Винищення ресурсу РФ для війни можливе, якщо США вдасться довести КНР, що допомога Росії має припинитися. Інтерв’ю з Портниковим

Новий 2025 рік на сьогодні бачиться багатьма як вирішальний якщо не щодо подальшої долі української держави, то принаймні щодо подій у російсько-українській війні.

Відео дня

Які основні виклики, варіанти розвитку чекають на Україну в 2025 році? Які наслідки вони можуть мати для всіх нас? На що ми повинні звертати увагу та концентрувати зусилля, аби перемогти ворога? Миротворча місія президента США Дональда Трампа – реальний початок мирного процесу чи припинення допомоги Україні? Що може вплинути на російського диктатора Володимира Путіна?

Своїми думками щодо цих та інших актуальних питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився політичний аналітик, публіцист Віталій Портников.

– На ваш погляд, які основні варіанти розвитку подій чекають Україну у 2025 році – це перемовини та заморожування чи все-таки продовження гарячої фази війни з Росією, і ризики, які пов'язані з ними?

– Ми поки що не бачимо з вами жодних ознак наближення призупинення конфлікту. Для того, щоб новий президент США Дональд Трамп мав можливість організувати російсько-українські перемовини, йому потрібно насамперед самому про щось домовитися із Москвою. При цьому і Володимир Путін, і інші кремлівські чиновники говорять про те, що вони зараз не бачать жодних підстав для закінчення війни. Жодних підстав для припинення її гарячої фази. Говорять про те, що інавгурація нового американського президента – це не привід думати про мирні перемовини. Що Російська Федерація може погодитися на якісь мирні перемовини тільки за умови, якщо Захід прислухається до її власних умов щодо закінчення цієї війни.

Ці умови не змінюються практично з 2022 року. І передбачають фактично відмову України від всієї території Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей і Автономної Республіки Крим, нейтральний статус, демілітаризацію і так звану денацифікацію. Я не дуже розумію, чим ці умови, які зараз озвучуються Кремлем, відрізняються від того, що ми чули раніше. І чим у цій ситуації Дональд Трамп відрізняється від чинного президента США Джозефа Байдена з погляду тих інструментів, які він має у розпорядженні, щоб вплинути на думку Володимира Путіна.

– Ви вважаєте, що ніяких перемовин у найближчій перспективі не відбудеться?

– Я хотів би нагадати, що ми певний час назад чули від спеціального представника президента Трампа з питань України Кіта Келлога. А він говорив, що ситуація зміниться ще до закінчення цього року. Ось уже початок 2025 року, а, як бачимо, ніде нічого не змінилося. Немає навіть передумов, щоб щось змінилося. Ба більше, немає навіть передумов для якихось розмов про те, щоб щось змінилося.

Президент США – це інституція, а не людина. На цю інституцію обирають, звичайно, конкретно людину. Але у неї є певні можливості для реагування на виклики. І вони не змінюються відповідно до того, які сили контролюють, республіканці чи демократи, Білий дім і Конгрес, і яка людина перебуває в Овальному кабінеті. Тобто якщо санкції США проти РФ діють так, що знищують економіку Росії і примушують Путіна думати про закінчення війни, вони діють і за Байдена, і за Трампа. Якщо ці санкції не діють, вони не діють ані за Байдена, ані за Трампа. Якщо РФ може продовжувати війну і продовжувати переводити економіку на військові рейки заради посилення можливостей ВПК, вона це може робити і за Байдена, і за Трампа.

– Добре, тоді чи є реальні інструменти у президента Сполучених Штатів, які примусили б Росію змінити свою думку щодо продовження російсько-української війни?

– Так, є. Скажімо, президент Трамп говорить, що він не збирається допомагати Україні, він припиняє військову та фінансову допомогу, щоб не конфліктувати з Російською Федерацією. Те, що територія України стане територією РФ, його не обходить, бо в нього є інші виклики в площині безпеки. Це один інструмент впливу на Путіна, який дозволяє закінчити війну просто шляхом демонтажу української державності.

