Саміт НАТО у Вільнюсі: що може записати собі в актив Україна і чи виправдались сподівання Кремля
Липневий саміт НАТО у Вільнюсі, безумовно, був вельми важливим для України завдяки багатьом моментам, незважаючи на те, що заздалегідь було зрозуміло, що питання вступу нашої держави в Північноатлантичний альянс відкладається на невизначений термін. Багато українських та світових ЗМІ цілком справедливо зосередились на негативних аспектах саміту, акцентуючи на відсутності одностайності серед членів Альянсу, обережності позицій США та Німеччини та відвертому страху НАТО перед ризиком прямого зіткнення із Росією. Тому варто вказати на ті корисні досягнення, які винесе Україна з Вільнюського саміту.
Два головних досягнення України за підсумками саміту
Безперечно, найбільш вагомим досягненням можна вважати ухвалену головами країн "Великої сімки" Спільну декларацію про підтримку України. Цей документ було представлено лідерами G7 та України, які виступили з відповідними заявами. Декларація, зокрема, проголошує базовий принцип, що безпека України є невід'ємною частиною безпеки євроатлантичного регіону. Фактично це перший юридичний документ щодо гарантій безпеки для України, після якого планується укладання двосторонніх угод з країнами-гарантами. Повний текст Декларації опублікували провідні українські та світові ЗМІ.
Другим вагомим досягненням для нашої країни став консенсус всередині НАТО щодо скасування ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО) для України, що усуває цілу низку бюрократичних, технічних перешкод, а головне – може зекономити декілька років, як це сталося у випадку із Фінляндією та Швецією.
Повільність інтеграції України компенсується озброєнням
Як і очікували експерти, невизначеність щодо термінів прийняття України до НАТО компенсувалась цілою низкою важливих рішень щодо підтримки нашої країни у військовій, військово-промисловій та інших сферах, без чого неможливий ефективний спротив російській агресії. Зокрема, сюди можна віднести ухвалення довгострокової програми підтримки від НАТО вартістю 500 млн доларів на рік, фактично від самого Альянсу як структури. Відповідно, мета цієї програми – структурні зміни та модернізація ЗСУ до стандартів НАТО. Військова, технічна та фінансова допомога від національних урядів є окремою ланкою підтримки України та залежить від можливостей кожної країни. Зокрема, на саміті великі пакети озброєнь були озвучені від Франції, Німеччини, Польщі та Канади (ракети, бронетехніка, системи ППО, гелікоптери тощо).
Рада Україна – НАТО як усунення зайвої бюрократії у співробітництві з Альянсом
Запрацювала також новостворена Рада Україна – НАТО, яка має усунути бюрократичні перепони у взаємодії України та Північноатлантичного альянсу. Зокрема, йдеться про допуск та спрощення доступу України до технологічного озброєння НАТО, свідченням чого стали додаткові 170 млн євро щорічної допомоги від Франції та принципове рішення президента Еммануеля Макрона про всебічне спрощення отримання Україною французького озброєння. Фактично передача ракет великої дальності SCALP-EG стала першим кроком Франції в цьому напрямі. Немає сумнівів, що саме в межах згаданої Ради Україна – НАТО будуть відбуватись найбільш серйозні зрушення у сфері зміцнення обороноздатності нашої держави, зокрема у питанні передачі ЗСУ західної військової авіації, сучасних систем ППО тощо.
НАТО поступово долучає азійські країни до співробітництва
Не менш цікавим аспектом саміту НАТО стала участь делегацій Японії та Південної Кореї, які вперше в історії підписали двосторонні договори партнерства із Північноатлантичним альянсом. Величезні військово-економічні та технологічні потужності цих країн мають стати кардинальним підсиленням такої проблемної для Європи сфери, як масове виробництво боєприпасів. Фактично це спростить так званий карусельний обмін артилерійськими та іншими снарядами із США та збільшить обсяги їх постачання саме в Україну. До речі, рішення про передачу касетних боєприпасів від США можна розглядати також як певну компенсацію за повільний прогрес в атлантичній інтеграції України, але максимальним бонусом могла б бути передача далекобійних ракет наземного базування ATACAMS. Крім того, агресивна риторика та експансіоністські плани Китаю змушують демократичні країни Далекосхідного регіону, зокрема Японію та Південну Корею, шукати більш тісних зв’язків із НАТО.
Отже, потрібно не забувати, що саміт НАТО у Вільнюсі не був (та й не міг бути) присвяченим лише Україні. Варто відзначити суттєвий прогрес у наближенні до вступу в НАТО Швеції, запорукою чого стала більш компромісна позиція Туреччини. Також вперше за останні десятиліття буде запроваджена нова оборонна концепція НАТО, головною загрозою в якій однозначно визначено країну-агресора Російську Федерацію. Тож усі сподівання Кремля на "втому Заходу" та поступову відмову від підтримки України, за підсумками саміту НАТО, слід вважати явно нездійсненними мріями. Програма підтримки України з боку Альянсу з розряду короткострокової переросла на стратегічну, яка буде вимірюватись десятиліттями і продовжуватись навіть після повної інтеграції України в НАТО.