Повалення диктатури Асада: поразка Ірану та Росії і повернення давно забутого тригеру для Путіна та Лукашенка

Коли більше тижня тому повстанці почали свій несподіваний наступ на північному заході Сирії, падіння режиму Башара Асада здавалося майже немислимим. За старою схемою, яка спрацювала у 2015 році, коли вдалося відтіснити його ворогів, диктатор Сирії кинувся по допомогу до Москви та Тегерана. Але в Росії розвели руками, адже все, що Кремль може на сьогодні, вже "допомагає" Асаду в Сирії. Іран, який багато років тому відправив військових радників до Сирії та ліванське угруповання "Хезболла", яке допомогло бійцями, також виявився неспроможним зробити якісь серйозні кроки. Все, на що сьогодні здатен російський диктатор Путін, – надати прихисток Башару Асаду на території РФ.

Союзники Асада, маючи чисельні проблеми, по суті, покинули його, а без їхньої допомоги власні війська не змогли, а часто просто не хотіли зупиняти повстанців з бойового угруповання "Хаят Тахрір аш-Шам", яке несподівано для себе отримало вражаючі результати. Туреччина скористалася цим "паралічем" та зробила свій хід. І вже за кілька днів Близький Схід кардинально змінився. Захопивши на початку наступу майже без опору друге за величиною місто країни Алеппо, антиасадівські сили в ніч проти 8 грудня увійшли в столицю країни Дамаск.

Незалежно від політичної позиції більшість сирійського народу прагнула кінця Башара Асада, адже тільки під час сирійської революції 2011 року було вбито понад пів мільйона людей.

Про те, що відбувається сьогодні в Сирії та як падіння режиму Асада вплине на Україну, Росію, Іран та Білорусь, – у матеріалі OBOZ.UA

Іран та РФ програють

Повстанці бездоганно вибрали час. Зовнішні сили, які могли б протистояти будь-якій атаці на режим – Росія, Іран та "Хезболла", – серйозно втратили свій військовий потенціал, і угруповання "Хаят Тахрір аш-Шам" завдало удару.

Росія повністю зосереджена у війні проти України. Іран перебуває у стані бойової готовності до можливої ​​атаки з боку Ізраїлю, а у війні в Лівані Ізраїль завдав серйозної поразки "Хезболлі", відчутно зменшивши її бойовий потенціал.

Два союзні диктаторські режими зазнали досить нищівної поразки, яка матиме відкладені наслідки. У Кремля постає питання з усіма його африканськими авантюрами, в Ірану розсипається проєкт "шиїтського поясу". Розвал цих проєктів буде не одномоментним, але тепер точно неминучим.

Для Росії Сирія – найсильніший союзник на Близькому Сході. Вона дає Москві вплив у регіоні та перевалкову базу на шляху до Африки. Асад дозволив Росії мати військово-морську базу в Тартусі та авіабазу в Латакії в обмін на підтримку Москви. Так, Росія отримала ключову стратегічну військово-морську присутність у Середземномор'ї та повітряний потенціал у всьому регіоні. Через останні події для російських військових баз існує серйозна небезпека – вони можуть бути атаковані. Адже сирійці не забули варварські бомбардування Алеппо повітряними силами РФ, і тут навіть не допоможе президент Туреччини Ердоган. Нині росіяни поспіхом виводять свої кораблі з військово-морської бази у Тартусі та перекидають залишки озброєнь з Хмейміма транспортною авіацією.

Про масштаб розпачу Росії стосовно останніх подій свідчить лиш одна цитата міністра закордонних справ РФ Лаврова: "Якщо ви хочете, щоб я сказав, то так, ми програли в Сирії, ми в розпачі, якщо це те, що вам потрібно, можете продовжувати. Але я говорю: я не будую здогадів щодо того, що станеться далі", – так істерично головний дипломат диктаторського режиму Путіна відповів на запитання своїх журналістів стосовно того, що відбувається у Сирії.

Для Ірану поразка Асада розриває півмісяць шиїтів через Сирію до Лівану. Режим Асада був алавітським, відгалуженням шиїзму. Близькість до Ірану зробила його ворогом Ізраїлю, США та Саудівської Аравії. Іран зазнав нищівної стратегічної поразки, і це лише початок для нього. Ізраїль здобув стратегічну перемогу і, можливо, захопить сирійську провінцію Кунейтра, щоб посилити безпеку Голанських висот. Крім того, вже очевидна його перемога над "Хезболлою", доля якої тепер, ймовірно, дуже погана. Якщо Тегеран продовжить такими темпами здавати свої проксі-інструменти, поручитися за майбутнє єменських хуситів теж буде складно.

