїздку до Пекіна. Російські ЗМІ на все це реагували холодно і стримано, оскільки зрозуміли, що скоро "старшим братом" білоруського народу може стати Китай.

У зв'язку з майбутніми поїздками лукашенка до Пекіна та Тегерана слід відзначити нові тенденції, що виникли в любовному п'ятикутнику Будапешт – Москва – Мінськ – Пекін – Тегеран.

Китайська дипломатія явно починає підгортати друзів Москви. Представник ЦК КПК із міжнародних питань Ван І відвідав 20 лютого Будапешт, де мав бесіду з Віктором Орбаном. Партія Орбану має давні стосунки з Пекіном, незважаючи на те, що не всі в Угорщині їх схвалюють. Поява в 2021 р. біля Китайського університету в Будапешті вулиць Делай-лами, Уйгурських мучеників, Вільного Гонконгу та архієпископа Се Шигуаня, який провів 30 років у в'язницях КНР, є прикладом. Орбан хоче від Пекіна грошей та підтримки "Великої Угорщини".

Президент Ірану Ебрахім Раїсі з 14 по 17 лютого теж їздив до Пекіна по гроші і повернувся з договорами про інвестиції на 400 млрд. доларів. Це був перший візит глави Ірану до Китаю за 20 років і зустрічали його дуже урочисто.

Тепер до Пекіна за грошима та захистом летить лукашенко. Він шукає захист від Москви та від відплати з боку білорусів, українців, поляків та литовців. Невідомо, кого він зараз більше боїться. Точно, не збройні сили України, у них і без нього повно роботи. Якщо судити з того, що 21 лютого лукашенко прийняв у Мінську Аслана Бжанію, який "доглядає" Абхазію від Кремля, то Москви він боїться найбільше. Лукашенко 30 років не визнає ні Абхазію, ні "Південну Осетію" і раптом приймає Бжанію. Москва однозначно пригрозила йому серйозними прикрощами, якщо не викладе селфі з Бжанією у ЗМІ.

Стратегія Пекіна зрозуміла – він перекуповує у Москви її друзів, оскільки його сусіди ставляться щодо нього з підозрою, а то й ворожістю. У Пекіні на свій лад готуються до глобального протистояння демократій та автократій. Принагідно вирішують і інші питання.

Кремль ця стратегія Китаю напружує, але поїздки лукашенка та його шушукання з угорцями напружують ще більше. Збити літак лукашенка над РФ і розповісти про нещасний випадок – не проблема. Але це примітивно і не чекістськи. Набагато цікавіше скористатися його відсутність у Мінську у багатоходівці для вирішення власної гігантської проблеми.

Гігантська проблема Кремля – Зеленський з квітня не хоче заглянути у вічі путіну ні в Стамбулі, ні в Єрусалимі. Так не хоче, що восени навіть видав указ, який забороняє президентові України вести переговори з РФ, поки там править путін. Ердоган зателефонував 24 лютого Зеленському і спитав, може він передумав. Ні, відповів той, і Ердоган зателефонував до Кремля і передав, що Зеленський не передумав. Кремлю зараз не з руки напружувати Ердогана – у нього вибори та землетрус поблизу АЕС "Аккую", яку будує РФ і перший реактор якої має бути зданий в експлуатацію цього року. Схоже, небо надіслало туркам сигнал, що їхня дружба з РФ надмірно затяглася.

На початку вторгнення Кремль мав комбінований чесько-французький план прийняття капітуляції України. У березні 1939 р. Гітлер викликав у Берлін президента Чехо-Словаччини професора Еміля Гаху і поставив перед вибором - або він зараз підпише капітуляцію, і окупація пройде без крові, або вдосвіта вторгнеться німецька армія, яка не буде ні в чому обмежувати себе. У Гахи трапився серцевий напад, йому робили ін'єкції, але зрештою він капітуляцію підписав.

У цій частині плану Кремля роль Гахи відводилася Зеленському, який покинув Київ. Він міг сказати на своє виправдання, що Захід нас покинув, підписати капітуляцію і залишитися президентом України, подібно до того, як Гаха залишився президентом окупованої Чехії.

Можливий був і варіант за схемою капітуляції Франції в 1940 р. Її президент Альбер Лебрен, коли звалився фронт, нічого не підписував, а призначив новим главою уряду героя Першої світової війни маршала Петена і той одразу підписав перемир'я з німцями. Потім Петен виступив по радіо і оголосив, що демократи призвели Францію до поразки і державний устрій треба міняти. За два тижні зібрав парламент, який скасував республіку у Франції, скасував пост президента, оголосив Петена главою держави з диктаторськими повноваженнями та зробив усе, як хотіли німці.

Франція як держава збереглася, втративши Париж і свою північ у межах Першої держави франків, оскільки Гітлер вважав це за історичні землі Німеччини. СРСР, США, Іспанія, Швеція та інші держави визнали Францію у її нових кордонах та уряд Петена. Британці не визнали. Лебрен теж відмовився визнати, прожив усю війну в окупованій італійцями частині Франції та після звільнення призначив Де Голля главою уряду.

Кремль роль українського Петена відводив Медведчуку, який теж не залишив Києві і вирядився в українську військову форму, в якій був заарештований. Деякі депутати багатозначно радили колегам Київ не залишати, бо незабаром усе закінчиться, а росіяни не звірі, і наші голоси їм знадобляться. Не знадобилися, оскільки весь чесько-французький план Кремль відлетів у відро для сміття.

У результаті у Кремля виникла гігантська проблема – Україна його територіальні захоплення не визнає і відмовляється навіть обговорювати їхнє визнання у формі укладання перемир'я. Жодна держава, крім КНДР, анексію РФ частини території України офіційно не визнала і Кремль за рік так і не наважився поставити в ООН пропозицію на голосування. Тим часом війна триває, і зовсім не так, як хочеться Кремлю.

