Навіть якщо Гарріс переможе Трампа, не треба мати ілюзії, що Україна буде головним питанням для США. Інтерв’ю з Мережком

Віцепрезидентка США Камала Гарріс заручилася достатньою підтримкою делегатів від Демократичної партії та офіційно стала кандидаткою на посаду президента США.

Зміна влади в Штатах завжди викликає велике побоювання у світі. На сьогодні Україна та Європейський Союз перебувають у дещо підвішеному стані, адже команда ще одного кандидата на посаду президента США – Дональда Трампа – заявляє, що планує змінити зовнішній політичний курс світового гегемона в разі своєї перемоги, про яку сьогодні майже всі говорять, переорієнтувавшись на Азію, а точніше на протистояння з Китаєм.

Однак Камала Гарріс обходить Трампа за рівнем підтримки населення, повідомляє CBS News із посиланням на опитування YouGov. 50% американців проголосували б за Гарріс і 49% – за Трампа. Тобто вона цілком може нав’язати боротьбу "скаженому" Дональду.

Своїми думками щодо перебігу американських виборів та зовнішньої політики кандидатки від Демократичної партії Камали Гарріс в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.

– Для ЄС та України ставки на виборах у США в листопаді особливо високі, оскільки перемога Дональда Трампа / Дж. Д. Венса, найімовірніше, призведе до кардинальної зміни зовнішньої політики Вашингтона та концентрації основних зусиль проти Китаю, що, звісно, вплине на безпеку ЄС та України, які можуть залишитися наодинці у протистоянні з Росією. Трамп прагнутиме швидкого припинення війни та скорочення американської підтримки України й НАТО, імовірно, з катастрофічними наслідками для обох сторін. На ваш погляд, які шанси у Камали Гарріс проти Трампа і чим вона може його перемогти?

– На мій погляд, наразі не зрозуміло – хто саме переможе на президентських виборах у США. Адже у Камали Гарріс рейтинг поступово зростає, і зараз ми знову спостерігаємо ситуацію, коли обидва претенденти йдуть майже поряд. Тобто у кожного з кандидатів є досить високі шанси.

У Гарріс є свої переваги, наприклад, те, що вона підтримує репродуктивні права жінок. І це великий плюс в очах значної частини американських виборців ліберального спрямування.

Трамп пропонує свою програму, і цілком природно, що він критикує, наприклад, сучасний зовнішньополітичний курс. Це нормально, так і має бути, тому що це свого роду опозиція. Разом із тим Камала Гарріс, мені здається, може продовжувати зовнішньополітичну лінію нинішнього президента США Джо Байдена.

– Ви зазначили, що на сьогодні бачиться, що у більшості сфер Гарріс продовжить курс Джо Байдена. При цьому одна з головних складових його курсу стосовно війни та протистояння Росії – нерішучість. Ваше бачення ймовірного зовнішньополітичного курсу адміністрації Гарріс стосовно основного для нас напряму – допомоги та політичної підтримки України. Чи можливі зміни та які саме?

– Якщо Гарріс стане президенткою, я впевнений у тому, що принаймні допомога буде продовжуватися. Ми розуміємо, що питання обсягів цієї допомоги залежить не тільки від лідера Сполучених Штатів. А також і від волі Конгресу. Але загалом, я думаю, що ця допомога продовжуватиметься. Адже Гарріс буде змушена це робити з огляду на обставини, щоб довести і світу, й американському суспільству, що вона є дуже принциповою та жорсткою президенткою. Що вона буде рішуче протистояти авторитарним режимам, таким як Китай і Росія.

Тому, я вважаю, що не буде послаблення у напрямі допомоги, як не буде, я сподіваюсь, і намагань проводити політику умиротворення агресора.

Я тут бачу два варіанти. Або це буде в основному продовження чинної політики президента Джо Байдена, або навіть посилення і більш рішуча політика.

Дуже показовим буде знову ж таки, якщо Гарріс стане президенткою, хто буде оточувати її в сенсі зовнішньої політичної команди. Тобто чи збережуть свої посади, наприклад, Джейк Салліван, як радник з питань національної безпеки, чи буде держсекретарем Ентоні Блінкен. Тому що багато в чому рішення, зокрема стосовно підтримки України, ухвалюється не тільки президентом, а принаймні обговорюється в такому колі людей, які, по суті, роблять зовнішню політику Сполучених Штатів. І з огляду на те, хто будуть ці люди, які їхні погляди, це матиме великий вплив, і тоді ми побачимо, чи буде ця політика більш рішучою, чи залишиться на такому рівні, що й зараз.

– Це все, можливо, так і буде, принаймні офіційно заявляється, що "віцепрезидентка і кандидатка в президенти Камала Гарріс активно підтримувала й підтримуватиме Україну в її боротьбі проти Росії". Однак з моменту початку повномасштабного вторгнення ключові американські чиновники – радник Байдена з національної безпеки Джейк Салліван, директор ЦРУ Вільям Бернс, держсекретар Ентоні Блінкен і міністр оборони Ллойд Остін – здійснили візит до Києва, продемонструвавши солідарність. Гарріс же не була в Україні за цей час жодного разу. При цьому віцепрезидент Байден в адміністрації Обами відігравав провідну роль в українському питанні після того, як Росія 2014 року напала на Україну. У 2015 році навіть виступив із промовою підтримки перед українським парламентом.