Ердоган на коні

Для лідера Туреччини результат дуже значимий. Він отримав актив, яким можна торгувати не тільки з Росією та Іраном. Безпека російських військових баз, вірогідно, також буде предметом торгу. У Туреччини з'явилася можливість вирішити проблему сирійських біженців, які створювали їй серйозні труднощі в усіх прикордонних провінціях. Найімовірніше, найближчим часом їм поставлять умову повернення назад до Сирії.

Та повністю називати Туреччину стороною, яка тільки виграла від цієї ситуації, поки що рано. Башар Асад був ворогом, але все-таки не таким, як курди, що отримали свободу. Тим більше, що Сполучені Штати можуть надати курдам підтримку, щоб мати інструмент стримування Ердогана, та й Ізраїль також теоретично зацікавлений у появі Курдистану.

Турки вже почали свій хід у цьому напрямку. Повідомляється, що протурецька Національна армія Сирії увійшла до Манбіджу, у такий спосіб отримавши контроль над однією з найважливіших у регіоні газорозподільних станцій. Раніше це стратегічне місце утримували курди, що приносило їм солідний ресурс до свого бюджету.

Туреччина також надіслала кілька варіантів, яким бачить подальшу долю Сирії. Так, проурядова газета Sabah назвала кілька варіантів розвитку ситуації у країні:

• створення Сирійської Демократичної Республіки;
• поява "Ісламської Республіки Сирія", де кістяк складуть представники "Хаят Тахрір аш-Шам";
• створення під егідою США "Федеративної Республіки Сирія", яка "буде балканізована шляхом поділу на невеликі кишенькові держави";
• останній сценарій розвитку подій у Сирії передбачає її розкол та дезінтеграцію.

Ізраїль у плюсі, але…

Переваги Ізраїлю від падіння сирійського режиму очевидні – подальше послаблення регіональної влади Ірану. Без Асада в Сирії Іран не матиме наземних шляхів для поповнення запасів свого союзника "Хезболли" для допомоги угрупованню у війні з Ізраїлем, що робить войовничий ліванський шиїтський рух ще одним явним програшем у падінні Асада. Це також може зробити Ліван переможцем, якщо країна зможе вирватися з рук терористів "Хезболли" і стати нормальною країною.

На сьогодні армія Ізраїлю підтвердила розгортання сил у буферній зоні на кордоні із Сирією "з метою забезпечення безпеки громадян та поселень на Голанських висотах" у зв'язку з загрозою проникнення бойовиків. Ізраїльські військові запевнили, що не втручаються у події, які відбуваються у Сирії. Це буде перший випадок розміщення ізраїльських військ у буферній зоні з моменту укладання угоди 1974 року, яка встановлює лінію контролю між Ізраїлем та Сирією. Пізня угода про припинення вогню створила демілітаризовану буферну зону між територіями двох країн, заборонивши військову присутність або діяльність будь-якої із сторін у цьому районі.

Прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу приїхав на кордон із Сирією і заявив, що зміна влади в Дамаску стала результатом ударів Ізраїлю по Ірану та "Хезболлі" і що вона відкриває нові можливості для Ізраїлю, з чим важко не погодитися. Але не все так просто для Ізраїлю, адже, наприклад, лідер "Хаят Тахрір аш-Шам" Ахмед аш-Шараа (Абу Мухаммад аль-Джулані) – виходець з Голанських висот, його родина була серед депортованих, а тому він взяв "партійну кличку" аль-Джулані (Голанський). Так, він доволі розумний і вчиться на чужих та своїх помилках і тому різко змінює імідж на поміркованого лідера, але ніхто на Близькому Сході нічого не забуває.

Старі тригери повертаються

Стверджується, що не отримавши допомоги від Росії та Ірану, Асад зробив пропозицію США через Об'єднані Арабські Емірати, мовляв, Сирія припинить будь-яку співпрацю з підтримуваними Іраном воєнізованими угрупованнями, такими як "Хезболла", якщо західні держави зупинять бойові дії. Заявлялося, що у розпачі Асад відправив високопоставленого християнського лідера навіть до лідера Угорщини Віктора Орбана, щоб союзник Трампа передав прохання новому президенту США. Те, що відповіді він не отримав, зрозуміло, але цікаве інше, чого Асад не звернувся до "всемогутнього імператора" Глобального Півдня – китайського лідера Сі Цзіньпіна? Напевно, все ж таки щось не так із концептом "занепаду Заходу" та зростаючою могутністю "вісі зла", а КНР, і РФ і тим паче Іран не настільки могутні, якщо не в змозі врятувати свого "гравця" на майже власному "полі".