Другий інструмент – президент Трамп говорить, що він надає Україні зброю нової якості, "Томагавки", більшу кількість літаків F-16, дозволяє американським пілотам сідати за штурвал цих літаків, погоджується створити на території України американські бази із застосуванням ядерної зброї, що має відлякати Росію. І в такий спосіб примушує Путіна, якщо він цього дійсно злякається, у чому я не зовсім впевнений, до якихось перемовин щодо замороження конфлікту, принаймні на лінії зіткнення між російськими та українськими військами.

Якісь фантастичні інструменти, які мають реалізовуватися у вигляді телефона, за допомогою якого Дональд Трамп збирається зв’язуватися з Володимиром Путіним чи Володимиром Зеленським, для мене інструментами не є. Я вважаю, що телефон, навіть якщо його можуть покласти в руку президента США, не є інструментом тиску. Це все, що відрізняє мене від політичних прихильників нового американського президента. Я тверезо дивлюся на інструменти. І я точно знаю, що у новообраного президента США їх немає. А якщо їх немає, значить і про закінчення російсько-української війни найближчими роками думати не варто.

Ця війна закінчиться за умови винищення ресурсу сторін. Або обох, або однієї – Росії чи України. І для нас важливо, щоб ресурс винищився саме у Росії. Тому що якщо цей ресурс винищиться в Україні, українська державність перестане існувати разом з українською національною присутністю на цих землях. Це проста формула. Для цього не потрібен Дональд Трамп.

– Стосовно винищення ресурсів Російської Федерації – на що ми можемо чи повинні звертати увагу в 2025 році, концентруватися, щоб цей процес пришвидшити та масштабувати?

– Якщо будуть реальні торговельні війни між Китаєм і Сполученими Штатами. Якщо США вдасться довести КНР, що допомога Росії має припинитися. Якщо Сполученим Штатам вдасться завадити отриманню Іраном ядерної зброї і більш тісному союзу між Іраном і Росією. Якщо Сполучені Штати зможуть дійсно зупинити тіньовий флот Російської Федерації і позбавити Росію значної кількості доходів від нафти. Якщо будуть інші економічні елементи примусу не тільки Росії, але й союзників на так званому Глобальному Півдні, включаючи Китай та Індію, тоді у 20-х роках цього сторіччя можуть виникнути передумови для закінчення російсько-української війни. Точний рік я не назву, в мене просто є сподівання, вони не абсолютні, що це не буде в 30-х, а буде в 20-х роках 21-го сторіччя.

Сьогодні ми говоримо про довгорічний конфлікт без будь-якої перспективи закінчення, тому що це так званий екзистенційний конфлікт між двома ворожими народами. Мається на увазі, коли вони претендують на одну територію. Є конфлікти, коли один народ претендує на частину території іншого.

Росіяни вважають, що Україна – це проста частина Росії. Українці впевнені, що це суверенна держава на українській території. Такі конфлікти не мають тенденції до завершення до того моменту, поки або один з народів не знищується, або доводить свої можливості іншому народу захищати ту територію, яку він здатний захистити. І такі конфлікти продовжуються роками без будь-яких сподівань на педалізацію. Тому що ми ніколи не переконаємо росіян, що Україна – це не Росія. А росіяни ніколи не переконають нас, що це не Україна. Тобто сьогодні можна констатувати, що є національний консенсус між росіянами, і є національний консенсус між українцями. Висновок – з Трампом, без Трампа, але ця війна не має передумов для завершення, окрім як можливість одного народу вигнати і винищити інший, що росіяни в принципі бажають зробити з українцями, коли вони переконалися на наявності українців. Або українці здатні відбитися від росіян на цій території, яку вони здатні захистити за допомогою цивілізованого світу. Всі ілюзії щодо того, що може відбутися щось інше, базуються на нерозумінні, як українцями, так і росіянами, екзистенційності конфлікту.

– Добре, а що тоді робити з Трампом, який принаймні офіційно все ще заявляє, що планує розпочати перемовини та завершити війну? Що буде, коли він зрозуміє, що ця війна на багато років? Його дії – мені, мовляв, не цікаво, розбирайтеся самі. Скине на Європу ці проблеми, адже зараз він активно саме про це і заявляє, що саме вона має цим займатися і миротворцями, і фінансово допомагати Україні, і зброєю?

