Блог | Ставлення до Ліз Трасс як тест на адекватність: демократична ікона чи посміховисько?

Я, чесно кажучи, щиро шокований досить жорстоким виявом якогось неосвіченого злостивства, яке деякі українські блогери, аналітики та експерти дозволили собі щодо особистості британського прем'єра Ліз Трасс та факту її поспішної відставки. І гаразд би Великобританія не була б союзником України, а та ж Трас палко не підтримувала б нашу країну і жорстко не критикувала б Росію… То ні ж – все навпаки! У зв'язку з цим склалося стійке відчуття, що окремим вітчизняним лідерам думок все ще ментально не вдається вирватися з убогих імперських обіймів безкомпромісно злобної російської культури. І усвідомити, що будь-які публічні судження повинні бути не лише етичними та об'єктивними. Але й відповідальними, кваліфікованими.

Зрештою, тільки російський традиційний формат огульного приниження, образи всього незрозумілого, що викликає реліктове почуття когнітивного дисонансу, завжди сповнений надуманого самомнення і геть позбавлений самокритичності. І всі, хто взялися, з якоїсь радості висміювати і ображати Ліз Трасс, солідаризувалися у своїй недалекості з тими ж рашистськими тугодумом Дмитром Медведєвим або чорноротим глашатаєм великодержавної дипломатії Марією Захаровою. По суті - несвідомо підспівуючи пропагандистським наративам Кремля, які безперервно ганьблять все "західне".

Дозвольте запитати, панове критики: чого це Ви ополчилися проти Трасс і раптом вирішили, що Ви розумніші, успішніші, прозорливіші і цілеспрямованіші, ніж людина, яка закінчила Оксфорд, має гігантський досвід активної політичної діяльності в умовах розвиненої демократії, і в різний час займала відповідальні посади на політичному Олімпі Туманного Альбіону? Була міністром навколишнього середовища, продовольства і сільського господарства, міністром юстиції, першою в історії жінкою - лордом-канцлером, міністром зовнішньої торгівлі, міністром закордонних справ, лідером консервативної партії і, нарешті, прем'єр-міністром Великобританії. У багатій, впливовій та престижній країні з однією з традиційно стійких і неординарних політичних систем світу – де державні посади не купуються і не займаються в рамках домінанти корупції та кумівства. Де успіх у політичній сфері визначається не жадібністю та протекціями, а працьовитістю, характером, розумом, альтруїзмом і завзятістю. Де населення не демонструє схильності до політичного популізму, переважно голосує за прагматичні політичні програми та дуже оперативно позбавляє посад брехливих та неефективних політиканів. У країні, яка формує та експортує цивілізовані цінності, а не імпортує їх.

Як мені здається, багатьом неоднозначним поборникам демократії з пострадянських країн у Ліз Трасс варто повчитися мужності та відповідальному ставленню до своєї соціальної місії. Піддати себе репутаційному та кар'єрному краху, а також шквалу критики, але добровільно залишити найвищу державну посаду (через 45 днів після призначення на неї) в умовах об'єктивного усвідомлення нездатності забезпечити розвиток країни – це прояв шляхетності, сміливості та патріотизму. Невже це не варте поваги? За це треба зневажати та витончуватися у формулюванні образливих епітетів? Тобто, Вам видається, що главам держав набагато краще чверть століття імітувати реформи, займатися демагогією, приймати закони, що реально не діють, визнавати своє безсилля перед корупцією і казнокрадством, погоджуватися з бідністю неабиякої частини населення, але продовжувати сидіти на троні? Це гідніше?

В історії України були лідери, які, незважаючи на перманентну неефективність свого адміністрування, мали мужність зізнатися у помилках, подолати болючі амбіції та достроково подати у відставку? Ми мовчимо про Росію – це взагалі не країна, а міфічна мильна бульбашка, яка волею долі довго роздувалася нафтогазовими випарами і в результаті неминуче лусне, натрапивши на українську завзятість та міжнародну солідарність із ним. Але Україна – потенційно багата країна з унікальним комплексом господарських ресурсів, які не поступаються потенціалам провідних країн Європи. Яка, маючи такий волелюбний і мужній народ, проте аж до повномасштабної війни так і не подолала спадщину радянського імперського "пофігізму": не побудувала прозору демократію, ефективну економіку та вільну від корупції правову державу. У всій "постсовдепії", у тому числі й у нас, вищі керівники схильні сидіти біля годівниці до краю - мало не з претензіями на довічні владарювання.