Захопити Київ уже не лише вкрай складно, а й безглуздо, бо Зеленський буде першим, кого евакуювали примусово. Війна після захоплення Києві також не припиниться. Шість спроб висадки повітряного десанту у Василькові та бої за Гостомель показали, що цей рід військ виявився неефективним та мало затребуваним. Тому десантників у РФ перекваліфікували на звичайну штурмову піхоту, якій зовсім не треба вміти стрибати з парашутом. Рухнула сакральна формула Кремля – десантники все вирішують, а разом із нею й плани взяти Київ та будь-яке велике місто з наскоку. У Маріуполі парашутисти теж Герасимову не допомогли.

План – захопити Київ і одним рухом виграти війну став уже нереальним, навіть якщо залучити військо лукашенка. Повторення 2014 р., коли США та ЄС відмовили Україні, яка не мала реальної армії, у військовій підтримці, і змусили до двох перемир'їв у Мінську, теж вже не реальний. Очікувати, що зараз до цього Україну змусять Туреччина чи Китай – верх наївності. Можна розігрувати комбінацію, що ООН змусить Україну до перемир'я, але безнадійно. Москва витратила на це рік, підсовуючи такий план Мексиці, Бразилії та іншим країнам. У результаті вмовила зробити це 24 лютого Китай, але голосування у Генасамблеї ООН обнулило і цей план. Кремль за інерцією продовжуватиме просувати це в ООН, але безнадійність зусиль очевидна. На це підуть мільярди грошей та роки. Якщо гроші в РФ поки що є, то років немає.

У результаті у Кремля залишаються три варіанти – досягти найближчим часом офіційних переговорів, а не таємних зустрічей, воювати з Україною ще кілька років або влаштувати Третю світову війну на повне зростання.

Всі ці три варіанти Москва і намагалася реалізувати на практиці з літа 2022 р. і, мабуть, поки що намагатиметься реалізовувати. Але запланований на кінець весни – початок літа наступ ЗСУ на півдні ставить жорсткий тимчасовий кордон Кремлю. Якщо воно буде успішним, і особливо якщо вдасться звільнити Крим, то втрата півострова позбавить війну для РФ екзистенційного сенсу, як там модно висловлюватися. Спроба повторно захопити Крим може стати для армії РФ майже нездійсненним завданням і закінчитися для неї великою катастрофою.

Розрахунки Кремля на початок цього року Третьої світової війни, в якій крім РФ ще хтось братиме участь, вкрай завищені. Китай чекатиме виборів на Тайвані в 2024 р. і робитиме ставку на ту частину опозиційної партії "Гоміньдан", яка схильна до якихось переговорів із комуністами. Іран з Вірменією не нападуть на Азербайджан доки не побачать підсумки настання ЗСУ. Франція проводить грандіозні військові навчання на випадок, якщо доведеться виганяти з Африки бармалеїв Пригожина і просто російських вояк. Битва за Африку взагалі самостійний сюжет і Малі з Еритреєю російські гроші ще вилізуть боком.

Якщо Герасимову вдасться відобразити наступ ЗСУ на півдні і розвинути власне на сході, який він розвиває всю зиму, то буде глибока військова ін'єкція НАТО, про яку давно мріють у Москві. Але одна річ дев'ять років розповідати, як ти успішно воюєш з НАТО, і зовсім інша, воювати з ним. У результаті Москва залишиться там, де зараз і без жодного натяку на переговори. Більше того, чим довше йтиме війна, тим більша ймовірність, що вона закінчиться парадом союзних військ на Червоній площі без жодних переговорів. Путін може укласти всю російську армію на полях битв, витративши на це кілька років, але не може виграти війну, навіть якщо до неї після довгих роздумів вступлять китайські комуністи. Залишкам росіян буде вже не так важливо, хто їм продиктує умови миру – західні демократії чи китайці.

Оскільки в Кремлі реалізують відразу всі варіанти, у тому числі й варіант із переговорами прямо зараз, то у березні на цьому треку у нього відкриваються два "вікна". Перше, похорон шляху до настання ЗСУ, що стане підставою для початку переговорів. "Вікно" старе, давно відрите, і професор Соловей, як речник "зовнішніх чекістів", знову його протирає і розповідає, що в середині березня путін лягає на серйозну операцію. Може з неї і не повернутись.

Друге "вікно" відкриє лукашенка 18 березня своєю поїздкою до Ірану. Поки він дивитиметься на перських красунь-журналісток, браві білоруські полковники можуть сходити в атаку на кордоні з Латвією, Литвою чи Польщею, щоб помацати НАТО. Куди визначить Москва. У Латвії найменше цього чекають, а на литовському кордоні полковники скажуть, що їдуть за пивом до Калінінграда. У лукашенка буде алібі – він був у Тегерані. Москва також матиме алібі – це не ми, це божевільні білоруські полковники.

Вашингтону буде складно вдатися, як у випадку з ракетами РФ у небі над Польщею та Румунією, що нічого екстраординарного не сталося, і логічною реакцією можуть стати переговори з Москвою щодо широкого кола питань. Не зовсім ті, яких вона досягає, але схожі на них. У результаті Кремль отримає для себе відповіді на багато питань. У тому числі, чи готові європейці помирати за Нарву, чи готове НАТО допомагати Україні не лише військовою технікою і коли краще влаштувати похорон путіна – у березні-квітні чи відкласти на невизначений термін. Зрозуміло, лукашенко після повернення розжалує полковників у сержанти, і вони тихо поїдуть жити чи служити в РФ. Вкрай малоймовірно, що НАТО розпочне військову операцію проти лукашенка через такий інцидент, тому він і Кремль нічим не ризикують.