– Я думаю, що Трамп вже розуміє, що це надовго. Ті заяви, які він робить зараз, абсолютно відрізняються від тих, які він робив під час передвиборчої кампанії. Як це буває з будь-яким політиком популістом, коли ці люди починають зустрічатися з реальністю, то вони починають думати, що ж мені робити з цією реальністю. Для Трампа найголовніше – це не допомогти Україні, а зберегти обличчя. Це можна зробити різними шляхами.

Перший шлях – коли він звинувачує Росію у зриві переговорів і допомагає Україні. Але тут є питання, якою має бути ця допомога з позиції Трампа, щоб вона не призвела до ядерної війни. Тому що він цього боїться ще більше, ніж Байден, який вважав, що більш серйозний рівень допомоги Україні з повним крахом російських можливостей реально може призвести до ядерного удару Росії по Україні. Я, на відміну від багатьох моїх співвітчизників, які вважають, що це нерішучість і дурість Байдена і зараз критикують його, якраз вважаю, що це абсолютно реальна загроза.

Для Америки це є проблемою через те, як їй відповідати на такий крок РФ. Байден висував ультиматуми Путіну, але навіть після цього він міг сподіватися тільки на, скажімо, готовність Путіна до них прислухатися.

У Трампа, мені здається, ще більший страх перед цією ядерною загрозою. Страх більший у тому сенсі, що він не буде погрожувати Путіну. Бо він реально боїться ядерної війни. І тут важливо, щоб допомога Україні не паралізувалася цим страхом. Щоб Путін не зміг використати цей страх Трампа, який може бути більшим, ніж страх Байдена.

Друга ситуація, коли Україні допомагають, але так, щоб не провокувати нову кризу. З позиції Трампа може бути, коли він обидві сторони звинувачуватиме у недоговороздатності. Я зараз можу сказати, що певні кроки в цьому напрямку щодо дискредитації України вже робляться прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном та його словацьким колегою Робертом Фіцо. Я абсолютно впевнений, що вони діють не самостійно. Принаймні Орбан грає по партитурі, написаній командою Трампа, а не сам по собі. І це просто для того, щоб якщо захочеться оголосити Україну недоговороздатною. І в такий спосіб щоб була моральна можливість скинути відповідальність на Європу. Мовляв, я спробував, вони обидва виявилися нездатними до миру. Хай європейці з цим розбираються. І цей варіант досить реальний.

Далі розвиток подій буде залежати від того, наскільки європейці зрозуміють небезпеку російського тріумфу в Україні як небезпеку для європейського континенту. Я вважаю, що якщо Європа все-таки не зробить необхідних висновків, то це призведе до тріумфу ультраправих і ультралівих політичних сил і краху європейського проєкту, європейської демократії. І, до речі, Путін саме до цього і прагне. Для нього Україна – важливий інструмент для дестабілізації Європейського Союзу. Я не знаю, як і що будуть вирішувати європейські політики і суспільство, але Європа дуже часто виглядала абсолютно неадекватно перед обличчям такої небезпеки. Подивимося, що буде зараз.

Третя можливість, якою також може скористатися Трамп, – це глобалізація конфлікту. Це теж те, що може так чи інакше створити абсолютно нову ситуацію, коли він буде вважати, що Росія є частиною цієї його боротьби з Китаєм, з Іраном, з Північною Кореєю. І війна буде в Україні продовжуватись і може виявитися на периферії цієї ситуації. Але Україну не будуть здавати, але разом з тим центр ескалації може бути в іншому місці. На Азійсько-Тихоокеанському просторі, на Корейському півострові, на Близькому Сході у зв'язку з Іраном. Тобто війна в Україні може стати частиною реальної третьої світової війни. Можливо, спочатку з використанням конвенційної зброї, але з небезпекою, скажімо так, ядернізації цього конфлікту.

Тобто на сьогодні варіантів дуже багато, що саме обере Трамп, поки що не зрозуміло, але, по суті, ми з вами входимо в період великого хаосу у світі. Ви ж бачите, що навіть в оточенні самого Трампа немає єдності з принципових питань.