Блог | Росія в Сирії з речами – на вихід

Падіння режиму Асада у Сирії, схоже, стало ще й однією з найбільших стратегічних невдач його соратника Путіна за весь час його правління. У тому, що Росія заплатить велику ціну за свою невдачу на Близькому Сході –  сумнівів немає, рано чи пізно цей бумеранг долетить і до Москви. Вже найближчим часом Росія може позбавитися єдиної бази, що  надавала їй вихід до моря, а це, своєю чергою, сприяло розміщенню російських найманців на Близькому Сході та в африканських країнах.

Відео дня

За нинішніх умов, очевидно, Кремль просто змушений буде вдатися до торгів  для збереження своїх військових баз в Сирії  з представниками нової сірійської влади, яких раніше росіяни називали "терористами".  Тому у кращому випадку Кремль матиме варіант для своїх військових за формулою "з речами – на вихід", у гіршому – повний провал багаторічної стратегії Путіна з підтримки диктаторських режимів та розбудови  власного терористичного спрута. Навіть у випадку збереження Росією окремих баз на території Сирії, це стане великою геополітичною втратою для Москви, адже відверто демонструє нездатність Кремля бути надійним партнером хоч і в таких ненадійних справах як підтримка диктаторських режимів.

Впродовж тривалого часу Сирія стала для росіян своєрідним великим полігоном, де швидко робили свої карколомні кар’єри російські генерали, але тепер, схоже,  з такою ж швидкістю росіяни зазнали суттєвої поразки, в першу чергу репутаційної, адже доводиться шукати шляхи виводу залишків своїх військ з території країни. Російське військове угруповання на теренах Сирії з’явилося у 2015 році, за часів кризи Асада та втрати ним контролю над більшою частиною країни. Для Москви, яка на той час теж вже мала проблеми, наприклад, санкційні "прикрощі" та міжнародну ізоляцію після анексії Криму, причетності до початку конфлікту на сході України, було важливо хоч якось продемонструвати свою значимість та залишитися на світовій мапі гравцем, з яким рахуються. На цьому пазли взаємного бажання двох диктаторів і склалися. Водночас російська влада заявляла про те, що російського контингенту в Сирії нібито не буде, операції проводилися силами найманців "Вагнера", але відбувалося це, звичайно ж, скоординовано з російським командуванням, що перебувало на території країни. Згодом Сирія стала для росіян своєрідним логістичним центром. Сюди прибували російські військові літаки, а потім найманці "Вагнера" потрапляли до Лівії, Малі, ЦАР та інших країн Африки, де робили свої темні справи, підтримуючи диктаторські режими та збагачуючись на подібних "послугах". А тепер всьому цьому фактично настає кінець, як і кінець російському впливові в тих країнах, де росіяни впродовж тривалого часу намагалися тримати напругу і протиставляти себе таким чином Заходу. Усе йшло за кремлівським планом, який зараз може рухнути безповоротно.

Як відомо, після падіння режиму Асада становище російського контингенту в Сирії залишається складним та невизначеним, адже доводиться швиденько змінювати логістику, пакуватися та тікати. За попередніми даними, російське військово-морське угруповання налічує 5 кораблів та підводний човен. Наявність військових баз у Сирії забезпечувала транзит людських ресурсів, військової техніки та тилового забезпечення для підрозділів в Африці. У разі закриття баз під питанням швидка евакуація та збереження озброєнь, а також блокування програм в Африці. Окрім того, втрата морської бази створює для Росії загрозу повного виходу із Середземного моря. Очевидно, що Кремль гратиме на сирійських протиріччях, намагаючись домогтися укладання угоди про збереження військових баз та очікуючи, що нова сирійська влада буде нестійкою і купиться на потенційну російську військово-технічну допомогу.

Відомо, що Москва вже звернулася до президента Туреччини Р.Ердогана з проханням сприяти виходу російських військ з Сирії. Але варто згадати, що Туреччинa в цьому конфлікті не нa боці Росії, в Анкарі підтримують опозиційні сирійські сили, а президент Туреччини вже прокоментував ситуацію в Сирії та побажав сусідній країні успіхів. Водночас днями Р.Ердоган заявив, що у світі є лише два лідери –  він сам та кремлівський правитель Путін. Така позиція доволі характерна для турецьких лідерів, які, з одного боку,  намагаються зберегти свої відносини з українським політичним керівництвом, з іншого –  уникають необхідності приєднуватися до західних санкцій та підтримують контакти з  Москвою. Очевидним є прагнення Анкари взяти активну участь в поствоєнній архітектурі оборони та безпеки, її позиція під час російської агресії проти України довела значущість країни в галузях безпеки, логістичних ланцюгів постачання, енергетики, міграції. Тож, посередницька активність Анкари підвищила рейтинг Реджепа Тайіпа Ердогана в країні, а також створила для країни вдалий момент покращити свій міжнародний імідж, заявивши про себе як про важливого регіонального гравця.

А падіння сирійського режиму вкотре продемонструвало неспроможність Кремля, у даному випадку – допомогти Асаду. Це сталося хіба що вже постфактумом – наданням притулку сирійському диктаторові та його родині, про що днями повідомили росЗМІ. Схоже, в Москві формується свій клуб диктаторів-невдах на чолі з самим кремлівським лідером, який все ще розмахує та шантажує світ своїми ядерними погрозами. Тому сьогодні як ніколи для  світу настав час вибору, адже важливо бути дійсно  частиною цивілізованого світу та залишатися на правильному боці історії.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...