Відео дня
Блог | Найкомпетніша відповідь щодо кордонів 1991/2014 років, або Про НАТО й нашу суб’єктність — без фейків
З’явилася дуже кваліфікована й максимально авторитетна відповідь усіляким диванним уболівальникам кордонів 1991 чи 2014 років.
Отже, Валерій Залужний:
"РОЗМІРИ УКРАЇНИ БУДУТЬ ЗАЛЕЖАТИ ВІД ТОГО, ЯКА КІЛЬКІСТЬ ЛЮДЕЙ БУДЕ ГОТОВА ЇЇ ЗАХИЩАТИ".
Це — щодо умов мирного договору. А тепер — щодо гарантій.
Американці збираються запропонувати Україні ось такі:
віддати США частину українських корисних копалин, і тоді Сполучені Штати дійсно будуть зацікавлені в справжньому мирі на нашій землі, адже вона стає й їхньою теж;
ввести в Україну європейські війська (але наразі не дуже запитують про це власне Європу);
автоматично включити Україну до НАТО у разі поновлення російської агресії — от на цьому останньому й зупинимося.
Одразу треба зазначити, що нібито існуюча в Вашингтонському договорі заборона приймати до НАТО краіни, в яких є певні територіальні суперечки з іншими, — це повний фейк: в самому договорі, тобто так званому Статуті НАТО, про це взагалі нічого немає, й навіть в інших НАТівських документах є лише деякі натяки щодо небажаності такого варіанту, але й вони є суто рекомендаційними й не мають обов’язкового характеру, бо в кожному конкретному випадку рішення приймається окремо.
Так, наприклад, ще у 1952 році до НАТО спокійно собі прийняли, до того ж — водночас, тобто разом, і Грецію, й Турцію, які стабільно воювали, та й зараз тихенько воюють між собою, тож так само можливо було б прийняти до НАТО не тільки Україну, але й навіть разом із мордором, про що я вже — під загальне голосіння — нещодавно писав.
Таким чином — за бажання можливо все, але де таке бажання? Стаття 10 Вашингтонського договору вимагає для запрошення нових членів консенсусу, а його немає й близько, бо навіть якщо Сполучені Штати українське членство формально дозволять, то що робити, приміром, з Німеччиною, не кажучи вже про "незалежні" Угорщину чи Словаччину???
Тож хто "автоматику" включення України забезпечить, хто буде гарантом самої цієї гарантіі?
А хоч би й прийняли — що далі? Статті 5 і 7 Вашингтонського договору обидві посилаються на Радбез ООН, де фактично все вирішує із своїм правом вето росія, та й головна уславлена "гарантія" статті 5 каже лише про такі дії, які кожна країна-член вважатиме за необхідні, тобто фактично не каже анічого, адже хтозна, чого кожен член, вибачте, захоче…
У підсумку все це "п’яте-десяте" (статті 5 і 10) — суцільна мильна бульбашка ні про що. А тому покладати величезні сподівання саме на такий шлях забезпечення майбутнього миру не варто. За сьогоднішніх обставин США важливіші за будь-який військовий блок. Тож — не НАТО, а Штати.
Подобається комусь діючий керівник Головної країни світу чи не дуже подобається, але доведеться слухатись: вибору особливого немає, бо китайці ще гірше. А от дражнити його не варто точно.
Черг на фронт немає? Немає, й вже дуже давно. Корупція у важкій формі під час війни залишилася? Залишилася, перетворилася на мародерство, й ніхто з цим не може нічого зробити. Тож не треба надто переоцінювати у такий критичний час власну суб’єктність і зайве маніпулювати словом "незалежність".
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...