Росія стає залежною від Туреччини – ініціатива на боці Ердогана

У літні місяці 2022 року значно зросла дипломатична активність Туреччини, яка прагне відіграти вирішальну роль у мирному врегулюванні російсько-української війни. Саме роль посередника і потенційного миротворця є пріоритетною для президента Туреччини Реджепа Ердогана, і варто відзначити, що його зусилля на цьому шляху є достатньо ефективними. Він може зарахувати собі як плюс Стамбульські перемовини в березні цього року, нещодавній візит до України і головне – вельми важливу роль Туреччини в розблокуванні морських шляхів України. Про це нагадав Верховний представник Європейського Союзу (ЄС) з міжнародних відносин та безпекової політики Жозеп Боррель, який зазначив, що зернову блокаду з України знято завдяки Організації Об'єднаних Націй та Туреччині.

Туреччина стає більш ніж регіональним лідером

Необхідно наголосити, що Туреччина за правління Ердогана активно прагне стати як неформальним лідером поміркованого "ісламського світу", так і збільшити свою інтегрованість в європейський економічний простір. Подолання "зернової блокади" надзвичайно покращило імідж турецького очільника і його країни як в очах цілої низки країн Близького сходу, які критично залежать від української агропродукції, так і в очах Євросоюзу. Окрім того, днями турецький президент прямо заявив про наміри провести в Туреччині зустріч президентів України та Росії: "Наша мета – зібрати разом Путіна і Зеленського в нашій країні і прокласти шлях до вирішення кризи".

Туреччині довіряють і Росія, і Україна

Можна констатувати, що протягом всіх місяців війни в Україні Туреччина залишається в ролі сторони, яка має достатньо високий рівень довіри як з боку РФ, так і з боку України. Обидві країни вважають або хочуть вважати Туреччину своїм другом, а Туреччина залюбки грає на два фронти, однією рукою допомагаючи Росії обходити західні санкції, а іншою – підписуючи документи на постачання озброєнь Україні. Звичайно, турецька локація для перемовин влаштовує і Росію, і Україну, але немає жодних свідчень того, що російський президент адекватно сприймає міжнародно-політичну, економічну і військову реальність, в якій опинилась РФ після початку злочинного вторгнення на територію України. Тому Україна потребує ще більше спільних із нашими союзниками зусиль, як військових, так і економічних та політичних, щоб змусити Путіна йти на перемовини виключно на українських умовах.

Росія поступово потрапляє в залежність від Туреччини

Однак є інший важливий момент, який змушує президента Ердогана так поспішати із мирними ініціативами. Це, по-перше, дедалі зростаюча залежність Росії від Туреччини з цілої низки надзвичайно важливих питань. Насамперед фінансово-економічні відносини – Туреччина стає активним імпортером російських ресурсів, особливо газу і нафти, російські компанії намагаються обходити санкції через турецьку фінансову систему, а турецький бізнес допомагає Росії імпортувати заборонені товари. Для громадян Росії турецькі курорти також залишаються доступними, адже Путіну важливо демонструвати своєму електорату, що від них ще не відвернувся увесь світ. Ба більше, російська еліта поступово виводить свої капітали до Туреччини і арабських країн, інвестуючи їх у місцевий бізнес і нерухомість, чим сподівається вивести свої статки з-під болючих західних санкцій.

Іншим блоком зростаючої залежності Росії від політики Ердогана стає надзвичайно вдале геополітичне становище Туреччини, що є справжнім мостом між Європою та Азією. За необхідності Анкара може обмежити російські морські перевезення через Босфорську протоку, що буде критичним ударом для російського експорту. Також на боці Туреччини залишається ініціатива щодо розширення свого впливу в Сирії та на Кавказі, що також суттєво обмежує плани зовнішньополітичної експансії Кремля на цих напрямках.

США змушують Ердогана обирати, яку сторону підтримувати

Однак і для Туреччини економічне зближення з Росією, за допомогою якого президент Ердоган намагається покращити проблемне фінансове становище своєї країни, також тягне за собою ризики попадання в залежність від такого ненадійного партнера, як Російська Федерація. На це звернули увагу в адміністрації Білого дому, про що свідчить лист заступника міністра фінансів США Уоллі Адейємо від 22 серпня, в якому він попереджає турецькі компанії про ризик опинитися під американськими санкціями в разі продовження співробітництва із російськими компаніями.

"Будь-які фізичні чи юридичні особи, які надають матеріальну підтримку особам, включеним до списку США, самі наражаються на ризик санкцій США… Майте на увазі, що відносини з російськими суб'єктами, які перебувають під санкціями, можуть наразити турецькі фінансові установи і бізнес на санкційний ризик", – йдеться у листі американського міністерства фінансів.

Отже, політика багатовекторності президента Ердогана призвела до того, що найближчим часом йому доведеться більш чітко обирати, яку сторону підтримувати, адже колективний Захід все наполегливіше вимагає від нього визначитись із позицією. Як відмова від партнерства із Росією, так і ризик західних санкцій несуть для Туреччини рівнозначні за критичністю економічні втрати, що дуже добре розуміє турецький президент. Свідченням зрушень у позиції Ердогана можуть бути його слова на Другому саміті Кримської платформи: "…війна, яка триває з 24 лютого, має завершитися справедливим миром на основі територіальної цілісності та суверенітету України. Туреччина доклала надзвичайних зусиль, щоб створити дипломатичний канал для досягнення цієї мети".

Саме тому президент Туреччини буде продовжувати активно докладати зусилля в організації переговорів України та Росії на найвищому президентському рівні.