Блог | Напад Росії на Україну – це ще не сама війна, а пролог до неї

Недавнє інтервʼю Володимира Путіна американському коментатору Такеру Карслону знову нагадало мені Адольфа Гітлера – не для того, щоб провести чергову образливу для Путіна паралель, а просто звичайним фактажем. Гітлер також дивував іноземних гостей – навіть налаштованих до нього доброзичливо – довгими історичними міркуваннями. Багатьом здавалося, що це просто тактика, якою Гітлер намагається виправдати свої агресивні кроки, але він і насправді був переконаний у своїй правоті. І Путін також, пише Віталій Портніков для zbruc.eu.

Таке часто відбувається із порожніми, як барабан, людьми. Вони наповнюють себе шкільною програмою з історії, забобонами і стереотипами – і, якщо випадає нагода, починають їх реалізовувати. Гітлер на початку був невдахою, це правда. Але йому вдалося стати частиною, а згодом і лідером руху, ідеологія якого резонувала з думками ображеного поразкою у Першій світовій війні німецького народу. Йому вдалося використати цю образу, слабкість політичної еліти і її страх – втім, цілком зрозумілий – перед комуністами, на тлі яких Гітлер здавався меншим злом. Звісно, німці не дуже хотіли нової великої війни – але були не проти помститися, якщо це буде швидко й безпечно.

Путін також на початку був невдахою, це правда. На відміну від Гітлера, ніякий рух він не очолював, просто був обраний гарантом збереження грошей чиновницько-олігархічної камарильї, яка встановила контроль над Росією у 1990-ті й не бажала позбуватися своїх грошей в разі раптової смерті Єльцина. Але саме тут, у президентському кабінеті, виявилося, що його цілком міщанські "совкові" погляди відповідають картині світу, яка склалася у душі ображеного поразкою у "холодній війні" і втратою Радянського Союзу російського народу. Путіну вдалося використати цю образу, слабкість російської еліти та її страх – втім, цілком зрозумілий – перед комуністами й іншими привидами з минулого у політиці, у порівнянні з якими Путін чомусь здавався меншим злом. Звісно, росіяни не дуже хотіли великої війни, але якщо можна відносно безболісно повернути собі Радянський Союз і роль "світової держави" – так чому б і ні.

Так Путін і став Гітлером, може навіть не мимоволі – чекісти завжди захоплювалися націонал-соціалізмом та його практиками значно більше, ніж комунізмом, тільки радянським партапаратникам про це не розповідали. Але ж справа не тільки у Путіні, правда?

Ми бачимо, як ізоляціоністські настрої помалу охоплюють Сполучені Штати. Дональд Трамп є символом цього світогляду – але хіба це щось нове? У 1930-х роках американським політикам доводилося буквально присягати, що вони не поділяють поглядів президента Вудро Вілсона на роль Сполучених Штатів у Європі. Вілсон перший зрозумів, що без цієї стабілізуючої ролі світ швидко дійде до Другої світової – але зазнав навіть не політичного, а історичного фіаско. До речі, Франклін Рузвельт, якого ми сьогодні сприймаємо як архітектора нової ролі Америки, був не спадкоємцем, а опонентом Вілсона – інакше він просто ніколи в житті не був би обраний президентом Сполучених Штатів. І хто знає, як змінилися б долі Америки і світу, якби не Перл-Гарбор…

Ну і сьогодні ролі в новій жахливій виставі розподілено. Переможені у Другій світовій обʼєдналися із демократами-переможцями, щоби зберегти мир, стабільність і правила. А переможці-автократи пробують підірвати мир, стабільність і підмінити міжнародне право правом сили. Такою насправді є страшна ціна перемоги у Другій світовій війні. Коли ти обʼєднуєшся зі злом, щоб перемогти інше зло – навіть від безвиході, – де гарантії того, що зло через певний час не повернеться? В історії немає таких гарантій.

Чи почнеться нова вистава, поки що невідомо – рушниця ядерної зброї все ще що висить на стіні нашого театру смерті, й нікому не кортить нею скористатися, хоча перші судомні кроки в її напрямку вже зроблені.

Головне, що ми маємо зрозуміти, що напад Росії на Україну – це ще не сама війна, а пролог до неї. Такий собі тиск Німеччини на Чехословаччину, тільки цього разу Захід сказав "ні", але знову без своєї власної участі. А справжня війна, велика війна, свідками й учасниками якої ми всі ще можемо стати, почнеться у разі зіткнення великих потуг.

Звісно, я міг би скористатися історією Другої світової, де Росія в ролі Німеччини Гітлера намагається дестабілізувати Європу, а Китай в ролі Японії імператора Хірохіто врешті-решт завдає удар по інтересах Америки й примушує її до безпосередньої участі у конфлікті. Але, на моє щастя, я не вчився у воєнній академії, випускники яких завжди готуються до війн з минулого. Я знаю, що Третя світова, якщо вона насправді відбудеться (це вже залежить від того, чим закінчиться наш пролог), буде геть відмінною від перших двох.

Заздрю історикам майбутнього, якщо вони виживуть і зможуть описати цю останню драму в історії людства.