Блог | Це перекреслює всі успіхи Кремля. Що чекає на Лукашенка

Швидкоплинний крах багаторічного режиму Башара Асада в Сирії нагадав ще й про те, який рівень залежності режиму потрібен лідеру РФ Володимиру Путіну

Відео дня

Такий рівень потрібен для того, щоб домагатися згоди з найнепривабливішими політичними авантюрами. За 16 років, які минули з часу війни проти Грузії та оголошення Росії про визнання "незалежності" Абхазії та Південної Осетії, Кремлю так і не вдалося домогтися від світової спільноти згоди з цим своїм рішенням, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.

Для переважної більшості держав світу вони як були, так і залишаються частиною міжнародно визнаної території Грузії. Однак Сирія — вірніше, навіть не Сирія, а Сирійська Арабська Республіка, проголошена тепер уже поваленим режимом, — погодилася з цією "незалежністю" грузинських регіонів.

Більшість держав світу не визнала анексії Криму, для них півострів так і залишився частиною міжнародно визнаної території України. Однак режим Асада підтримував зв’язки з Кримом так, ніби це регіон Російської Федерації.

Виявляється, для того щоб погодитися з порушеннями міжнародного права Путіним, диктатора потрібно в буквальному сенсі слова посадити на багнети — російські багнети.

Навіть із Лукашенком цей номер усе ще не пройшов, хоча залежність білоруського диктатора від його російського покровителя очевидна.

І все ж останній досі не визнав незалежності Абхазії та Південної Осетії. Лише після початку великої війни Росії проти України, коли білоруському диктаторові вже не було куди відступати, Москві вдалося домогтися від нього приватної поїздки в Абхазію та такої ж зустрічі з тепер уже колишнім президентом цієї невизнаної республіки Асланом Бжанією в Мінську.

І тільки зараз у Білорусі вдалося провести "дні Криму". І тільки зараз Лукашенко зустрівся з главою російського окупаційного керівництва в Донецьку Денисом Пушиліним так, наче це звичайний глава російського регіону.

Тобто для того, щоб Лукашенко повільно, але вірно пішов дорогою Асада, теж знадобилася війна.

Тільки у випадку з Білоруссю — це не громадянська війна і допомога Росії у збереженні сирійського режиму, а прагнення народу до повалення диктатора і участь білоруського режиму у війні Росії проти України.

У будь-якому разі, без розуміння диктаторами того, що власні співвітчизники ненавидять встановлені режими, і їхньої готовності брати участь у війнах, розраховувати на згоду з порушеннями міжнародного права не доводиться.

Навіть авторитарна влада прекрасно розуміє, наскільки небезпечним є порушення кордонів і як це повертається бумерангом будь-якій державі, яка погоджується з таким порушенням. Тому спроби Путіна надати легітимність своїм авантюрам, впевнений, завжди будуть приречені на провал. Навіть союзники Москви утримуватимуться від згоди з незалежністю Абхазії та Південної Осетії або анексією українських територій.

Для такої згоди, як бачимо, потрібна пряма залежність — перетворення тієї чи іншої держави на маріонетковий режим, який безпосередньо залежить від підтримки Москви.

Але і ця підтримка, як ми переконалися, не вічна — Башар Асад, який обіцяв ще 2014 року, що не поводитиметься так, як повівся колишній український президент Віктор Янукович, вирушив тим самим маршрутом до Москви. Його крах перекреслює всі попередні дипломатичні успіхи Кремля.

Тепер Янукович може поділитися досвідом з Асадом, а тому, думаю, не завадило б поділитися досвідом з Лукашенком: згода з російськими політичними авантюрами завжди призводить до краху.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...