Стрімке падіння влади Асада знову запускає дещо забутий тригер про те, що диктатора можна скинути і все може трапитися стрімко та зненацька. Тож крім того, що це особистий удар по Путіну, він повернув диктатора у точку, з якої той ніби вийшов. Адже коли він ухвалив рішення допомогти Асаду залишитися при владі, то мотивація була така, що він себе асоціював із сирійським диктатором. І в нього складалось враження, що якщо він не підтримає його, то буде наступним. І що ця хвиля революції "арабської весни", з жорсткими розправами над колись всесильними правителями, дійде до пострадянського простору. Тобто він хотів придушити цей тригер, але кошмар повернувся.

Те саме стосується і білоруського диктатора Лукашенка, адже тріумфальний похід полку Калиновського на Мінськ здається не таким вже й неможливим і він спокійно в змозі спричинити паніку серед білоруських силовиків та піднесення серед людей, які будуть не боятися записуватися в національні визволені сили.

Геополітичний ляпас Путіну з важливими наслідками

Падіння режиму Асада – епохальна подія, оскільки це безпосередньо вплине і на Іран, і на Росію, і весь Близький Схід. Сирія Асада – одна з небагатьох країн, яка повністю підтримувала Путіна на міжнародній арені. Тому це гучний геополітичний ляпас, провал Путіна на Близькому Сході з важливими наслідками для багатьох, зокрема і України. Багато повідомлялося і говорилося на Близькому Сході, що цих повстанців готували чи створювали певні українські структури. Це, звичайно, маячня, але ця маячня робить нас гравцем у регіоні, оскільки поважають сильного та ресурсного, і з нами будуть більше рахуватися. Поразка Асада активізує зусилля Ірану з виробництва ядерної зброї, адже ці події створюють в Ірані передчуття "кінця світу". Єдиним захистом від вже особистої поразки аятоли вбачають якраз у ядерній зброї, що пришвидшить кінець цього режиму – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

Чому так швидко впав Асад? На думку Сергія Данилова, цьому сприяла тотальна корупція в армії і взагалі в країні. Сам Асад не працював над тим, щоб зміцнити свою соціальну базу та підтримку, сподіваючись тільки на репресії та союзників з Росії та Ірану. Він втратив слушний момент для початку політичного діалогу з опонентами, для запуску якогось процесу примирення, для пом'якшення політичного клімату, повністю довіряючи своєму апарату спецслужб, які відомі страшними тортурами.

За словами експерта, для Росії це удар, адже вона доклала колосальних зусиль для того, щоб повернутися на Близький Схід. Це подія дуже серйозно підриває, якщо не знищує повністю російські позиції в регіоні. В Ірані це поставить питання про ті мільярди доларів, які режим витратив на свою імперіалістичну політику в Сирії. Крім того, це повний провал Корпусу вартових Ісламської революції, який ці всі гроші і ресурси акумулював і витрачав.

"Виявилось, що зв’язка Іран–Росія неспроможна воювати на два фронти. Це завжди тонкий момент – реально оцінити, наскільки сильними є для таких потрясінь армія, країна, угруповання. У цьому випадку ми бачимо повний провал у багатьох гравців. Наприклад, про стан сирійської армії було відомо, що він нікчемний. Але те, що вони взагалі нічого не змогли зробити, це стало сюрпризом, як і тотальна втеча. Адже в них за два дні зник цілий корпус. Близько десяти тисяч людей зі зброєю просто розбігаються невідомо куди і він перестає існувати як бойова одиниця. Таке мало хто міг собі уявити", – відзначив Сергій Данилов.

Стосовно зовнішнього впливу на події, то, на думку Сергія Данилова, Сполучені Штати не докладали до цього взагалі зусиль.

"Туреччина так, брала, звісно, участь, але не треба недооцінювати суб'єктності повстанців з "Хаят Тахрір аш-Шам", які не бачать себе турецькою маріонеткою. Вони самі по собі. От сирійська національна армія, яка їсть з рук Ердогана, так це про просування його впливу в Сирії. Щодо російських баз і взагалі російської військової присутності, то всі в Сирії добре пам’ятають бомбардування Алеппо, як іще кількох міст, які перетворилися на цілковиті руїни з тисячами вбитих. Все це справа російських військових, яких туди направив Путін", – констатував Данилов.