Відео дня
Блог | Прийшов час України
Кремлівська пропаганда намагається запевнити російських солдат, яких послала захопити та поневолити Україну, що начебто російська армія ніколи на програвала війни. Так що ці воїни мають усвідомити, що не можуть бути першими, коли росіяни програють війну. Такі дурниці поширюють політичні комісари в підрозділах російської окупантської армії в Україні з метою піднятий їх низький бойовий дух.
Перша брехня, що Москва продовжила історію великої Київської держави Русь і її військової величі, яка з кінця 10-го ст. до середини 13-го ст. була найбільшою країною Європи. Московські пропагандисти навіть не знають, що це була друга слов’янська держава на чолі з Києвом. Перша почала своє існування ще наприкінці 5-го ст. і була з моменту заснування Києва у 482 р. до 882 р., коли прийшли варяги та на престол у Києві посадили представника своєї династії Рюриковичів. У той час Москви не існувало навіть у сновидіннях, а теперішня територія Російської Федерації була заселена автохтонними фіно-угорськими племенами, які не мали жодного дотику до Києва як центра слов’янства. Сьогоднішня Україна є прабатьківщиною більшості слов’янських народів, за виключенням поляків, які самі були завжди слов’янами, а польська територія є прабатьківщиною слов’ян з теперішньої Білорусі (за виключенням її півдня, що завжди мав гравітацію до Києва) і Росії. Слов’яни прийшли на простори сучасних Білорусі і Росії в середині 8-го ст. з території сучасної Польщі. І це були племена кривичів, словенів, в’ятичів та радимичів.
Так що військові перемоги держави Київська Русь не мають жодного відношення до Москви, яка в той час або ще не існувала, або була малим населеним пунктом. Київська Русь як держава перестала функціонувати у 1240 р., коли монголи захопили Київ та більшу частину території величезної колись країни. Москва ж розпочала своє зростання і набирання могутності під монгольською окупацією. І тут головним фактором стало те, що московський князь підкупом домігся від хана Золотої Орди та його оточення, отримання ярлика на збір данини з усіх територій Русі, що були окуповані монголо-татарами. Московський князь, звісно, багато крав для себе, але при цьому зміцнював вали та фортечні мури свого міста.
Території теперішньої України та Білорусі після короткої монгольської окупації стали частиною могутнього Великого князівства Литовського, яке набирало силу та політичну вагу у Європі. А от усі князівства колишньої Київської держави, що залишилися у складі монголо-татарської держави Золота Орда, стали центром формування нового етносу, який з 1718 р. почав себе звати росіяни (русские). До цього часу Москва як новий державний центр багато разів знищувалася іноземними військами. У 1382 р. Москву захопили татари на чолі з ханом Тохтамишем та спалили її до фундамента за те, що московський князь Дмитро Донський вирушив на військо Золотої Орди походом у 1380 р. У 1571 р. Москва знову була повністю спалена кримськотатарським ханом Девлет Гіреєм, який був прямим потомком великого Чінгіз Хана. Це була помста за те, що великий московський князь Іван IV Грозний незаконно проголосив себе московським царем, а державу свою назвав царством. Після цього Іван Грозний принизливо відмовився від титулу царя, повернув назву великого московського князівства та зобов’язувався Криму платити щорічну данину, яка надходила до Бахчисарая до 1700 р. Наступного разу Москва оголосила себе царством (імперією) тільки у 1718 р., а тодішній правитель Петро І Великий проголосив себе імператором.
Перед цим, у 1610-1612 рр. Москва була під польською окупацією і взагалі втратила свою державність. У 1618 р. спільне військо поляків та Запорізьких козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним знову розбили московську армію. Було захоплено половину Москви за виключенням центру. Москвичі як могли відбивалися і запропонували величезний викуп полякам та запорожцям та значні території, щоб їх залишили у спокої. Польський королевич Владислав та гетьман Сагайдачний погодилися. Та якби вони знали, скільки горя українцям та полякам в майбутньому принесуть московити, то мабуть спалили б Москву до тла, а так Білокам’яна вислизнула від перспективи знищення та окупації. В молодості П.Сагайдачний воював з загоном козаків з англійцями на запрошення французького короля. Під час боїв козаки змогли військовим обманом захопити стратегічну фортецю Ла Рошель. Французи закидали козакам, що ці воюють за гроші, тоді як вони за честь. Сагайдачний відразу відповів, що "кожен воює за те, що йому бракує". Епізод штурму Ла Рошеля також згадує письменник Дюма у своєму всесвітньо відомому творі "Три мушкетери".
Наступного разу Москва була повністю спалена, а після того захоплена французькою армією Наполеона Бонапарта. Наполеон знищив Москву, але програв війну, тому що не підготував тил для тривалої війни з росіянами. Тому більша частина сучасного центру Москви збудована після 1812 р. Велику поразку було нанесено Російській імперії під час Кримської війни 1853-1856 рр. Францією, Британією та Туреччиною. Тоді Росії було заборонено мати Чорноморський флот, а також вона мусила знищити усі власні фортеці на чорноморському узбережжі. Це були дуже принизливі умови закінчення війни, яку Петербург повністю програв. Наступний військовий колапс очікував Росію під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. Поразка у цій війні була однією з причин першої російської революції. На початку 1918 р. російські війська повністю програли битви з німецькою армією. Тоді червоний більшовицький Петроград мусив підписати принизливий Брестський мир з Берліном та Віднем, до речі яким визнавалася державна незалежність України.
І останнім часом, росіяни програвали війни. Згадаємо Афганістан (1979-1989 рр.). Фактично, СРСР не досягши воєнно-політичних цілей мусив закінчити війну і вивести свої війська з Афганістану. А у 1994-1996 рр. росіяни програли Першу Чеченську війну з Чеченською республікою Ічкерія. Пройшло тільки 26 років від поразки росіян на полі бою, а кремлівські пропагандисти вже співають оду про начебто історичну непереможність російської зброї.
Знову прийшов час України.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...