Блог | Різдво на чужині: чому біженці повертаються додому?

Щодня тисячі українських родин ухвалюють непросте рішення: залишатися за кордоном чи повертатися додому. Перед святами на західному кордоні утворилися справжні затори, одночасно в них могли стояти до півсотні автобусів

Лише за одну добу межу між Україною та Польщею перетнуло 150 тисяч українців в обидва боки, і це рекорд. 

Люди активно їхали до своїх родин: одні — до тих, хто опинився у вимушеній еміграції, інші — до тих, хто залишився вдома. Різдво - найбільш родинне свято в році, а українці, особливо під час великої війни, як ніхто інший навчилися цінувати спокій та затишок, яких наполегливо намагається позбавити агресор.

Мільйони сімей, яких війна рознесла по світу, прагнуть хоча б цього дня пережити Різдвяне диво разом і повернути собі бодай спогад про старе довоєнне життя. Повернуться додому з-за кордону. Скептики кажуть, що навіть після закінчення бойових дій українці не повернуться додому з-за кордону. Але я лишаюся оптимістом. Бо навіть соціологія свідчить, що половина наших співвітчизників точно захочуть залишити затишну Європу й повернутися в Україну.

А от чи буде їх більше, залежить уже від влади та її демографічної політики. Саме тому я третій рік поспіль працюю над цією темою й роблю все можливе, щоб наша влада почула мої конкретні пропозиції щодо повернення українців додому. 

Play Video

Туга за домом — надзвичайно сильне почуття, і переважити його може хіба що страх за життя — своє та своїх дітей. Але якщо цей страх зникне, то ні безробіття, ні навіть відсутність житла не зможуть зупинити тих, хто вирішить повернутися й обрати Україну.Такі приклади маємо вже зараз. В одному зі своїх фільмів я розповідав про Юлію Александрову, яка з трьома дітьми навесні 2022-го рятувалася в Польщі. Діти добре інтегрувалися в польське суспільство, а Юля знайшла чудову роботу за фахом. Проте кілька місяців тому вони вирішили повернутися до України — страшенно сумували за чоловіком і батьком. Тепер сім’я разом святкує своє перше Різдво в Україні після вторгнення.

Спочатку все здавалося справжньою різдвяною казкою: рідні стіни допомагали пережити всі труднощі, діти раділи, батьки були щасливі. Проте з часом ставало дедалі важче — не в матеріальному плані, а саме психологічно. Юля помітила, як війна та постійний стрес змінили українців. Довоєнна безтурботність у людей зникла, натомість з’явилося більше невмотивованої агресії. До того ж безвідповідальна поведінка влади, постійні корупційні скандали та цинічність добивали залишки оптимізму.

Коли ми говоримо про повернення українців, то зазвичай акцентуємо на питаннях безпеки, житла та роботи. Це абсолютно правильно, адже це - базові потреби. Але я, наприклад, звертаю увагу на коментарі під моїми відео, де люди пишуть про менш очевидні, але не менш важливі речі — такі як демократія, гідність і права людини. Це неможливо виміряти грошима чи вирішити державною програмою, адже це -  про філософію поствоєнної України та її майбутньої влади. 

Люди повертаються туди, де відчувають свою цінність і де їхня гідність буде захищена, де немає свавілля правоохоронних органів, а чиновники демонструють емпатію. Саме тому у своєму Законопроєкті про основи демографічної політики я наголошую: має змінитися сама держава, її сервіс, її ідеологія. 

Україна повинна стати європейською країною в повному сенсі цього слова, а не лише формальним членом ЄС. І наші біженці  стануть вагомим капіталом для майбутнього України, адже за кордоном вони побачили, як має працювати держава, орієнтована на інтереси своїх громадян.

Саме про це говорить Юлія Александрова, розповідаючи про обурення свого сина Тимофія після повернення до української школи, де бракує поваги до дітей. Після навчання в Польщі він уже знає, що таке справжня увага й ставлення до учнів.

Юля розуміє, що проблема не лише у вчителях, які отримують мізерні зарплати й живуть у постійному стресі, як і більшість українців. Вона хоче, щоб після війни українці нарешті обрали адекватну владу — як за професійними, так і за моральними якостями. І залишається оптимісткою.

Коли українці думають про майбутнє у новому році, їх нерідко охоплюють страх, розгубленість та тривога. Цих почуттів стало навіть трохи більше, ніж торік. Такі дані Всеукраїнського опитування, яке проведено Фондом "Демініціативи" спільно з соціологічною службою Центру Разумкова.

Проте найважливіше, що надію відчувають аж 55% українців. У такий складний час - це дуже багато. І саме це дає віру, що Україна вистоїть і переможе у боротьбі з ворогом.

Нехай ваше Різдво буде теплим і домашнім - де б ви не були: в Україні чи за кордоном. І нехай різдвяне диво принесе перемогу і мир на нашу землю. 

Христос Народився. Славімо Його.