На початку цього літа Гарріс також відвідала мирний саміт, який було організовано Україною у Швейцарії. Західна преса пише, що її зустріч із президентом України Зеленським була такою ж формальною, як і їхні попередні зустрічі. Як із цим бути й чи не є це певним негативним сигналом, що питання України все ж не буде головним для Гарріс, що це вже певний американський тренд – зменшення уваги на Європу та збільшення на Азію і, власне, Китай?

– Дійсно, Гарріс не була в Україні, і я вважаю, що було б доцільно, якби вона відвідала нашу країну, може, навіть ще до президентських виборів. Будемо сподіватися. Незважаючи на це, вона мала декілька зустрічей із Володимиром Зеленським, зокрема під час Глобального саміту миру, і це важливо. Тобто якийсь особистий контакт між пані Гарріс і між нашим президентом усе ж є.

Побачимо, як будуть розвиватися події. Тут треба, знаєте, можливо, не мати ілюзій стосовно того, що Україна буде головним питанням американської політики. Все ж головним напрямом для Сполучених Штатів залишається протистояння з Китаєм, який вони вважають головною геополітичною загрозою для себе. Оскільки Китай має величезний економічний, військовий потенціал тощо.

Для нас важливо переконати наших американських друзів у тому, що питання України має залишатися принаймні одним із головних для американської зовнішньої політики. Що Росія та її диктатор Путін є вагомою загрозою не тільки для України та Європи, але й для США.

Це дуже важливо. Тому це залежить не тільки від пані Гарріс, це також залежить і від нас, від наших дипломатичних, політичних зусиль на міжнародній арені.

– Тобто виходить, що хто б не переміг на майбутніх виборах у США, чи то Трамп, чи то Гарріс, але зовнішній курс гегемона так чи інакше буде певною мірою зміщуватися все більше в Азію, що, звісно, для України є негативним моментом?

– Насправді, якщо подивитись на політику Сполучених Штатів, ми побачимо, що є три найбільш важливі стратегічні регіони для них. Це Європа, Азія (те, що називають Індійсько-тихоокеанським регіоном) і Близький Схід.

І тут, виходячи з цього, ми бачимо, що все-таки Україна залишається одним зі стратегічно важливих регіонів, тому що йдеться про європейську безпеку. Я вважаю, Сполучені Штати будуть продовжувати підтримувати певний баланс і безпеку в європейському регіоні.

Питання лише в тому, що можуть змінюватися пріоритети, і, власне, зараз навколо цього й відбувається боротьба. Наступний президент визначатиме, що є першим, другим і третім стратегічним пріоритетом. І на першому місці може бути, звичайно, Азія. Тобто ми бачимо, що, наприклад, за Трампа, найімовірніше, це буде саме так.

Якщо президенткою Штатів стає Гарріс, то, безумовно, Азія і питання Китаю також будуть пріоритетними, але мені здається, що й інші стратегічні регіони також залишаться і не дуже будуть йти позаду від головного питання протистояння з КНР. Але знову ж таки все дуже динамічно розвивається, і тут треба, щоб ми проявляли рішучість і наполегливість у нашій комунікації з новою адміністрацією в Білому домі, хто б це не був.

– Стосовно останнього обміну, який відбувся між Сполученими Штатами та Росією. Чи не викликає у вас побоювання цей факт, адже він демонструє, що кулуарні контакти все ж відбуваються? Чи є загроза, що так вони можуть домовитися певним чином і стосовно України? Наприклад, Володимир Зеленський каже, що ми сьогодні зібрали 14 бригад, але лише 3 оснащені зброєю повністю. Тобто Захід усе ще розглядає питання допомоги не так, як потрібно було б для України, для повноцінної оборони нашої держави. Багато хто вбачає в цьому підштовхування до перемовин із Росією.

– Мені здається, що це цілком природно, коли ми хвилюємося з приводу того, що США вдалося домовитися з Путіним про щось. Це має викликати певне занепокоєння, але разом із тим, по-перше, я вірю в те, що США й далі дотримуватимуться головної засади, що не можна ухвалювати рішення, пов'язані з Україною, без України. Про це неодноразово заявляв президент Байден. І хто б не був наступним президентом, я дуже сподіваюся, що ця засада, цей принцип продовжуватиме діяти.

Але треба розуміти специфіку американської політики, тому що навіть під час Холодної війни в американських президентів, наприклад, у Річарда Ніксона, було те, що вони називали "back channel". Тобто такий канал зв'язку, неофіційний, про який, до речі, навіть і Держдеп США не знав.

Тобто це в певному сенсі навіть така традиція американської зовнішньої політики. І ми бачимо, що якийсь канал комунікації залишається і сьогодні. Але знову ж таки Джейк Салліван одразу запевнив, що питання обміну, який відбувся, він не пов'язаний із питанням України. Тобто це якась окрема площина взаємодії з Путіним, із Росією. І це не має впливати на нашу ситуацію, на перемовини, пов'язані з Україною. Будемо сподіватися на це. Знаєте, між союзниками та друзями має бути довіра. І дуже важливо підтримувати цю довіру. На мій особистий погляд, наразі Сполучені Штати не зробили нічого, щоб її підірвати.