Блог | Навіщо Лавров нападає на Зеленського і до чого тут Путін

Очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров у своєму виступі на Мінській міжнародній конференції з євразійської безпеки, а також у кулуарах цього форуму, зібраного Олександром Лукашенком, назвав тупою Формулу миру українського президента Володимира Зеленського.

А План перемоги, нещодавно запропонований очільником української держави, Лавров назвав шизофренічним.

Не погодився Лавров і з пропозицією Лукашенка, який запропонував завершити російсько-українську війну внічию. "Внічию не вийде", - підкреслив путінський Ріббентроп і нагадав про пропозиції російського президента, висловлені ще в січні 2022 року, якраз напередодні великого вторгнення Росії в Україну.

Ці пропозиції стосувалися гарантій для Росії відмовити колишнім радянським республікам у євроатлантичній інтеграції, а також прибрати з території нових країн-членів НАТО те сучасне озброєння, яке там з'явилося після їхнього приєднання до Північноатлантичного альянсу.

Вже тоді, у 2022 році, ці пропозиції Кремля сприймалися Сполученими Штатами та європейськими країнами-членами НАТО як нереалістичні, хоча б тому, що вони ставили під сумнів не тільки суверенітет України, Грузії та інших колишніх радянських республік, але й суверенітет самих країн-членів Альянсу. Фактично дозволяли Москві за них вирішувати, який матиме вигляд конфігурація НАТО у майбутньому, і яке озброєння має перебувати на території суверенних держав, які приєдналися до Альянсу.

Але, як бачимо, Лавров, а це означає і Путін, не зробили жодних висновків з того часу. І це дозволяє поставити питання руба: а на які такі перемовини з Російською Федерацією розраховують ті на Заході, хто постійно говорить про необхідність посадити Володимира Зеленського і Путіна за один стіл перемовин? Невже вони не усвідомлюють, що російський очільник принаймні у найближчому майбутньому не зацікавлений у жодних перемовинах з Україною, які б не передбачали факт капітуляції сусідньої держави із приєднанням її територій до Російської Федерації.

Тобто виконання всіх тих завдань, які Володимир Путін поставив перед своєю армією у 2022 році, і від яких він жодного дня не збирався відмовлятися. А тільки підкреслив, що готовий погодитися із тим, щоб такі завдання були виконані не тільки воєнним, але й політичним шляхом. Про це постійно говорять у Кремлі, коли нагадують про цілі так званої спеціальної воєнної операції, оголошеної Путіним вже у далекому тепер лютому 2022 року.

Тому з цих заяв Сергія Лавова треба зробити реалістичний і правильний висновок: ніяких перемовин між Росією та Україною, можливо, не тільки у найближчі місяці, але й у найближчі роки не передбачаються.

Єдині домовленості можливі тільки щодо гуманітарного треку, якщо в цьому буде зацікавленість російського керівництва. Якщо якісь перемовини й будуть, вони будуть пов'язані виключно із тим, що у Російської Федерації не буде вистачати фінансового, воєнного і демографічного ресурсу для продовження протистояння з Україною. В ньому Путін та його соратники бачать екзистенційне протистояння із західним світом, яке має закінчитися не внічию, а перемогою Росії, знищенням України й приниженням західного світу. Щоб Сполучені Штати та країни західної Європи вже ніколи, ніколи не втручалися у російську сферу впливу і не пояснювали Путіну та іншим кремлівським мафіозі, де йдуть кордони Російської Федерації, а де ні. Де сфера Російської Федерації, а де ні. Москва збирається вирішувати це самотужки й шляхом сили, а не перемовин.

І коли Лавров говорить про чиюсь шизофренію, треба пам'ятати про політичну шизофренію російського політичного керівництва, яка також базується на підтримці переважної більшості шовіністично налаштованих громадян Російської Федерації.

А поки ми говоримо про можливість переговорного процесу, Росія продовжує будувати паралельний світ. Ось ця сама Мінська конференція з безпеки, на якій виступав Лавров, є прекрасним доказом того. Росіян більше не запрошують на Мюнхенську конференцію, не хочуть чути їхнє уявлення про те, як виглядає світ, бо російські політики тепер з погляду будь-якої цивілізованої людини — це криваві агресори.

Ну і що? Росіяни запропонували створити власну конференцію у Мінську Лукашенку. І ця конференція стала для білоруського диктатора ще й трибуною для того, щоб виголошувати свої так звані миролюбні промови й пропонувати участь Білорусі у вигаданих мирних перемовинах між Росією та Україною. Так ніби Білорусь і дійсно залишається досі не частиною агресивної структури Росії. Так, ніби з території Білорусі не відбувалися агресія проти нашої країни. Так ніби Лукашенко і Путін постійно не обговорюють можливість участі білоруської армії у воєнних діях на українській землі. А навпаки, Білорусь — це такий посередник, який намагається врятувати ситуацію на європейському континенті, та ще й Україну від неминучої, з точки зору Лукашенка, поразки у цій війні.

От вам і вся сутність російських політичних намірів. Якщо Росію виганяють з реально наявних міжнародних структур, вона будує задзеркалля, створює паралельну систему міжнародних форумів, та ще й знаходить на Заході політиків, які готові власною присутністю переконати, що це не задзеркалля, а реально існуючий і авторитетний, політичний світ.

Так, на форумі БРІКС у Казані, як відомо, поруч із Путіним перебував генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш. Він зустрічався не тільки з Путіним, до речі, а і з білоруським диктатором Лукашенком. А на Мінській конференції з євразійської безпеки був не тільки Сергій Лавров, але й міністр закордонних справ Угорщини, Петер Сіярто, який саркастично сказав, що сподівається, що Європейський Союз не буде гніватися на нього за цю поїздку.

А насправді сам прецедент того, що міністр закордонних справ країни, яка головує в Європейському Союзі, відправляється на міжнародну конференцію до диктатора, який узурпував владу і надав майданчик для агресивних виступів міністру закордонних справ Російської Федерації, — це звичайнісінька ганьба і для Європейського Союзу, і для НАТО, в яких Угорщина продовжує без будь-яких реальних наслідків для себе, обстоювати альтернативну позицію.

Ну і тоді ми розуміємо, чому Сергій Лавров, бувши політичним шизофреніком, називає шизофреніком інших, бо має можливість і має союзників.