Блог | Опоненти Саміту миру спробують перехопити ініціативу

Президент Зеленський по завершенню швейцарської конференції сказав нам те, що всі хотіли почути

"Підготовка до того дня займе місяці, не роки. І коли план буде готовий, а кожен крок пропрацьований, тоді відкриється шлях до проведення другого Саміту миру, а отже, й до завершення війни, а також до справедливого та тривалого миру".

Місяці, а не роки... Одначе, усе може піти не так, як очікувалося і не так, як було задумано. Тому що змінюється контекст.

Прикладом цього стала нещодавня конференція, яку в нас пафосно називали "Глобальним самітом миру". Задумана вона була 2 роки тому як фінальний захід воєнно-дипломатичного процесу який тоді називався "українським контрнаступом". У листопаді 2022 року на саміті G20 в Індонезії президент Зеленський оприлюднив 10 пунктів "Української формули миру". Застосувати цю формулу можна було лише після військових та дипломатичних перемог. Контрнаступ літа 2023 року спіткала невдача, з пізньої осені минулого року ми перебуваємо в обороні. А дипломатичні перемоги без військових в історії трапляються дуже рідко.

Перший "Глобальний саміт миру" відкладався декілька разів. І став, по суті, п'ятою зустріччю процесу започаткованого ще радниками з питань національної безпеки. Найуспішнішим з них можна вважати раунд у Саудівській Аравії, до якого вдалося залучити Китай. Шкода що те що вдалося саудитам, не вдалося швейцарцям.

Але розсинхронізація військового й дипломатичного треків усе одно зайшла вже так далеко, що не дозволяла нам сподіватися на якийсь значний успіх. Урочисту подію можна було б відкласти до наступних перемог, але, очевидно, вже витрачених ресурсів було шкода, та й швейцарські партнери у питаннях організації та процесу і самого заходу пішли далеко вперед. Відкладення сприймалося б як визнання поразки.

Швейцарці, до речі, справилися на відмінно зі своєю задачею — нагадали світу про свої дипломатичні можливості як країни-посередника і традиційно нейтральної держави. З погляду технології та процедури конференція пройшла бездоганно. З точки зору результатів (для України) - доволі обмежено.

Протокольне фото (справді грандіозне), підсумкове комюніке (скромне, але справедливе) і заявка на володіння ініціативою (плани проведення другого саміту) - це позитивні результати.

Головна мета — заручитися підтримкою так званого Глобального півдня — не досягнута. Ключові держави, члени БРІКС, або не приїхали (Китай) або не підписали комюніке (Індія, Бразилія, ПАР). З не дуже зрозумілих причин Йорданія й Ірак навіть відкликали свої підписи. І навряд чи це сталося через російський тиск. Китай? Саудівська Аравія? Через Ізраїль?

Менше з тим, проїхали. Україна зробила заявку на володіння дипломатичною ініціативою. Навіть анонсувала готовність запросити РФ на наступну зустріч за певних умов. Швейцарці заради цього готові не лише ознайомити Москву й Пекін з результатами конференції, а й запросити Путіна на свою територію попри ордер МКС на його арешт. За умови що наступний саміт буде також у Швейцарії. Що навряд чи. У Кремлі вже назвали Швейцарську конфедерацію ворожою країною.

Чим відповідатимуть опоненти? Спробою перехопити ініціативу. Китайсько-бразильський план (6 пунктів замість 12) може бути актуалізований вже наприкінці літа — на початку осені. Або на саміті БРІКС або на саміті ШОС, Китай ще не вирішив. І дати ще не визначені. Ясно тільки те що 15 саміт БРІКС відбудеться у столиці Татарстану (Казані). А саміт ШОС вже 3-4 липня в Астані (Казахстан). Тобто до 75 саміту НАТО у Вашингтоні (9-11 липня).

Тож у Китаю є велика спокуса кинути виклик. І США, і НАТО, і загалом Заходу. На дипломатичному рівні - це лідерство (чи модерація) в процесі завершення російсько-української війни на російських умовах. Однак, чи вдасться перехопити ініціативу залежатиме й від інших партнерів по БРІКС чи ШОС.

Індійський прем'єр Моді нещодавно взяв участь у саміти G7 і навіть зустрівся там із Зеленським. Представник Індії з'явився на швейцарській конференції, але комюніке не підписав. Офіційне пояснення — бажання підтримувати зв'язки з усіма сторонами конфлікту. Але ми розуміємо, що вигода Індії лежить не в дипломатичній, а в економічній площині — дешева російська нафта. Трикутник Москва — Пекін — Нью-Делі — це по суті контур усієї Євразії. Москва потрібна Делі саме для збалансовування Пекіна. Аж поки Захід не запропонує Індії альтернативний, а головне, дієвий балансир, або, наприклад, масове виведення західного капіталу з КНР до Індії, вона маневруватиме.

Вже скоро ми побачимо за якою траєкторією підуть процеси розпочаті "Глобальним самітом миру", який вийшов напівглобальним не зовсім самітом і взагалі не про мир.

Особисто я не виключаю що це початок глобальної поляризації сил по лінії Китай — США. А отже, формування блоків і глобальної конфронтації. До США тяжітиме Європа (і Україна в ній), до КНР тяжітиме РФ і їхні союзники й партнери. А Індія шукатиме себе у відновленні руху неприєднання. У кращому для світу випадку це нова Холодна війна на десятиліття. У гіршому — перехід від економічної конфронтації, яка вже почалася, до відкриття нових театрів бойових дій. Але це вже інша історія.