До того ж, усвідомте, будь ласка: у Великій Британії – парламентська демократія. Тому Ліз реально не мала можливості приймати будь-які рішення одноосібно - без партійної підтримки консерваторів та інших високоосвічених британських парламентаріїв. Про її програму скорочення податкового навантаження, підвищення соціальних виплат, реформу охорони здоров'я, політику "дешевих грошей" та пожвавлення економіки було відомо давно. З нею вона виграла праймеріз консервативної партії після відставки Джонсона. Крім того, загальновідомо, що у Великій Британії одна з найвідоміших і найсильніших економічних наукових шкіл. Цілком очевидно, що всі урядові програми проходять попередній аналіз авторитетними експертами. Тож давайте будемо відвертими: економічна політика Трасс – це короткостроковий колективний експеримент усієї консервативної партії, яка намагалася намацати екстравагантні підходи до стабілізації національної економіки в умовах складної кризи. Який є наслідком Brexit, епідемії коронавірусу, подорожчання енергоносіїв і третьої світової війни, що стала результатом агресії Росії проти України. Якоюсь мірою, на мій погляд, пані Прем'єр-міністр, спочатку не будучи особливо популярною фігурою в загальнонаціональному масштабі, стала свого роду добровільною жертвою, покликаною апробувати новий, неочевидний антикризовий інструментарій управління економікою. Не вийшло. Фінансові ринки похитнулися. Майбутній винуватець потенційно можливої невдачі такого "методу проб і помилок" був визначений спочатку. Ось і все! Упевнений, що Трасс, звичайно, сподівалася на успіх, але чітко усвідомлювала свою долю заздалегідь. Не варто примітизувати ситуацію і абсурдно індивідуалізувати відповідальність лідера парламентської більшості. До того ж, будемо відверті, еластично взаємопов'язані галузі британської економіки болісно зреагували навіть не на тенденційні дії уряду Трасс, а лише на програмні наміри Кабінету. Так що додатковий деструктивний імпульс кризи в британській економіці, спровокований урядовими ініціативами, лише намітився, але не заглибився за межі параметрів незворотності. Ситуацію надміру драматизувати не варто.

Тепер чекаємо на Даунінг-стріт ексцентричного, резонансного і популярного рятівника нації - друга України Бориса Джонсона: досить непогані (правда, і не абсолютні) шанси вдруге "увійти в річку" і знову, подібно Черчиллю, очолити Кабінет у нього є.

Так що, як мені видається, не етично і нерозумно породжувати стільки безвідповідальної зневаги щодо лідера країни, до рівня розвитку якої Україні слід неминуче довго і наполегливо прагнути. Внутрішньобританська критика - це дещо інше явище, ніж зовнішнє брюзжання "диванних критиків", не знайомих з нюансами функціонування реальної і розвиненої ринкової економіки, а також ексклюзивного політикуму Королівства. Демократії та культурі нам усім також потрібно скрупульозно вчитися.

Так, Україна безсумнівно вже може поділитися зі світом певними передовими досягненнями: насамперед у сферах національного прагнення до свободи і бойової доблесті. У всьому ж іншому ми досі були дуже недбайливими учнями розвинених західних демократій. І тому не нам їх вчити премудростям, про які ми самі поки не маємо виразного уявлення. Адже до ефективного господарювання, яке є звичаєм для Великобританії, в переможний післявоєнний період ми зможемо приступити тільки тоді, коли вітчизняні олігархат і політикум, який уникає ротації, поступляться своїм домінуванням у громадському середовищі. У разі, якщо вони не на словах, а на ділі, передадуть першість у системі державного управління справжньому народовладдю. А наші чиновники, мери, судді і прокурори перестануть отримувати ненормативні доходи, що дозволяють їм жити куди розкішніше, ніж можуть собі дозволити ті ж британські прем'єри або німецькі канцлери. Ви ж пам'ятаєте відомий вислів батька сінгапурського економічного дива Лі Куан Ю: "... для перемоги над корупцією керівнику країни потрібно посадити трьох своїх друзів"? Хочемо встати врівень з Великобританією і мати моральне право менторськи вказувати на економічні помилки Лондона - через важкі випробування подібного (і не тільки) роду нам належить успішно пройти. Після довгоочікуваної перемоги...

Слава Україні! Героям Слава!